Рішення № 11795009, 12.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.10.10 р. Справа № 40/186пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Данилкіной П.М.

Розглянув матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, м. Маріуполь

до першого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, м. Маріуполь

до другого відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь

про визнання права

за участю:

представників сторін:

від позивача: не зявився

від першого відповідача: Ковальова Н.О. - юрисконсульт

від другого відповідача: ОСОБА_2 юрисконсульт

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до належних відповідачів у справі, зокрема: першого відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” та другого відповідача - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про:

визнання за товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” права привілейованої купівлі нежитлової будівлі № АДРЕСА_1, яка складається з нежитлової будівлі літ. А-1, тамбура літ. а-1, прибудови літ. а2-1, майданчиків а1, а3, а4, а7 загальною площею 1228, 5 кв.м.;

переведення на позивача прав та обовязків покупця за Договором купівлі-продажу даної нежитлової будівлі, укладеним 29.1207р. товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, як продавцем з фізичною особою ОСОБА_1, як покупцем, посвідчений 29.12.07р. приватним нотаріусом маріупольського міського нотаріального округу та зареєстрований за №5185.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Представник позивача телеграмами повідомив суд про своє неприбуття у судове засідання у звязку з цього затятістю тощо. Втім, незявлення до судового засідання представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Перший відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що договір оренди нежитлової будівлі від 24.01.05р.№207 регулюється положеннями ЦК України, а привілеєве право перед іншими особами купівлі приміщення, яке передано в оренду не підпадає під ознаки діючого законодавства. У своїх додаткових поясненнях посилається на факти в розумінні вимог статті 35 ГПК України, які є загальновідомими, не потребують доказуванню та встановлені рішенням господарського суду Донецької області у справі №40190пд.

Другий відповідач позов не визнав мотивуючи свої заперечення тим, що позов подано до неналежного відповідача фізичної особи підприємства ОСОБА_1, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.07р. посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шпарагою С.С., та зареєстрований у реєстрі за №5185 вона немала статусу субєкта підприємницької діяльності. Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.07р. №5185 припинив свою, що підтверджується договором купівлі-продажу від 26.08.10р., посвідчений також приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шпарагою С.С., зареєстрованого у реєстрі за № 7836.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, приймаючи до доводи представника позивача та заперечення представника відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 24.01.05р. між закритим акціонерним товариством „Маркомпрод”, правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, надалі Орендодавець, та товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, надалі Орендар, було укладено нотаріально посвідчений договір оренди №207 нежитлового приміщення загальною площею 1209 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 для використання його під розміщення обєкту торгівлі, про що зазначено в п.1.1. договору. Факт передачі майна підтверджується актом приймання передачі від 08.02.05р. відповідно до п.2.2. договору.

Відповідно до п.п. „е” п.4.1. договору Орендодавець взяв на себе зобовязання у разі продажу переданого в оренду нежитлового приміщення інформувати про це Орендатора не пізніше ніж за три місяця до здійснення угоди.

Згідно п.п. „б” п.4.6. договору Орендар має право на привілеєве перед іншими особами право викупити орендоване приміщення у разі його продажу.

Строк дії договору з 24.01.05р. по 24.01.15р., про що зазначено в п.7.1. договору. Пункт 7.4. договору встановлює, що у разі відчуження майна ( приміщення), яке передано в оренду - договір припиняє свою дію.

29.12.07р. товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, надалі Продавець, уклало з фізичною особою ОСОБА_1, надалі Покупець, договір купівлі продажу нежитлової будівлі.

Відповідно до п.1.1. договору купівлі-продажу, Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність та зобовязується сплатити оговорену договором суму за нежитлову будівлю розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Згідно п.2.3. договору купівлі-продажу Продавець стверджує, що на вказане майно не поширюються права третіх осіб (в тому числі за договорами найму (оренди) чи шлюбним договором, інші речові права та ін.) Пунктом 3.1. договору купівлі продажу встановлена ціна договору, а саме продаж нерухомого майна за домовленістю сторін повинен відбутися за ціною в розмірі 676078 грн., з урахуванням ПДВ.

