Рішення № 11813727, 06.10.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

06 жовтня 2010 року справа № 5020-5/343-4/182 за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5),

Приватного підприємства „Полюс-Юг” (99011, м. Севастополь, вул. Наб. Корнілова, 2);

за участю в справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Севастопольської міської Ради (99011 м. Севастополь, вул. Леніна, 3);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства „Аррікон” Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2)

про визнання права власності.

Суддя Погребняк О.С.

Представники:

Позивач (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_2, представник, довіреність № 1558 від 06.08.2010 ;

Відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) - Сарахман С.О., представник, довіреність № б\н від 01.03.2010

Відповідач (ПП "Полюс-юг") не зявився.

Третя особа (Севастопольська міська рада) - Сарахман С.О., представник, довіреність № 03-15/5144 від 24.11.09

Третя особа (КП „Аррікон” Севастопольської міської Ради) - не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, Приватного підприємства „Полюс-Юг” про визнання права власності на обєкти нерухомого майна: будівлю бару літ. „Д”, оглядову галерею літ. „Л”, насосної літ. „М”.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 331, 392 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем (ПП “Полюс-Юг”) був укладений договір про спільну інвестиційну діяльність від 02.10.1997, внаслідок виконання зобовязань за яким позивачем набуто право власності на бар літ “Д”, оглядову галерею літ. “Л”, насосну літ “М”, але відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) відмовляється від оформлення документів, необхідних для реєстрації права власності на означені будівлі за позивачем.

Відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що дозволу на реконструкцію свого майна не давав, річ перероблена без дозволу власника, тому, посилаючись на статтю 332 Цивільного кодексу України просив відмовити у позові.

У порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, третя особа (КП “Аррікон” СМР) надала пояснення по суті спору, згідно з якими проти задоволення позову заперечує, зазначивши, що спірні обєкти виникли в результаті реконструкції обєкта нерухомого майна, який є обєктом комунальної власності та орендованого на підставі договору, замовником реконструкції обєкта було Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, будь-яких договорів на фінансування реконструкції Управління не укладало (в тому числі і з позивачем). Таким чином позивачем були зроблені поліпшення в формі реконструкції без участі Орендодавця, що суперечить пункту 5.2 Договору оренди (т. 2, арк.с. 8-9).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.02.2010 позов субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задоволений у повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 рішення господарського суду міста Севастополя від 01.02.2010 у справі № 5020-5/343 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.08.2010 постанову від 16.03.2010 Севастопольського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду міста Севастополя від 01.02.2010 були скасовані, справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що при новому розгляді місцевому господарському суду необхідно належним чином дослідити чи відповідає субєктивний склад сторін спору приписам статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України та чи підлягає спір (з урахуванням субєктивного складу сторін), а також дослдити питання щодо надання чи ненадання Державною організацією Архітектурно-будівельний та технічний нагляд дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до статті 111№І Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою від 09.09.2010 справу прийнято до провадження судді Погребняка О.С., з привласненням справі номеру 5020-5/343-4/182, справу призначено до розгляду у судовому засіданні 23.09.2010.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України були оголошені перерви у судових засіданнях 23.09.2010 до 01.10.2010, 01.10.2010 до 06.10.2010.

У судовому засіданні 06.10.2010 представник позивача виклав зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягав, просив позов задовольнити, з підстав, вказаних в ньому.

Представник відповідача виклав заперечення проти позову, просив в його задоволенні відмовити, з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи виклав заперечення проти позову, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач (ПП «Полюс-Юг») та третя особа (КП „Аррікон” Севастопольської міської Ради) явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно, про причини незявлення не сповістили.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

24.04.1997 між Управлінням майна Севастопольської міської державної адміністрації (орендодавець) та Приватним підприємством «Полюс-Юг»(в особі директора ОСОБА_4) (орендар) був укладений договір оренди комунального майна № 2040, відповідно до умов якого орендар прийняв в тимчасове платне користування водноспортивну базу «Нептун», яка знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Наб. Корнилова, 2 на строк до 31.05.2002 (том 1 а.с.9-10).

01.07.1997 сторонами був складений та підписаний акт прийому-передачі нерухомого майна площею 3698,7 кв.м для використання під організацію культурного відпочинку населення згідно з додатком до Договору № 4 - переліком майна водноспортивної бази «Нептун»(том 1 а.с.11-12).

