Постанова № 11825766, 14.06.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

08 червня 2010 року Справа № 2-18/1058-2010 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді,

суддів,

,

за участю представників сторін:

позивача: Шевченко Ганна Анатоліївна, довіреність №5-7/74 від 12.01.10, Державне підприємство "Український державний центр радіочастот";

позивача: Шевченко Ганна Анатоліївна, довіреність №43-05/0749 від 15.03.10, Кримська філія державного підприємства "Український державний центр радіочастот";

відповідача: Снегірьова Ольга Іванівна, паспорт НОМЕР_1 від 25.11.98, головний лікар, станція швидкої медичної допомоги в місті Ялта;

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Український державний центр радіочастот" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 22 квітня 2010 року у справі №2-18/1058-2010

за позовом державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (просп. Перемоги, 15 км., Святошинський район,Київ 179,03179)

в особі Кримської філії державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (вул. Київська, 133-а,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95043)

доСтанції швидкої медичної допомоги в місті Ялта (вул. Ломоносова, 55,Ялта,98635)

про стягнення 1505,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство „Український державний центр радіочастот” в особі Кримської філії „Українського державного центру радіочастот”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, Станції швидкої медичної допомоги, про стягнення заборгованості у розмірі 1 505,00 грн. (т.1, а.с. 3-8).

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 530, 901 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що протягом 2005-2008 років між позивачем та відповідачем були укладені договори на надання послуг (робіт). Згідно з розділом 2 укладених договорів, позивач надавав відповідачу послуги з технічного радіоконтролю параметрів випромінювання, проведення радіочастотного моніторингу та забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів відповідача відповідно з дозволами на експлуатацію, а відповідач зобов'язувався сплачувати за надані послуги. В наслідок технічної помилки при оформленні розрахунків, позивачем невірно було застосовано пункт 17 Загальних положень Граничних тарифів до відповідача, що призвело до неотримання доходів позивачем. Таким чином, за період з 2006 рік по 31 грудня 2008 рік, за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 1 505,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2010 року у справі №2-18/1058-2010 (суддя Осоченко І.К.) у задоволенні позову державного підприємства „Український державний центр радіочастот” відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, державне підприємство „Український державний центр радіочастот” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Також, заявник зазначив, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було враховано того факту, що в наслідок технічної помилки при оформленні розрахунків, позивачем невірно було застосовано пункт 17 Загальних положень Граничних тарифів до відповідача, що призвело до неотримання доходів позивачем.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи (т.2, а.с. 123-128).

У судовому засіданні, призначеному на 08 червня 2010 року, представники позивача підтримали вимоги заявлені в апеляційній скарзі, представник відповідача з доводами та вимогами апеляційної скарги не погодився.

Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

25 лютого 2005 року між Державним підприємством „Український державний центр радіочастот” в особі Кримської філії Державного підприємства „Український державний центр радіочастот” (виконавець) та станцією швидкої медичної допомоги (замовник) було укладено договір №24025499/020 на виконання робіт, пов'язаних з радіочастотним моніторингом і забезпеченням ЕМС РЕЗ.

Відповідно до пункту 1 договору, виконавець виконує роботи, пов'язані з радіочастотним моніторингом та забезпеченням електромагнітною сумісністю радіоелектронних засобів замовника, а замовник приймає і оплачує виконані роботи у порядку та на умовах, передбачених дійсним договором.

У подальшому, між Державним підприємством „Український державний центр радіочастот” в особі Кримської філії Державного підприємства „Український державний центр радіочастот” (виконавець) та станцією швидкої медичної допомоги були укладені наступні договори: №24025499/200 від 01 квітня 2006 року, договір №24025499/60 від 01 січня 2007 року, договір №24025499/25 від 01 січня 2008 року.

Розділом 1 вказаних договорів передбачено, що виконавець виконує роботи, які передбачені Граничними тарифами на роботи (послуги), а замовник приймає та сплачує виконані роботи в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

У розділах 4 договорів передбачено, що вартість робіт визначені у Додатку №1, що є невід'ємною частиною договору.

