Постанова № 11841022, 05.07.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

05 липня 2010 року Справа № 5020-11/069                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 20 травня 2010 року у справі №5020-11/069

за позовом           приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" (вул. Дибенка, 27,Сімферополь,95000)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" (вул. Гоголя, 2, офіс 304,Севастополь,99011)

про стягнення 24520,05 грн.;

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н"

до приватного підприємства "Вітязь-Сервіс"

про відшкодування збитків у розмірі 15145,89 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Позивач, приватне підприємство "Вітязь-Сервіс", звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" про стягнення 24520,05грн., з яких: основна заборгованість за договором - 13617,00грн., 246,07грн. - збитки від інфляції, 588,89грн. - пеня, 68,09грн. - 3% річних, 10000,00грн. - моральна шкода (т.1.а.с. 2-6 ).

          Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати послуг позивача за договором про надання охоронних послуг від 21 травня 2009 року № 01/21-05-09.

          В ході розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" звернулось до господарського суду міста Севастополя із зустрічною позовною заявою до приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" про відшкодування збитків у сумі 15145,89грн. (т.1.а.с. 81-82).

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя у справі № 5020-11/069 (суддя Дмитрієв В.Є.) в позові приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" відмовлено.

                    В задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" відмовлено.

          Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство "Вітязь-Сервіс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати частково, прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення у справі, та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

          Так, директор приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" у своїй апеляційній скарзі зазначає, що поза увагою місцевого господарського суду залишились його доводи, що відповідач не довів, що послуги по охороні об'єкту не виконувались взагалі чи охорона об'єкту здійснювалась неякісно, отже господарським судом першої інстанції було неправомірно відмовлено в позові.

          За розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду суддю Голика В.С. у зв'язку з відпусткою замінено на суддю Борисову Ю.В.

          У судове засідання призначене на 05 липня 2010 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

          Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2009 року між приватним підприємством "Вітязь-Сервіс" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" (замовник) було укладено договір про надання охоронних послуг № 01/21-05-09 (далі - договір) (т.1. а.с. 15-17).

          Пунктом 1.1 даного договору передбачено, що замовник передає, а виконавець бере на себе обов'язок з охорони об'єкту - будівельного майданчику, розташованого за адресою: місто Севастополь, мікрорайон "Омега - 2а", корпус 6, який використовується замовником на підставі договору № 01/СД від 08 листопада 2006 року, (далі - об'єкт), шляхом здійснення комплексу організаційних та практичних заходів охоронних послуг, спрямованих на попередження та припинення протиправних дій стосовно охоронюваного об'єкту.

          Також, відповідно пунктами 8.1-8.2 договору він набирає чинності з 01 червня 2009 року та діє до 31 грудня 2009 року.

          У випадку, якщо жодна зі сторін за 1 місяць до закінчення строку дії договору не виявить бажання про його припинення, він вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах.

          Таким чином, оскільки жодна зі сторін договору не виявила бажання про його припинення, він був продовжений до 31 грудня 2010 року.

          Дислокацією (розміщення охорони на постах), що є додатком № 2 до договору, передбачений режим охорони 1 (одним) постом 1 (одним) охоронцем - 7 днів на тиждень.

          Пунктом 3.1 договору встановлено, що вартість охоронних послуг на об'єкті встановлюється на підставі узгодженого сторонами протоколу погодження цін (додаток №1).

          Так, даним протоколом встановлено, що оплата послуг замовником виконавцю становить 8,50грн. за годину роботи 1 охоронця. Охорона здійснюється щоденно 1 охоронцем 24 години на добу. Вартість послуг при цьому складає 6120,00грн. на місяць.

          04 серпня 2009 року додатковою угодою до договору внесені зміни до дислокації та з 04 серпня 2009 року збільшена кількість постів охорони до одного посту 24 години на добу сім днів на тиждень та другого посту з 18:00 до 08:00 сім днів на тиждень. Вартість послуг при цьому складає 9690,00грн.

          26 жовтня 2009 року додатковою угодою №2 до договору внесені зміни до дислокації та з 01 листопада 2009 року збільшена кількість годин охорони до двох постів 24 години на добу сім днів на тиждень. Вартість послуг при цьому складає 12240,00грн.