Відповідно до висновку експертної оцінки орендованого майна його вартість станом на 01.05.1997 склала 452000,00 грн. (том 1 а.с.13).

02.10.1997 між громадянином України ОСОБА_1 (Інвестор) та Приватним підприємством «Полюс-Юг»(Учасник) був укладений Договір про спільну інвестиційну діяльність, за умовами якого сторони зобовязались здійснювати спільне інвестування та розвиток водноспортивної бази «Нептун», а також інфраструктури прилеглої ділянки Набережної Корнилова (том 1 а.с.14-18).

Згідно з пунктом 2 Договору, обєктом інвестиції є майнові права, що належать Учаснику, а саме право користування на умовах договору оренди комунальним майном, а також право власності на створені в результаті здійснення інвестиції обєкти нерухомого майна.

За умовами пункту 4 Договору, Учасник зобовязався, зокрема, передати Інвестору частину обєкта інвестицій відповідно до частини його інвестування.

Обовязком Інвестора є здійснення фінансування робіт по реконструкції водноспортивної бази «Нептун»та інфраструктури прилеглої ділянки Набережної Корнилова.

Згідно з пунктом 9 Договору, сторони домовилися, що обєкти інвестиції після закінчення реконструкції будуть розподілені наступним чином:

-учаснику будуть належить майнові права, а саме право розпорядження обєктами комунальній власності, на підставі договору оренди комунального майна;

-інвестору будуть належить на праві власності знову створені обєкти нерухомого майна, які будуть мати самостійне господарське призначення, не будуть входити до складу водноспортивної бази «Нептун», або можуть бути виключені із її складу без ущербу для можливості використання бази за цільовим призначенням відповідно до умов оренди.

За пунктом 10 Договору, інвестор ні за якими обставинами не може набувати право власності на обєкти комунальній власності, які будуть реконструйовані в результаті здіснення інвестицій, незалежно від вартості здійснених полишень; а також не може набувати право власності на частку обєкту, яка більше ніж сума його інвестицій.

Розподіл обєктів інвестицій між сторонами здійснюється після підрахунку суми інвестицій, здійснених кожною стороною на підставі акту про розподіл інвестицій (п. 12).

Розпорядженням № 1470-р від 10.08.1999 Приватному підприємству «Полюс-Юг»із земель державної власності була надана земельна ділянка площею 0,4641 га на Набережній Корнілова 3 строком до 31.05.2012 для обслуговування орендованих будівель та споруд водноспортивної бази (том 1 а.с.22).

08.10.1999 між ПП «Полюс-Юг»та Севастопольською міською державною адміністрацією був укладений Договір на право тимчасового користування землею № 449, відповідно до умов якого Севастопольська міська державна адміністрація розпорядженням № 1470-р від 10.10.1999 надала, а Землекористувач прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,4641 га, розташовану в районі Набережній Корнилова, строком до 31.05.2012 для обслуговування орендованих в Управлінні майном міста будівель та споруд водноспортивної бази “Нептун” (том 1 а.с.23).

Довідкою міської позавідомчої інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю про готовність обєкта до представлення Державною комісією засвідчено факт представлення реконструкції обєктів водноспортивної бази “Нептун”, забудовником якого вказано ПП “Полюс-Юг”. У довідці зазначено, що станом на 01.09.1999 всі будівельні роботи по реконструкції в обємі проектної документації закінчені, якість проведених робіт відповідає вимогам нормативних документів, обєкт рекомендований Державній комісії по прийманню в експлуатацію (том 1 а.с.24).

Наказом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю від 24.12.1999 № 688 була призначена державна технічна комісія по прийманню в експлуатацію закінчених реконструкцією обєктів водноспортивної бази “Нептун” (том 1 а.с.127).

Актом державної технічної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту водноспортивної бази “Нептун” від 27.12.1999 встановлено факт предявлення замовником (Управлінням майна міста) до прийняття в експлуатацію реконструкції з розширенням водноспортивної бази “Нептун”, розташованої за адресою 99011, м. Севастополь, Наб. Корнилова, 2, на підставі дозволу на здійснення будівельно-монтажних робіт Інспекції ДАБК №153/250 від 22.12.1997. Означена комісія дійшла висновку про готовність обєкту до приймання до експлуатації (том 1 а.с.26 зворот).

