Рішення № 11839283, 21.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

21 жовтня 2010 р.           Справа 7/196-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Влас - Плюс", м. Київ

до: Відкритого акціонерного товариства "Вінницяпостач", м. Вінниця

про стягнення 9558 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача : Непечій К.Ю. - представник, довіреність від 20.07.2010 року № 20.07/10, паспорт серія ОА 802845 виданий 06.08.1998 року.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ВАТ "Вінницяпостач" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Влас-Плюс" 9558,00 грн. заборгованості за отримані по договору купівлі-продажу від 15.01.2010 року № 3/3.

Ухвалою від 30.09.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/196-10 та призначено до розгляду на 21.10.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 06.10.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 20260739.

Разом з тим 15.10.2010 року до суду надійшов лист відповідача в якому останній визнає позов в сумі 8453,00 грн..

21.10.2010 року в судовому засіданні представником позивача подано письмову заяву в якій останній вказує, що ціна позову в позовній заяві визначена ним помилково в сумі 9558,00 грн.. тоді як вірним є 8453,00 грн. і саме цю суму слід стягнути з відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

15.01.2010 року між ТОВ "Влас-Плюс" (Позивач) та ВАТ "Вінницяпостач" (відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 3/3.

Відповідно до п.1.1 даного договору позивач зобов'язується передати у власність товар, а відповідач прийняти та оплатити його в сумі 300000,00 грн. в кількості та асортименті, які вказані у оформлених накладних, виставлених рахунках або специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.6.1. та 6.2. договору купівлі-продажу №3/3 відповідач здійснює оплату за товар у розмірі 100 (сто) відсотків його вартості шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий позивача або за подальшою оплатою за домовленістю сторін. Строк оплати-на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.

На виконання умов вказаного договору згідно довіреностей № 90 від 08.02.2010 року та № 6 від 12.01.2010 року виданих відповідачем, позивач передав представникам відповідача товарно-матеріальні цінності, а саме хімпродукцію (5 тонн), каністри (50 шт.), сірчану кислоту (2 тонни), соляну кислоту (5 тонн), каністри (50 шт.), сірчану кислоту (30 тонн). Після цього позивачем були виставлені на оплату Рахунки -фактури №ВП-0000004 від 12.01.2010 року, №ВП-0000007 від 21.01.2010 року, № ВП-0000012 від 23.02.2010 року, № ВП- 0000011 від 09.02.2010 року.

Відповідач в строки обумовлені договором оплату за отриману продукцію не здійснив.

Після цього з метою врегулювання ситуації яка склалася 12.04.2010 року позивач надіслав відповідачеві лист №14 з вимогою погасити заборгованість.

У відповідь на даний лист 23.04.2010 року відповідач також звернувся до позивача із листом № 1/1-42 у якому зазначалось, що він у повному обсязі визнає борг у розмірі 8453,00 грн., однак оскільки перебуває у досить важкому фінансовому становищі не може у повному обсязі погасити заборгованість яка виникла.

20.05.2010 року позивач відправив відповідачеві рахунки, які було доставлено відповідачу 07.06.2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Непроведення розрахунків відповідачем спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товарно-матеріальних цінностей відповідачу та дії відповідача по прийняттю таких цінностей позивачем, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору № 3/3 від 15.01.2010 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується факт надіслання відповідачу претензії з вимогою сплатити заборгованість.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 8453,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Як вбачається із змісту листа від 14.10.2010 року № 1/1-95 відповідач заявлені до нього позовні вимоги фактично визнає в повному обсязі із врахуванням поданої 21.10.2010 року позивачем заяви.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 104,5 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 15.06.2010 року № 536 та квитанцією 100941.175.1 від 29.09.2010 р.

Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 8453,00 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту мав би становити 102 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

21.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 78, 82, 84, 85, 87,115, 116 ГПК України, суд-

          ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вінницяпостач", вул. Гонти, 24, м. Вінниця, 21000 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 01880658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Влас-Плюс", вул.Червоноткатська, 81 Б ,м. Київ, 02094 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ 32593074) - 8453 грн. 00 коп. основного боргу, 102 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 2 грн. 50 коп. Відкритому акціонерному товариству "Влас-Плюс", вул.Гонти, 24, м.Вінниця - (ідентифікаційний код - 01880658) сплаченого за квитанцією від 29.09.2010 року № 100941.175.1 оригінал якої знаходиться в матеріалах справи № 7/196-10.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вречення поштового відправлення.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 жовтня 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - ВАТ "Вінницяпостач", вул.Гонти, 24, м.Вінниця, 21000.