          30 жовтня 2009 року додатковою угодою №3 до договору, у зв'язку зі зменшенням годин здійснення охорони у листопаді 2009 року, внесені зміни до протоколу погодження цін, чинні у період з 01 листопада 2009 року по 30 листопада 2009 року. Вартість послуг при цьому у період з 01 листопада 2009 року по 30 листопада 2009 року складає 10786,50грн.

          Згідно пункту 3.3.3 договору замовник сплачує послуги виконавця щомісяця, протягом 5-ти днів після підписання сторонами акту виконаних робіт за попередній місяць.

          Охоронні послуги за договором у січні 2010 року та з 01 лютого 2010 року          по 03 лютого 2010 року виконувались позивачем належним чином, про що листом №11 від 12 лютого 2010 року (т.1.а.с.39) позивачем надіслані на адресу відповідача акти виконаних робіт (т.1.а.с.41-42).

          Однак, відповіді приватне підприємство "Вітязь-Сервіс" на вказаний лист від відповідача не отримало.

          В подальшому, позивачем вдруге надіслані акти виконаних робіт, про що свідчить лист №12 від 15 лютого 2010 року (т.1.а.с.58).

          Проте відповідач вказані акти не підписав, оплату за надані послуги не здійснив, що стало підставою для звернення приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" до господарського суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду частковому скасуванню.

Спірні правовідносини виникли з приводу виконання договору надання послуг, у зв’язку з чим підлягають регулюванню положеннями глави 63 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про виконання господарських зобов’язань.

          Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

          Так, з матеріалів справи вбачається, що приватне підприємство "Вітязь-Сервіс" надало відповідачу послуги по охороні об'єкту - будівельного майданчику, розташованого за адресою: місто Севастополь, мікрорайон "Омега 2а", корпус 6, що взагалі не оспорюється відповідачем за первісним позовом, на загальну суму 13617,00грн..

          Відповідно статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, у відповідності до статті 525 Цивільного кодексу України, не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова позиція міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно пункту 3.3. договору виконання умов договору оформлюється актом виконаних робіт, який підписують обидві сторони договору протягом семи банківських днів з моменту отримання замовником акту виконаних робіт. Якщо протягом семи банківських днів замовник не підписує акт або не надає письмові заперечення до його змісту, вважається, що він підтверджує фактичне виконання договірних умов, зазначення на яке містить надісланий замовникові акт.

Таким чином, приватне підприємство "Вітязь-Сервіс" у виконання пунктів 1.1, 4.1, 5.1.1 договору з 21 травня 2009 року по 03 лютого 2010 року прийняв об'єкт під охорону та забезпечив комплексну безпеку об'єкта у дні та години, які зазначені у дислокації та підготував і надав 12 лютого 2010 року відповідачеві за первісним позовом акти виконаних робіт за вказаний період, але товариство з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" не повернуло підписані акти здачі-прийомки виконаних робіт за січень 2010 року - лютий 2010 року.

          Відповідно до вимог частини 1 статі 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 статті 34 зазначеного Кодексу встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, матеріалами справи спростовується той факт, що послуги по охороні об'єкту не виконувались взагалі чи охорона об'єкту здійснювалась неякісно.

Так, господарський суд першої інстанції мотивує відмову у задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" тим, що воно не звернулось до суду із позовом про спонукання відповідача прийняти виконані роботи за відповідними актами виконаних робіт, однак, судова колегія не може погодитися з даним висновоком господарського суду, оскільки ці дії не передбачені обов'язковими законодавством України.

Крім цього, місцевий господарський суд також посилається на те, що відповідач мотивовано не підписав акти виконаних робіт тому, що Гагаринським РВ УМВС у місті Севастополі порушена кримінальна справа по факту крадіжки на охоронному об'єкті. Однак, це не є доказом того, що позивач не належним чином виконував свої обов'язки.

Згідно додаткової угоди № 2 до договору в обов'язки співробітників другого поста входила охорона території усередині споруджуваного 16-ти поверхового житлового будинку, розташованого на будівельному майданчику за адресою: місто Севастополь, мікрорайон "Омега-2а", корпус 6, у тому числі патрулювання усередині споруджуваного будинку з метою охорони порядку, припинення появи написів, дотримання санітарних норм, дотримання схоронності тимчасового освітлення будинку й інших змонтованих мереж, охорона будівельного устаткування, що перебуває усередині будинку, охорона опечатаних приміщень, переданих під охорону по журналу, охорона приміщень, переустаткованих під складські, а також інші обов'язки, передбачені договором про надання охоронних послуг №01/21-05-09.

