Постанова № 11825569, 19.10.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2010 р.Справа № 16/98/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Гордієнко М.В., довіреність від 04.01.2010р. №67

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці

на рішення господарського суду Миколаївської області від 02 серпня 2010 року

у справі №16/98/10

за позовом Одеської залізниці

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера”

про стягнення 24668 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Одеська залізниця звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” 24668,00 грн. заборгованості за зберігання вантажу в вагонах на путях станції Жовтнева Одеської залізниці в грудні місяці 2009р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02 серпня 2010 року у справі №16/98/10 (суддя Фролов В.Д.) у задоволенні позовних вимог Одеської залізниці відмовлено.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що нарахування Одеською залізницею ТОВ „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” збору за зберігання вантажу у вагонах в грудні місяці 2009 року, а саме: за зберігання 3489 тон калію –в сумі 24668 грн. є таким, що не відповідає вимогам Тарифного керівництва №1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, з огляду на що позовні вимоги Одеської залізниці є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Позивач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Одеської залізниці, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.09.2010р. надав пояснення, згідно з якими відповідач не погоджується з апеляційною скаргою Одеської залізниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 19.10.2010р., про що сторони повідомлені належним чином. Відповідач (ТОВ „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера”) в судове засідання 19.10.2010р. не з’явився, а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу Одеської залізниці за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні 19.10.2010р.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне.

Пред’являючи позов про стягнення з відповідача заборгованості за зберігання вантажу в вагонах в грудні 2009р., Одеська залізниця посилалась на договір №5584 від 25.01.2006р. про експлуатацію залізничної під’їзної колії, укладений між Одеською залізницею та ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера”, проте, як вбачається з цього договору і додатків до нього, він закінчив свою дію 31.01.2009р, а в матеріалах справи відсутні докази про продовження строку цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, через неможливість накопичування вагонів на станції призначення Жовтнева Одеської залізниці і не прийняття вантажу відповідачем в грудні 2009р. позивачем у справі було затримано вагони з вантажем, вантажоотримувачем яких є ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера”.

Предметом спору у даній справі є стягнення плати за зберігання вантажів у власних вагонах відповідача понад термін безоплатного зберігання.

Апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги Одеської залізниці обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 46 Статуту залізниць України одержувач зобов’язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

За п.5 Правил зберігання вантажів якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Окрім того, п.8 Правил зберігання вантажів передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). При затримці термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки.

Згідно з п.9 Правил зберігання вантажів факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

При поданні позову позивачем на підтвердження обставин затримки вантажу, який належать відповідачу у справі, надано акти загальної форми, які засвідчують факт затримки вагонів (а.с. 13-15, 20-22) та акти загальної форми про відмову вантажоодержувача - ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера” від підпису актів загальної форми, які засвідчують факт затримки вагонів (а.с. 12, 19)

Пунктом 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва №1 встановлено, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

При цьому слід зазначити, що Тарифне керівництво №1 в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Загальна сума заборгованості відповідача становить 24668 грн., на підтвердження чого позивачем окрім вищевказаних актів загальної форми, які засвідчують факт затримки вагонів, надано: розрахунки заборгованості, зведену таблицю розрахунків, накопичувальну картку №0902027 від 09.02.2010р., акт загальної форми від 09.02.2010р. №1 про відмову вантажоодержувача - ТОВ „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” від підпису накопичувальної картки №0902027 від 09.02.2010р., накопичувальну картку №09020230 від 09.02.2010р., акт загальної форми від 09.02.2010р. №2 про відмову вантажоодержувача - ТОВ „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” від підпису накопичувальної картки №09020230 від 09.02.2010р. (а.с. 8-11, 16-18).

ТОВ „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера” проти позовних вимог Одеської залізниці заперечує та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись при цьому на те, що:

- позивач не повідомив відповідача про прибуття вантажу;

- відповідно до п.2.9 додаткової угоди до укладеного між сторонами договору №5584 від 25.01.2006р. про експлуатацію залізничної під’їзної колії при знаходженні вантажу у власних вагонах ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера” та на колії №1, що знаходиться на балансі останнього, парку приймання на станції Жовтнева збір за зберігання не нараховується. Більш того, у зв’язку з тим, що всі вагони, за зберігання яких Одеською залізницею нараховано плату, є власними вантажними вагонами відповідача, Одеська залізниця в будь-якому разі не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу в таких вагонах;

- позивачем порушений порядок складання актів загальної форми, які є підставою для матеріальної відповідальності;

- причиною затримки вагонів у грудні 2009р. були несприятливі погодні умови, а тому вини ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера” в їх затримці не було;

- відповідно до Статуту залізниць України (ст.ст. 22, 36), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457, Правил зберігання вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644, умови зберігання вантажу і оплати за його зберігання здійснюються за окремою угодою, яка між сторонами по справі не укладалась.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги такі доводи відповідача, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, що витікає з наступного.

