Рішення № 11804709, 11.08.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.10 Справа № 18/124/10

Суддя

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Литво” (72311, м. Мелітополь Запорізької області, вул. Каховське шосе, 27)

до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: АДРЕСА_2)

про стягнення 18 954,85 грн.

суддя Носівець В.В.

За участю представників:

від позивача Івлєва О.Ф., довіреність б/н від 20.01.2010 р.;

від відповідача ОСОБА_1, свідоцтво В02 № 890776 від 13.04.2009 р., паспорт серія НОМЕР_3 від 27.10.19999 р.; ОСОБА_3, довіреність № 3261 від 10.08.2010 р., паспорт серія НОМЕР_4 від 21.08.2003 р.;

20.04.2010 р. до господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Литво” (ТОВ “Литво”) з позовною заявою до приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 18 954,85 грн., в тому числі 11960,74 грн. основного боргу за договором на поставку продукції № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р., 3981,48 грн. пені, 2475,87 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 536,76 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.04.2010 р. порушено провадження у справі № 18/124/10, судове засідання призначено на 20.05.2010 р., у сторін витребувані документи і докази, необхідні для вирішення спору. Розгляд справи, на підставі статті 77 ГПК України, відкладався до 20.05.2010 р., до 10.06.2010 р. та до 21.06.2010 р. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.06.2010 р. замінено первісного відповідача приватного підприємця ОСОБА_1 належним відповідачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.), розгляд справи почався заново, судове засідання призначено на 14.07.2010 р. Розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 29.07.2010 р. і до 05.08.2010 р. З метою витребування у сторін додаткових документів і доказів, що мають суттєве значення для повного, всебічного та обєктивного вирішення спору, в судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.08.2010 р.

В судовому засіданні 11.08.2010 р. розгляд справи був закінчений, прийнято рішення та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, лише його вступну та резолютивну частини рішення. За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на ст.ст. 625, 692 ЦК України, ст. 265 ГК України і полягають в тому, що 15.04.2008 р. позивачем та відповідачем був укладений договір на поставку продукції № 020/28-08/Л, за умовами якого, позивач зобовязався передати у власність відповідача продукцію із чавунних сплавів, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити продукцію у кількості, згідно специфікації, яка є невідємною частиною договору. На виконання умов договору позивач, згідно видаткової накладної № 1969 від 29.08.2008 р., поставив відповідачу продукцію, обумовлену договором, на загальну суму 31 960,74 грн. Отримана продукція відповідачем була оплачена частково, в сумі 20000,00 грн. Решту суми боргу відповідач не сплатив. Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами договору № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. зобовязання та вимоги чинного законодавства. 01.12.2009 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № л/33 з вимогою про погашення заборгованості в сумі 11960,74 грн. Претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення. Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що у разі прострочення виконання зобовязань з винної сторони стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене та норми чинного законодавства, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути з ФОП ОСОБА_1 11960,74 грн. основного боргу, 3981,48 грн. пені, 2475,87 грн. втрат від інфляції та 536,76 грн. 3% річних.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву суду не надав, проте в судовому засіданні відповідач та представник відповідача проти позову заперечили, надали суду усні пояснення стовно того, що отримана за договором № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. продукція в повному обсязі оплачена не була, оскільки відповідача не задовольнила якість поставлених чавунних сплавів. Разом із тим, на вимогу суду, жодних письмових доказів у підтвердження своїх доводів відповідач не надав.

Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Литво” (позивачем у справі) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем у справі) 15.04.2008 р. укладений Договір на поставку продукції № 020/28-08/Л (далі за текстом Договір).

За умовами Договору позивач (постачальник) зобовязався передати у власність відповідача (покупця) продукцію з чавунних сплавів, а відповідач зобовязався прийняти і оплатити продукцію в кількості, згідно зі специфікацією, яка є невідємною частиною Договору.

Відповідно до умов п. 2.1 Договору вартість продукції, що передається у власність відповідача за Договором, зазначається в специфікаціях в цінах, що діють на момент відвантаження, які можуть змінюватися за домовленістю обох сторін, при зміні цін на сировину, матеріали, енергоресурси та інші фактори протягом дії Договору. Загальна сума Договору становить 42 129,60 грн., в тому числі ПДВ (пункт 2.4 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору позивач передає відповідачу продукцію, що продається за вказаним Договором, на умовах самовивозу.