Наказом Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю від 28.12.1999 №697 був затверджений акт державної технічної комісії по прийманню в експлуатацію закінчених реконструкцією із розширенням обєктів водноспортивної бази “Нептун” (том 1 а.с.128).

У довідці КП “БТІ та ДРОНМ” СМР від 23.06.2007 №4102 зазначено, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи КП “БТІ та ДРОНМ” СМР на обєкт нерухомого майна водноспортивну базу, яка розташована за адресою: м. Севастополь, вул. Наб. Корнилова, 2 будівлі бару (літ. “Д”), оглядової галереї (літ. “Л”), насосної (літ “М”) були побудовані за період з вересня 1997 року по жовтень 1999 року (том 1 а.с.33).

Актом прийому-передачі майна від 28.12.1999 власник ПП “Полюс-Юг” ОСОБА_4 та громадянин ОСОБА_1 підтвердили передачу ОСОБА_1 у виконання пункту 9 Договору про спільну інвестиційну діяльність від 02.10.1997 - будівлі бару літ “Д”, оглядової галереї літ. “Л”, насосної літ. “М” - в рахунок внеску громадянина ОСОБА_1 в спільну інвестиційну діяльність. В акті сторонами зазначено, що розподіл результатів спільної діяльності відповідає їх внескам, а також те, що претензії один до одного у сторін відсутні (том 1 а.с.34).

20.10.1999 між Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації в особі КП СМР “Аррікон” та ПП ”Полюс-Юг” було укладено Договір оренди № 444/3-99, відповідно до якого орендодавець передав орендарю у строкове платне користування водноспортивну базу “Нептун”, яка розташована за адресою: Наб. Корнилова, 2 у місті Севастополі строком до 31.05.2012. Вартість майна, відповідно до акту оцінки від 01.10.1999 складає 206202 грн. (том 1 а.с.35-37).

Відповідно до пункту 3.1 Договору оренди, орендна плата складає 1170,75 грн. за перший місяць оренди.

22.09.2000 між громадянином України ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ “Страна Дельфінія” (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, згідно з умовами якого орендодавець передав в оренду орендарю нежитлові приміщення: будівлю бару літ. “Д”, оглядову галерею літ. “Л”, будівлю літ “М” (том 1 а.с.39-40).

15.09.2000 Протоколом узгодження змін до Договору № 444/3-99 від 20.10.1999 сторонами були внесені зміни до умов договору, а саме в якості орендаря з 01.10.2000 зазначено ТОВ “Страна Дельфінія” (том 1 а.с.37).

Враховуючи те, що обєкти нерухомого майна - будівлі бару літ. “Д”, оглядової галереї літ. “Л”, насосної літ. “М”, розташовані за адресою м. Севастополь, вул. Наб. Корнилова, 2 були збудовані, на думку позивача, на законних підставах та відповідно до Договору про спільну інвестиційну діяльність, позивач (інвестор) звернувся до суду з позовом про визнання права власності на створені обєкти нерухомого майна.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

У виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 18.08.2010, судом досліджено питання щодо відповідності суб`єктного складу даної справи вимогам статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 набув статус субєкта підприємницької діяльності 18.09.2000, тобто значно пізніше ніж громадянином ОСОБА_1 був укладений інвестиційний договір від 02.10.1997 та акт приймання-передачі спірних приміщень від 28.12.1999.

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Наявність у позивача статусу субєкта підприємницької діяльності на дату звернення з позовом до господарського підтверджена матеріалами справи та встановлена судом.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про судоустрій України” господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

У вирішенні запитання про можливість бути учасником судового процесу в господарському суді громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності, але у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт підприємницької діяльності, Вищий господарський суд України у розясненні від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” зазначив, що слід враховувати не лише суб'єктний склад сторін у справах, а й характер правовідносин, у яких вони виникли. За приписом частини першої статті 1 ГПК України зазначені в ній особи (в тому числі громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності) вправі звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

Згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов, як, наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з, зокрема, захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права.