Стаття 11 ЦК України в якості підстав для виникнення цивільних прав і обов’язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України „Про залізничний транспорт” встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України „Про транспорт”, цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства.

Стаття 908 ЦК України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажів, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 ГК України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов’язки сторін виникають не лише з умов укладеного між сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України „Про залізничний транспорт”.

Згідно з ст.ст. 2, 8 цього Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.

Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 (з наступними змінами і доповненнями), встановлює, що одержувач зобов’язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів (розділ 7 Правил перевезень), затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. №644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000р. за №866/5087 (з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пунктом 8 Правил зберігання вантажів передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво №1), затверджений наказом Мінтрансу України від 15.11.1999р. №551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999р. за №828/4121 (з наступними змінами і доповненнями), в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

При цьому норми статті 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва №1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладною), як і не передбачають винятку щодо сплати збору за ставками Тарифного керівництва №1 за зберігання вантажів у вагонах, які належать іншим країнам, або є власними (приватними) та не відносяться до загального парку залізниці.

Згідно з п.9 Правил зберігання вантажів факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855. Відповідно до п.3 зазначених Правил, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під’їзної колії, порту, підприємства.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом посвідчення обставин, що є підставою для нарахування плати за понаднормативне зберігання вантажу, є акти загальної форми.

На підтвердження затримки вагонів з вини вантажовласника залізницею надано „Справку о перерабатывающей способности подъездного пути ООО „МСП Ника-Тера” за період з 04.12.2009р. по 31.12.2009р. (а.с. 23), про ці обставини також свідчать вищезгадані акти загальної форми за формою ГУ-2, в яких зазначено про причини затримки вагонів, та які приймаються апеляційним господарським судом в якості належного доказу обставин затримки вагонів, враховуючи положення п.9 Правил зберігання вантажів.

Безпідставними також є посилання скаржника на порушення Одеською залізницею порядку складання актів загальної форми у зв’язку із складенням останніх без участі відповідача, оскільки з матеріалів справи вбачається, що Одеською залізницею відповідно до Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002р. №334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 8 липня 2002р. за №567/6855, були складені акти загальної форми, які є підставою для матеріальної відповідальності ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера”, а саме акти загальної форми від 05.12.2009р. №6056, №6057, №6058 (а.с. 13-15) та акти загальної форми від 22.12.2009р. №6332, від 31.12.2009р. №6422, 6424 (а.с. 20-22). Вказані акти дійсно не підписані представником вантажоодержувача - ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера” у зв’язку з його відмовою від підпису, про що 05.12.2009р. та 31.12.2009р. Одеською залізницею були також складені акти загальної форми №20 та №21 (а.с. 12, 19) про відмову вантажоодержувача - ТОВ „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера” від підпису актів загальної форми від 05.12.2009р. №6056, №6057, №6058, від 22.12.2009р. №6332, від 31.12.2009р. №6422, 6424, підписані трьома представниками залізниці. Таким чином, порядок складання актів загальної форми Одеською залізницею дотриманий.

Водночас доводи відповідача, які ґрунтуються на положеннях п.2.9 додаткової угоди до договору від 25.01.2006р. №5584 про знаходження вантажу у власних вагонах та на колії №1, у зв’язку з чим, як вважає відповідач, не нараховується збір за зберігання вантажу у вагонах спростовуються тим, що згідно з актами загальної форми вагони були подані на колії №5, №17 і №20 станції Жовтнева, а не на №1, що знаходиться на балансі відповідача. Окрім того, як зазначалось вище, вказаний договір закінчив свою дію 31.01.2009р. і докази його продовження відсутні у матеріалах справи.

Також, відповідач зазначає, що як вбачається з накопичувальних карток, доданих позивачем до позову, всі вагони, за зберігання яких Одеською залізницею нараховано плату є відповідно до ч.3 п.1,2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, власними вантажними вагонами відповідача. Тому обов’язок щодо їх утримання, на підставі вимог ст. 322 ЦК України, покладено на власника і Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу в таких вагонах, а нарахування збору за зберігання вантажів є порушенням ч.1 ст. 321, ст. 319 ЦК України.