Порядок проведення розрахунків визначений в розділі 5 Договору “Строки і порядок оплати”. Так відповідно до п. 5.1 Договору відповідач сплачує 50 % вартості партії, з урахуванням ПДВ, для придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей, необхідних для виготовлення продукції. Решту 50 % вартості партії відповідач сплачує протягом 10 днів після відвантаження продукції. Розрахунки відповідача з позивачем здійснюються за цінами, вказаними в специфікації до Договору з нарахуванням 20 % ПДВ на суму оплачуваної партії. Датою поставки вважається дата видаткової накладної (пункт 5.4 Договору).

З метою узгодження найменування, ціни за одиницю продукції, загальної вартості партії продукції та кількості продукції сторонами, відповідно до п.п. 1.1 та 2.1 Договору, була підписана специфікація № 2, що є невідємною частиною Договору.

Як встановлено судом в ході судового вирішення спору, на виконання умов Договору № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. згідно специфікацій № 1 позивачем була поставлена, а відповідачем прийнята продукція за видатковою накладною № 1969 від 29.08.2008 р. на загальну суму 31 960,74 грн. з ПДВ, а саме корпуси розподільника Р80-3-021-10 у кількості 245 штук.

Поставлена продукція була отримана особисто відповідачем, про що свідчить довіреність серія ЯОЧ № 370436 від 29.08.2008 р. видана на імя ОСОБА_1 на отримання від ТОВ “Литво” за накладною № 1969 від 29.08.2008 р. корпусів розподільника Р80-3-021-10 в кількості 245 штук.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу продукції згідно умов Договору підтверджується видатковою накладною № 1969 від 29.08.2008 р. на поставку продукції та довіреністю серія ЯОЧ № 370436 від 29.08.2008 р. (Оригінали зазначених документів досліджувалися судом в судовому засіданні, належним чином посвідчені копії залучені до матеріалів справи).

Таким чином, позивач взяті на себе зобовязання, згідно умов Договору, виконав у повному обсязі та належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобовязаний сплатити повну ціну переданого товару.

Відповідачем в порушення умов Договору № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. оплата отриманої продукції здійснена була частково в сумі 20 000,00 грн. платіжним дорученням № 247 від 30.09.2008 р. з призначенням платежу: “За корпус розподільника Р80-3-021-10 згідно накладної № 1969 від 29.08.2008 р.”. Решту суми боргу відповідач не сплатив.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договору № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. зобовязання та вимоги чинного законодавства, у звязку із чим за ним рахується заборгованість за отриману продукцію в сумі 11 960,74 грн.

Доводи відповідача стосовно того, що отримана за договором № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. продукція в повному обсязі оплачена не була, оскільки відповідача не задовольнила якість поставлених чавунних сплавів, судом відхиляються, так як суду не подано жодних письмових доказів у підтвердження зазначеного. Крім того, предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за отриману продукцію, тому спір щодо якості поставленої продукції може бути предметом розгляду в іншій справі.

01.12.2009 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія за вих. № л/33 з вимогою про погашення заборгованості в сумі 11 960,74 грн. Відповідачем вказана претензія залишена без відповіді та задоволення, в звязку із її неотриманням, оскільки вона була направлена не за місцезнаходженням відповідача (суд відмічає, що при звернені до суду, позивачем було невірно вказане прізвище відповідача, не зясоване місцезнаходження відповідача, хоча суд неодноразово зобовязував позивача виконати відповідні дії, це призвело до затягування розгляду справи та необхідності починати розгляд справи заново та повідомляти належним чином відповідача про розгляд справи судом у відношенні нього. Позивач, правом досудового врегулювання спору у грудні 2009 р. направляв відповідачу вимогу про необхідність виконання зобовязання, однак вона повернулася на адресу позивача, оскільки позивачем не вчинялися дії щодо зясування місцезнаходження відповідача, ні на той час, ні на час звернення із позовом до суду. Під час розгляду даної справи було зясовано, що відповідач зареєстрований за іншою адресою, про що внесені відповідні зміни до ЄДР та замінено свідоцтво про державну реєстрацію дата видачі: 13.04.2009 р.).

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2 Договір вступає в силу з моменту його підписання і дії по 31.12.2008 р. закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від його повного виконання.

Отже, зобов'язання відповідача оплатити отриману продукцію не припинено.

Статтею 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 11 960,74 грн. підтверджується фактичними обставинами справи.

На день розгляду спору відповідач оплату отриманого товару в повному обсязі не довів.

Враховуючи зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача 11 960,74 грн. основного боргу за отриману продукцію предявлена до стягнення обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 981,48 грн. пені, 2 475,87 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 536,76 грн. 3% річних за невиконання зобовязань щодо оплати поставленої продукції.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 6.1 Договору, яким передбачено, що у разі прострочення виконання зобовязань з винної сторони стягується пеня у розмірі 0,5 % від суми невиконаного зобовязання. Розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

За порушення відповідачем термінів оплати отриманої продукції позивачем заявлена до стягнення пеня в розмірі 3 981,48 грн. за період з 11.10.2008 р. по 07.04.2010 р.