Враховуючи викладене, звернення позивача з відповідним позовом до Господарського суду міста Севастополя відповідає вимогам господарського процесуального кодексу, враховуючи господарський характер відносин між сторонами.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що ухвалою Апеляційного суду міста Севастополя від 06.08.2009 у справі № 22ц-615/2009 за позовом ОСОБА_1 до ПП “Полюс-Юг”, КП “БТІ та ДРОНМ” СМР, за участю третіх осіб Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, КП СМР “Аррікон” про визнання права власності рішення місцевого суду Ленінського районного суду міста Севастополя від 02.04.2009, (яким позов ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на будівлі бару літ. “Д”, оглядової галереї літ. “Л”, насосної літ. “М”, що розташовані за адресою м. Севастополь, вул. Наб. Корнилова, 2 у місті Севастополі задоволено повністю) було скасовано, провадження у справі було закрито, розяснено позивачу право звернення з відповідним позовом до Господарського суду міста Севастополі, посилаючись на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (арк.с. 88-90).

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, можливе припинення провадження у даній справі спричинить порушення гарантованого статтею 55 Конституції України право на судовий захист.

Надаючи оцінку вимогам позивача з урахуванням викладених вище фактичних обставин, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами частини 1 статті 177 ГК України є договір.

Позивач, звертаючись з даним позовом до Господарського суду посилається на наявність інвестиційного договору між сторонами.

Законом України від 18.09.91 р. N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність". Пунктом 2 статті 5 цього закону визначено, що інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних позичкових і залучених цінностей в об'єкти інвестування. Відповідно до абзацу 1 пункту 5 статті 7 інвестор має право володіти, користуватись і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність” розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Статтею 9 цього закону визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України, тобто об'єкти та результати інвестицій є власністю інвестора.

Доводи Фонду комунального майна про те, що відсутні докази, ким саме проведена реконструкція та створене майно спростовуються вищевказаними касовими ордерами, з яких вбачається, що матеріали придбані позивачем, а згідно довідки державної позавідомчої комісії державного архітектурно-будівельного контролю про готовність об'єкту до здачі держкомісії (том 1 а.с.24) забудовником реконструкції об'єктів водноспортивної бази “Нептун”по набережної Корнилова, 2 був саме ПП “Полюс-юг”, саме ним і були укладені договори на виконання будівельних робіт та підписані акти прийому виконаних робіт.

Крім того, відповідачем не надано суду жодного доказу того, що інвестиції були проведені за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів.

Не можуть бути прийняти до уваги і доводи Фонду комунального майна СМР про реконструкцію об'єкту в результаті якої збільшилась кількість елементів того ж самого об'єкту (невідокремлені покращення), оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.

Так, судом встановлено, шо під час виконання робіт були збудовані бар літ. “Д”, оглядова галерея літ “Л”, насосна літ. “М”. Про те, що перелічені об'єкти були створені у 1999 році та раніше не існували, свідчить довідка БТІ та ДРОМН СМР № 4102 від 23 червня 2007 року (том 1 а.с.33).

Пунктом 9 договору про спільну інвестиційну діяльність від 02 жовтня 1997 року було передбачено, що усі знову збудовані об'єкти мають належати інвесторові - позивачеві ОСОБА_1, 28 грудня 1999 року був складений акт про передачу зазначених об'єктів позивачеві в рахунок його інвестицій за договором (том 1 а.с.34).

20.10.1999 року щодо водноспортивної бази “Нептун” між ПП “Полюс-Юг” та ДКП “Аррікон” був укладений новий договір оренди за № 444/3-99. До складу майна, переданого в оренду, бар літ. “Д”, оглядова галерея літ “Л”, насосна літ. “М”не увійшли, хоча на той момент ці об'єкти вже існували та знаходилися у використанні позивача. Дана обставина підтверджується довідкою КП СГС “Аррикон”від 12 березня 2008 року № 177 (том 1 а.с.35-36, 38).

Та обставина, що спірні об'єкти бару літ. “Д”, оглядової галереї літ. “Л”, насосної літ. “М” не входять до складу комунального майна, переданого в оренду ПП “Полюс-Юг” відповідно до договору оренди за № 444/3-99 від 20.10.1999 року та не можуть розглядатись як поліпшення орендованого майна, підтверджується висновком фахівця Севастопольського відділення Харківського НДІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса № 100 від 08.02.2008 року (том 1 а.с.41-46).

На підставі п. 4 ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Наведені вище обставини надають суду підстави для висновку про те, що має місце виготовлення саме нової речі, а не проведення поліпшень, оскільки суду не надано доказів, що були перероблені речі, передані за договором оренди, необхідність створення цих речей обумовлена зносом переданого майна більш ніж на 30%.

