Постанова № 11824288, 05.08.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

05.08.10 Справа № 2/10-130

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»(далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.04.2010р.

у справі № 2/10-130

за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2, м. Кременець Тернопільської області

до відповідачів: 1.ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», м. Дніпропетровськ, (Тернопільська філія ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), м. Тернопіль

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус», м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору поруки № 467 від 12.01.2009р.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 підприємець, ОСОБА_3 - представник;

від відповідача 1- ОСОБА_4 представник;

від відповідача 2- не зявився.

Постанова оформлена і підписана 15.10.2010р.

Розгляд справи відклався з підстав, викладених в ухвалі суду апеляційної інстанції від 08.07.2010р.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції листів, якими надсилались ухвали апеляційного господарського суду), копії поштових реєстрів.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обовязковою не визнавалась; розгляд справи відкладався; заяв (клопотань) про відкладення розгляду справи суду не поступало, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача 2.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.04.2010р. у цій справі, суддя Колубаєва В.О., Договір поруки №467 від 12.01.2009р., заключений між «ПриватБанк»вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ (ідент. код 14360570) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «Верус», вул. Набережна Перемоги, 32, м. Дніпропетровськ (ідент. код 34562954), визнано недійсним з моменту його заключення, відносно боржника ОСОБА_2, проживаючого по АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1).

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст.16, 115, 23, 215, 528, 554, 627, 628, 638, , ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ч.3 ст.179 ст.180 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.15 ГПК України, а також тим, зокрема, що зміст договору поруки суперечить Господарському та Цивільному кодексам України, а також моральним засадам суспільства.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», позивач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.04.2010р. у справі № 2/10-130 скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові, оскільки оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема, скаржник відзначив, що суд першої інстанції в порушення ст.1, п.1 ч.1 ст.80 ГПК України задовольнив позов по спору, який не підлягає вирішенню в господарських судах України. Позивач як фізична особа, а не субєкт підприємницької діяльності уклав кредитний договір з ПАТ КБ «ПриватБанк», отже позов про визнання недійсним договору поруки, укладеного у забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, стосується інтересів позивача як фізичної особи і такий позов має розглядатись в загальному суді.

Фізична особа підприємець ОСОБА_2, відповідач у справі, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.04.2010р. у справі № 2/10-130 залишити без змін з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду.

Представники позивача і відповідача 1 у судовому засіданні підтримали свої доводи, вимоги та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, а також поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1 у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Закритого акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК»в особі Тернопільської філії ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус»про визнання недійсним договору поруки № 467 від 12.01.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус»(поручитель) та ПриватБанк (кредитор), посилаючись на те, що він складений і підписаний відповідачами з порушенням вимог законодавства.

У процесі розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем 1 подано господарському суду документи про зміну його назви на Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК».

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої - третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Отже, якщо позов до юридичної особи виник з питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташованого поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути предявлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу, однак, стороною у справі виступає юридична особа.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, відповідно до пп.3 п.2.1, п.2.2 р.2 «Діяльність філії»Положення про Тернопільську філію ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»(а.с.а.с.26-27) в діяльність філії входить зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, в частині розміщення залучених коштів від імені банку на умовах, встановлених банком та на ризик банку. Філія здійснює операції на підставі договорів, укладених уповноваженими особами від імені Банку, в яких визначаються права, обовязки, відповідальність сторін, строки, процентні ставки, інша плата за послуги, пільги, санкції, види забезпечення, які не суперечать чинному законодавству України. Філія має право здійснювати від імені Банку інші угоди, які не суперечать чинному законодавству України, згідно з встановленим Банком порядком.

Отже, судом першої інстанції правильно відзначено, що Положенням про Тернопільську філію, цій філії надано право здійснювати повноваження від імені юридичної особи, а відтак, ця справа підсудна Господарському суду Тернопільської області.