Дослідивши вказані додатки, судом першої інстанції було встановлено, що у додатках №1 до договорів №24025499/020 від 25 лютого 2005 року, №24025499/200 від 01 квітня 2006 року, №24025499/60 від 01 січня 2007 року, №24025499/25 від 01 січня 2008 року встановлена плата за місяць з ПДВ у розмірі 43,00 грн., за квартал - 129,00 грн., за рік - 516,00 грн.

Відповідно до Розділу 4 договору №24025499/020 від 25 лютого 2005 року, оплата робіт за договором здійснюється по виставленим платіжним документам поквартально до 15 числа першого місяця поточного кварталу.

Також, розділом 4 договорів №24025499/200 від 01 квітня 2006 року, №24025499/60 від 01 січня 2007 року, №24025499/25 від 01 січня 2008 року передбачено, що розрахунки за технічний радіоконтроль параметрів випромінювання РЕЗ та ЕМС РЕЗ проводяться шляхом перерахування суми, виставленої в платіжному документі на розрахунковий рахунок виконавця. Оплата здійснюється щомісячно, до 15 числа поточного місяця. Оплата інших робіт за договорами здійснюється по виставлених рахунках виконавця в десятиденний строк з моменту одержання замовником рахунку.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідачем було сплачено усі виставлені позивачем рахунки за надані послуги за договорами №24025499/200 від 01 квітня 2006 року, №24025499/60 від 01 січня 2007 року, №24025499/25 від 01 січня 2008 року, №24025499/020 від 25 лютого 2005 року, що також підтверджується позивачем у судовому засіданні.

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що в наслідок технічної помилки при оформленні розрахунків, позивачем невірно було застосовано пункт 17 Загальних положень Граничних тарифів до відповідача, що призвело до неотримання доходів позивачем, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача недоотриманих коштів у сумі 1 505,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

За змістом вище перелічених договорів (пункти 4.1., 4.2.) сторони дійшли згоди щодо розрахунку згідно діючих Граничних тарифів. При укладені сторонами враховано, що згідно із частиною 4 статті 16 Закону України №1770 встановлено „перелік робіт та послуг, що виконує Державне підприємство „Український державний центр радіочастот”, а також тарифи на них затверджуються НКРЗ у встановленому порядку”. Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) - це форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Згідно з частиною 3 статті 189 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

За вимогами частини 1 статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни). Аналогічні вимоги встановлюються статтями 6-9 Закону України „Про ціни та ціноутворення” №507-ХП від 03 грудня 1990 року.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України „Про ціни та ціноутворення” №507-ХП від 13 грудня 1990 року державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України, у даному випадку уповноваженим органом державної влади є Національна комісія з питань регулювання зв'язку України.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вищевказані правові норми були враховані сторонами при укладені договорів (пункти 4.1, 4.2, предмет договору та інше). Додатком №1 до договору №24025499/200 від 01 квітня 2006 року, №24025499/60 від 01 січня 2007 року, №24025499/25 від 01 січня 2008 року, №24025499/020 від 25 лютого 2005 року встановлено тариф згідно з Граничними тарифами та погоджено суму оплати за користування послугами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 вказаного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А статтею 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст договору становлять його умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміни у договори №24025499/020, №24025499/200, №24025499/60 та №24025499/25 у частині плати за надані роботи (послуги) у період їх дії сторонами не вносилися, доказів внесення таких змін суду не представлено.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З огляду на вказані норми, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміни у договори №24025499/200 від 01 квітня 2006 року, №24025499/60 від 01 січня 2007 року, №24025499/25 від 01 січня 2008 року, №24025499/020 від 25 лютого 2005 року у частині суми оплати, яка підлягає сплаті за місяць, квартал та рік сторонами не вносилися, на підставі чого у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1 505,00 грн., у зв'язку з відсутністю заборгованості відповідача перед позивачем.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у звязку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства „Український державний центр радіочастот” залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 квітня 2010 року у справі №2-18/1058-2010 залишити без змін.

Головуючий суддя

Судді