Суд вважає що вимога про стягнення 3 981,48 грн. пені задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

По-перше, виходячи з умов п.п. 5.1 і 5.4 Договору граничним строком оплати поставленої відповідачу продукції є 08.09.2008 р. Отже, починаючи з 09.09.2008 р. має місце прострочення виконання відповідачем зобовязання з оплати продукції, отриманої згідно Договору № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. Таким чином, при розрахунку пені позивачем невірно визначений період початку нарахування пені.

По-друге, приписами статті 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України.

Статтею 258 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

З викладеного слідує, що період, за який можливо було стягнути пеню, в даному випадку, є з 09.09.2008 р. включно по 09.03.2009 р. включно, і позивачу потрібно було звернутися до суду за її стягненням до 09.09.2009 р.

З даною позовною заявою позивач звернувся до суду 20.04.2010 р. Таким чином, при зверненні до суду із вимогою про стягнення пені позивачем не були дотримані вимоги ст. 258 ЦК України щодо застосування строків спеціальної позовної давності та вимоги п. 6 ст. 232 ГК України щодо терміну припинення нарахування пені.

По-третє, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2 ст. 193 ГК України, встановлено, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу наведених норм закону слідує, що пеня є мірою майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобовязання, тобто зобовязання в силу якого боржник зобовязаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою.

З тексту п. 6.1 Договору, на який посилається позивач, обґрунтовуючи вимогу про стягнення пені, вбачається, що сторонами не визначено за невиконання якого саме зобовязання наступає відповідальність у вигляді пені. За таких обставин, суд вважає, що порядок розрахунку пені, наведений в п. 6.1 Договору, не відповідає положенням чинного законодавства, а, отже, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 3981,48 грн. пені за прострочення виконання грошового зобовязання за умовами Договору.

З урахуванням вище викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 981,48 грн. пені.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в Інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобовязання у період з 11.10.2008 р. по 07.04.2010 р., згідно розрахунку позивача, становить 2 475,87 грн., а сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобовязання за той же період, згідно розрахунку позивача, складає 536,76 грн.

Перевіривши в судовому засіданні наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції грошових коштів, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконаний невірно, а саме позивачем невірно визначений індекс інфляції за спірний період (120,7 % замість правильного 123,89211 %). Таким чином, за період з жовтня 2008 року по березень 2010 року стягненню з відповідача підлягає 2 857,67 грн. втрат від інфляції грошових коштів. Однак, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем за невиконання відповідачем грошових зобовязань за Договором № 020/28-08/Л від 15.04.2008 р. заявлено до стягнення 2 475,87 грн. втрат від інфляції грошових коштів, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Стосовно розрахунки трьох відсотків річних, то судом встановлено, що цей розрахунок позивачем також виконаний невірно, позивачем допущено помилку при підрахунку кількості днів прострочення (позивачем зазначено 546 днів, а фактично 544 дня). Отже, стягненню підлягають 534,57 грн. 3 % річних за період з 11 жовтня 2008 року по 07 квітня 2010 року.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача трьох відсотків річних підлягає задоволенню частково в сумі 534,57 грн. В частині стягнення 2,19 грн. 3 % річних суд відмовляє в задоволені позовних вимог, з огляду необґрунтованість нарахування даної суми.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача, надані в обґрунтування його правової позиції, суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з ФОП ОСОБА_1 11960,74 грн. основного боргу, 534,57 грн. 3 % річних, та 2475,87 грн. втрат від інфляції грошових коштів. В задоволенні решти позовних вимог, відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 193, 223, 230-232 ГК України, ст.ст. 258, 525, 526, 549, 599, 611, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 33, 44, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р № НОМЕР_5 в ЗОВ АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 313010) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Литво” (72311, м. Мелітополь Запорізької області, вул. Каховське шосе, 27, код ЄДРПОУ 25482075, п/р № 2600342130 в “Райффайзен Банк Аваль” в м. Запоріжжі, МФО 313827) 11960 (одинадцять тисяч девятсот шістдесят) грн. 74 коп. основного боргу, 2475 (дві тисячі чотириста сімдесят пять) грн. 87 коп. втрат від інфляції, 534 (пятсот тридцять чотири) грн. 57 коп. 3 % річних, 149 (сто сорок девять) грн. 71 коп. державного мита та 186 (сто вісімдесят шість) грн. 40 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.В.Носівець

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлено і підписано, у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України, 18 серпня 2010 р.