Посилання скаржника на те зокрема, що п.3.1.5 Положення про Тернопільську філію ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.27) передбачено, що філія від імені банку звертається з позовами і заявами до суду; філія не має права бути відповідачем, тому даний спір повинен розглядатись по суті за місцезнаходженням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», є помилковим та не відповідає вищевказаній ст.15 ГПК України, оскільки відповідачем у цій справі виступає юридична особа ПАТ КБ «ПриватБанк», а не його відокремлений підрозділ, проте справа розглядається за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

12 січня 2009 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус»(поручитель) та ПриватБанк (кредитор), було укладено договір поруки № 467 (а.с.47).

Відповідно до п.1 цього договору предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржниками вкзанами у Додатку-1 до цього договору всіх своїх обовязків за кредитними договорами вказаними в Додатку-1 до цього договору, згідно яких кредитор надав боржникам кредит в сумі вказаній у Додатку-1.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.47, зворотня сторона аркуша), додаток до договору поруки не був підписаний сторонами.

26 жовтня 2007 року ПриватБанк (Банк) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали кредитну угоду № 10/07/2007МК (а.с.а.с.48-50).

Відповідно до п.1.1, п.1.4 р.1 «Предмет угоди»Кредитної угоди предметом даної угоди є загальні умови і порядок надання Банком, у рамках Програми мікрокредитування, кредиту позичальнику. Кредит надається на наступні цілі: на придбання нерухомості. Ціль надання окремих частин кредиту траншів, уточнюється в п.1.4 договорів про видачу траншів.

Як вбачається з п.1.4 договору про видачу траншу № 10/07/2007МК-01 від 26 жовтня 2007 року (а.с.72), укладеного між ПриватБанком (Банк) та ОСОБА_2 (позичальник), транш кредиту надається на цілі, зазначені в п.1.4 Кредитної угоди, а конкретно: на придбання нерухомості.

Зазначені кредитна угода та договір підписані від імені сторін та скріплені печаткою з боку Банку.

Посилання позивача на те, що у заявці на одержання кредиту є зазначення «ПП ОСОБА_2.», «ціль кредиту придбання транспортного засобу», «ПриватБанк (мікрокредит)», а відповідно ОСОБА_2 заключав з Банком кредитну угоду та договір про видачу траншу як субєкт підприємницької діяльності фізична особа, є помилковими, оскільки з положень (умов) вищезазначених кредитної угоди та договору вбачається зокрема, що з боку позичальника цей договір був укладений та підписаний ОСОБА_2 як фізичною особою (позичальником є фізична особа ОСОБА_2), а не як субєктом підприємницької діяльності фізичною особою (фізичною особою підприємцем).

Також, як вбачається з вищезгаданої заявки, заявником у ній зазначено фізичну особу - ОСОБА_2, а не субєкта підприємницької діяльності фізичну особу - ОСОБА_2.

За таких обставин, немає підстав для достовірного висновку (про, що стверджує позивач) про те зокрема, що у цьому випадку у правовідносинах по кредитній угоді та договорі про видачу траншу, ОСОБА_2 виступав як субєкт підприємницької діяльності фізична особа. Доказів, які б підтверджували протилежне, суду не подано.

З огляду на те, що договір поруки був укладений на підставі та на виконання вимог кредитної угоди, як вид забезпечення виконання зобовязань, цей договір поруки стосується прав і обовязків ОСОБА_2 як фізичної особи, а не як субєкта підприємницької діяльності фізичної особи.

Відповідно господарський суд не може давати оцінку правовідносинам, спір щодо яких не належить вирішувати в межах господарського судочинства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у цьому випадку правових підстав для визнання договору поруки недійсним відносно боржника ОСОБА_2, а відтак позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи в сукупності, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.04.2010р. у справі № 2/10-130 таким, що підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу задовільнити.

2.Скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.04.2010р. у справі № 2/10-130.

3.Відмовити в позові повністю.

4.Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на позивача.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

СуддяСкрипчук О.С.