Так, у період здійснення охорони приватне підприємством "Вітязь-Сервіс" виконувало свої обов'язки належним чином. А саме, на об'єкті схоронявся порядок, відсутні написи, тимчасове освітлення будинку та інші змонтовані інженерні мережі, будівельне устаткування, опечатані приміщення, приміщення, переустатковані під складські (кімната № 18) та устаткування, яке знаходилося в них, залишилися в схоронності, що підтверджується журналом приймання-передачі.

Таким чином, судова колегія не може погодитися з висновками суду першої інстанції, що приватне підприємство "Вітязь-Сервіс" неналежно виконувало свої обов'язки, щодо охорони об'єкту, та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за договором підлягають задоволенню.

Крім цього, позивач також просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" пеню в сумі 588,89грн., інфляційні витрати в сумі 246,07грн. та 3 % річних в сумі 68,09грн., отже судова колегія перевіривши розрахунок позивача вважає, що дані позовні вимоги також, підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, судова колегія погоджується також з розрахунком пені та вважає її такою, що підлягає стягненню.

Однак, крім цього приватне підприємство "Вітязь - Сервіс" також просить стягнути моральну шкоду в сумі 10000,00грн., однак з даною вимогою судова колегія не може погодитися виходячи з наступного.

          Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

          Відповідно роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 № 02-5/95 моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди відповідачем. Відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на розповсюдження серед інших контрагентів останнього недостовірної інформації стосовно якості його послуг, мобільності, неупередженості, швидкого реагування, розповсюдженні відповідачем серед працівників позивача необ'єктивних та за відомо неправдивих відомостей стосовно позивача.

          Згідно статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачем не визначено, з чого він виходив при встановленні суми моральної шкоди, а також не надано будь-яких доказів розповсюдження відповідачем зазначеної вище інформації.

          Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини, які свідчили б про приниження відповідачем ділової репутації позивача, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, зниження престижу чи підрив довіри до його діяльності, відсутні, а отже дані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім цього, як вбачається з апеляційної скарги, приватне підприємство "Вітязь-Сервіс" взагалі не просить стягнути моральну шкоду.

          Стосовно зустрічного позову, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає його таким, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.

          Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

          Роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" встановлено, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

          Так, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

          Отже, товариство з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" просить стягнути з первісного позивача збитки у сумі 15145,89 грн., що складає вартість майна, викраденого внаслідок неналежного виконання позивачем умов договору.

          Однак, постановою Гагарінського РВ УМВС України у місті Севастополі № 900096 від 06 лютого 2010 року порушена кримінальна справа за фактом крадіжки майна за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України.

          Таким чином, судом встановлено, що у даному випадку має місце спричинення відповідачу та підрядним організаціям (приватному підприємству "Юлота" та приватному підприємству "Гидрозахист") майнової шкоди неправомірними діями невстановленої особи.

          Питання про відшкодування первісному відповідачу шкоди у сумі15145,89 грн., що складає вартість викраденого майна, повинно вирішуватися разом з кримінальною справою у порядку статті 28 Кримінального процесуального кодексу України.

          Таким чином судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зустрічна позовна заява не підлягає задоволленню.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н.".

          Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішенням господарського суду першої інстанції частковому скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

          На підставі висловленого, керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1 пункт 1, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                            ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" задовольнити.

                    2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 20 травня 2010 року у справі №5020-11/069 скасувати частково.

                    3. Прийняти нове рішення.

                    Позов приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" задовольнити частково.

                    Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" (99011, АР Крим, м. Севастополь, вул. Гоголя, 2, офіс 304, ЄДРПОУ 33653359, р/р 26002300004549 в СФ АКБ "Форум", МФО 384931) на користь приватного підприємства "Вітязь-Сервіс" (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Дибенка, 27, ЄДРПОУ 32571773, р/р 26009054900566 в КРУ "Приватбанк") заборгованість в сумі 13617,00грн., 246,07грн. - збитків від інфляції, 588,89грн. - пені, 68,09грн. - 3% річних, 245,20грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

                    В частині стягнення 10 000, 00 грн. моральної шкоди відмовити.

                    4. В позові товариства з обмеженою відповідальністю "ФІН.Н" відмовити.

                    5. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя                                                  

Судді