Це твердження відповідача також є безпідставним, при цьому апеляційним господарським судом беруться до уваги положення п.5 Правил зберігання вантажів, відповідно до якого, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

При цьому в положеннях статті 46 Статуту залізниць України, Правилах зберігання вантажів та нормах Тарифного керівництва №1 немає жодних посилань і винятків відносно приватних вагонів і того, що залізниця не повинна нараховувати збір за зберігання у приватних вагонах.

Окрім того, слід зазначити, що згідно з ст. 42 Статуту залізниць України залізниця зобов’язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12 години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.

Твердження відповідача про те, що його не було повідомлено Одеською залізницею про затримку вагонів спростовується матеріалами справи. Зокрема, судом досліджено „Витяг з книги повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження” (а.с. 27-30), який свідчить про належне повідомлення відповідача про прибуття на його адресу вантажу.

При цьому слід зазначити, що відповідно до Правил видачі вантажів про прибуття вантажу на станцію призначення залізниця зобов’язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу, але не пізніше 12-ї години наступного дня із зазначенням найменування та кількості вантажу, а також роду й кількості вагонів (контейнерів).

Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач письмово повідомляє начальника станції про спосіб повідомлення, прізвища відповідальних за приймання повідомлень працівників та номери телефонів (факсів), за якими надаються повідомлення.

Крім повідомлення про прибуття вантажу станція зобов’язана повідомити одержувача про час подачі вагонів під вивантаження не пізніше ніж за 2 години до подачі. За угодою між одержувачем і станцією подача може здійснюватись і без попереднього повідомлення.

Для запису повідомлень (як про прибуття, так і про подавання вагонів під вивантаження) на станції ведеться Книга повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження (додаток 7 до Правил користування вагонами і контейнерами). У цій книзі зазначаються: одержувач, назва вантажу, номер вагона (контейнера), дата й час передачі та прийняття інформації, прізвища тих працівників вантажовласників і станції, які передали та прийняли повідомлення, а також час, на який планується подача вагонів для вантажних операцій.

Порядок і терміни повідомлення про подачу вагонів на під’їзні колії передбачаються в договорах про експлуатацію під’їзних колій (договорах про подачу та забирання вагонів). При встановленні порядку повідомлення по телефону вантажоодержувачі та вантажовідправники зобов’язані призначити для цілодобового приймання повідомлень відповідальних працівників і надати їх прізвища та номери телефонів начальнику станції.

Таким чином, запис (витяг) зі станційної книги повідомлень може бути належним доказом повідомлення залізницею вантажовідправника, вантажоодержувача про подачу вагонів або про зміну встановленого порядку подачі вагонів, та інших повідомлень.

Така ж правова позиція викладена і у п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. №01-08/71 „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту (за матеріалами узагальнення судової практики у справах, розглянутих господарськими судами України)”.

Не були причиною затримки вагонів з вантажем і погодні умови, оскільки Тимчасова інструкція перевантаження №Н-5, на яку посилається відповідач у відзиві на позов і витяг з якої наданий ним до цього відзиву, стосується перевантаження вантажу з вагонів (контейнерів) на судна, що не доведено в даному випадку, а тому її умови не поширюються на спірні правовідносини. До того ж, слід зазначити, що названими вище нормативно-правовими актами не передбачено звільнення вантажоодержувачів від сплати збору за зберігання вантажу у разі несприятливих погодних умов.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний господарський суд доходить висновку про те, що позивачем належним чином доведено обставини справи, необхідні для вирішення спору по суті, в тому числі: вину відповідача у затримці вагонів, повідомлення залізницею відповідача про затримку, факт зберігання вантажу понад встановлені терміни зберігання, розмір заборгованості відповідача зі сплати збору за зберігання, з огляду на що позовні вимоги Одеської залізниці є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Одеської залізниці підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду про відмову у позові слід скасувати.

В силу вимог ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та на ІТЗ судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Одеської залізниці задовольнити.

2.Рішення господарського суду Миколаївської області від 02 серпня 2010 року у справі №16/98/10 скасувати.

3.Позов Одеської залізниці задовольнити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський спеціалізований порт „Ніка-Тера” (54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 23, код ЄДРПОУ 22439446) на користь Одеської залізниці (65023, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315) 24668 (двадцять чотири тисячі шістсот шістдесят вісім) грн. заборгованості за зберігання вантажу, 246 (двісті сорок шість) грн. 68 коп. держмита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на ІТЗ судового процесу та 123 (сто двадцять три) грн. 34 коп. держмита за розгляд апеляційної скарги.

5.Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 21 жовтня 2010 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

В.М. Тофан

М.В. Михайлов