Наведені обставини свідчать, що спірні об'єкти бару літ. “Д”, оглядової галереї літ. “Л”, насосної літ. “М” були збудовані за рахунок власних коштів позивача у 1999 році, передані йому як компенсація його внеску до спільної інвестиційної діяльності, мають окреме господарське призначення та з 28 грудня 1999 року відкрито та безперервно використовуються позивачем.

Суд у виконання вказівок Вищого гсоподарського суду України дослідив питання щодо отримання позивачем дозволу на здійснення будівельних робіт. Так із змісту представленої представником позиваче у судовому засіданні довідки Державної організації «Архітектурно-будівельний та технічний нагляд»від 06.10.2010 № 773 вбачаєтся факт видачі Інспекцією ДАБК дозволу № 153/250 від 22.12.1997 на виконання будівельно-монтажних робіт на водно-спортивній базі «Нептун».

Отже, виходячи з аналізу положень законодавства України та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що у позивача наявні майнові права на об'єкти нерухомого майна, побудовані при фінансовій участі позивача (спірне майно) і які (майнові права) позивач бажає трансформувати в право власності на об'єкти нерухомого майна: будівлю бару літ. „Д”, оглядову галерею літ. „Л”, насосну літ. „М”, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Наб. Корнілова, 2.; даний висновок також кореспондується з положеннями договору про інвестування та Актом прийому-передачі майна від 28.12.1999 (том 1 а.с.34).

Стаття 16 ЦК України визначає такий спосіб захисту прав та інтересів, як визнання наявності або відсутності прав, що кореспондується із приписами ст. 20 Господарського кодексу України.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Власник вправі пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі відсутності документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Отже, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на звернення до суду за захистом свого права у відповідності до ст. 16 ЦК України.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Підставою позову про визнання права власності є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та стаття 16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.

У відповідності із нормами ст. ст. 331 та 332 Цивільного кодексу України право власності на новостворене або перероблене майно виникає у особи за умови, що вказане майно створено або перероблено на кошти цієї особи, а його створення не суперечить вимогам закону або договору.

Так, право власності на новостворене нерухоме майно - житлові будинки, будівлі, споруди тощо виникає з моменту завершення будівництва, створення майна. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначає засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, в тому числі: право власності на нерухоме майно.

Згідно з вимогами вказаного вище Закону до створення єдиної системи органів державної реєстрації прав реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (пункт 5 Прикінцевих положень цього Закону).

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено в Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Тимчасове положення), затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445.

Відповідно до п. 1.6 цього Положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Факт прийняття спірних обєктів нерухомого майна в експлуатацію встановлений судом, підтвердженням чого служить Акт державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченого обєкту реконструкції з розширенням водноспортивної бази “Нептун” по Набережній Корнилова, 2, який був затверджений 28.12.1999 (т. 1, арк.с. 25-26).

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень” підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Згідно з Додатком № 1 до п. 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 за № 7/5, зареєстровано у Міністерстві юстиції України від 18.02.2002 за № 157/644, визначений перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності.

Пунктом 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, визначено, зокрема, що таким документом є рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

Судове рішення є правовстановлюючим документом також в розумінні положень ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 р. №1952-IV, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, до правовстановлюючих документів, якими є судові рішення, відносяться рішення, якими за результатами розгляду справи у позовному провадженні або в порядку окремого провадження у відповідності з положеннями глави 33 Цивільного процесуального кодексу України у резолютивній частині визнано право власності на об'єкт нерухомості за конкретним суб'єктом.

З огляду на наявність у матеріалах справи доказів, що підтверджують законність набуття права власності на об'єкт, фінансування спірного об'єкта Позивачем відповідно до положень Договору про інвестування, суд приходить до висновку щодо наявність підстав для задоволення позову щодо визнання права позивача на спірні об'єкти.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідачів витрати позивача по сплаті державного мита у розмірі 10476,80 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі, встановленому Постановою КМ України від 21.12.2005 № 1258 "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" в редакції, діючої на день подання позову до господарського суду міста Севастополя, а саме 236,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нерухоме майно будівлю бару (літер “Д”), оглядову галерею (літер “Л”), насосну (літер “М”), розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Наб. Корнілова, 2

3. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита в сумі 5238,4 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Полюс-Юг»(99011, м. Севастополь, вул. Наб. Корнілова, 2, ідентифікаційний код 24500339) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита в сумі 5238,4 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог

ст. 84 Господарського процесуального кодексу

України і підписано 11.10.2010.