В пункті 3.4. договору купівлі-продажу зазначено, що сторони домовились про те, що Покупець зобовязується сплатити грошові кошти до 28.12.08р. Факт розрахунку за цим договором підтверджується письмовою заявою Продавця, що є невідємною частиною договору, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. За погодженням сторін розрахунок може провадитися і раніше зазначеного в цьому договорі строку.

Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі посвідчений 29.12.07р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Шпарагою С.С. за реєстраційним номером 5185.

Позивач стверджує, що при укладенні договору купівлі-продажу від 29.12.07р. №5185 товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” нібито порушило п.п. „е” п.4.1. та п.п. „б” п.4.6. договору оренди від 24.01.05р. за №207.

Про вказані порушення зазначених прав товариству з обмеженою відповідальністю. „Хозяюшка” стало відомо лише 20.08.09р. із направленої ОСОБА_1 на адресу підприємства вимоги про звільнення орендованого приміщення у звязку зі зміною його власника з товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” на ОСОБА_1.

При укладенні 29.12.07р. договору купівлі-продажу товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” запобігаючи інформуванню товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” про вчинення ним правочину, ввів в оману нотаріуса, що посвідчував вказаний договір, повідомивши його, що на вказане майно не поширюються права третіх осіб, в тому числі по договору оренди, про що зазначено в п.2.3. договору купівлі-продажу. Фактично такі права мало товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” на підставі п.1.1., п.п. „е” п.4.1., п.п. „б” п.4.6. договору оренди від 24.01.05р.

10 липня 2009 року та 21 липня 2009 року за вихідними №№ 09/317, 09/333 на адресу товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” надійшли телеграми, в яких товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” повідомляло про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 24.01.05р. №207 згідно п.п. „а” п.7.5. договору у звязку з несплатою орендних платежів та про передачу приміщення по акту приймання передачі.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” сплачувало орендні платежі до 20.08.09р. На підставі вказаних обставин, позивач наполягає на своїх позовних вимога та намагається захистити своє привілейоване право та перевести на себе права та обовязки Покупця за договором купівлі-продажу від 29.12.07р., укладеним між відповідачами.

Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивача є хибними, оскільки спростовуються наступним:

Визнання права за ЦК України спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між субєктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, у тому числі цивільного права та обовязку. Така умова передбачена і у статті 20 ГК України, яка передбачає шлях визнання наявності або відсутності прав. На час звернення з позовом особа повинна довести , що існують обставини, які повязанні з невизнанням відповідачем прав та обовязки субєкта господарювання, з урахуванням наявності чи відсутності правовідносин між сторонами тощо.

Тому суд повинен дослідити правову норму, які підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, згідно вимог статті 204 ЦК України, угода є правомірною, якщо її недійсність прямо не встановлена законом, або якщо вона не признана судом недійсною, отже договір купівлі продажу нежитлової будівлі від 29.12.07р. №5185 був правомірним.

Відповідно до диспозитивної норми визначеною у пункті 7.4. договору оренди від 24.01.05р., у разі відчуження орендованого нежитлового приміщення, договір оренди припиняється.

Частина друга статті 770 ЦК України надає право сторонам встановити у договорі найму умови його припинення, на випадок відчуження наймодавцем речі (майна).

Частина друга статті 777 ЦК України, передбачає, що наймач, який належним чином виконує свої обовязки за договором найму, в разі продажі речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Вказана норма права є імперативною нормою, і сторони не можуть її змінювати на власний розсуд, оскільки переважне право наймача перед іншими особами на придбання орендованого майна нерозривно повязане і виникає з умови належного виконання своїх обовязків за договором оренди. Також ця норма не передбачає безумовного права наймача (орендаря) на привілейоване придбання найманого приміщення.

Умови встановлені п.п. „б” п.4.6. договору оренди від 24.01.05р. №207 не підпадають під умови визначені чинним законодавством України. Тому що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України взагалі не містять поняття привілеєве право.

Відповідно до п.8.6. договору оренди від 24.01.05р. №207 цей договір регулюється положеннями Цивільного кодексу України. Зміст ст.ст. 759-786, 793-767 ЦК України, сторонам нотаріусом розяснено.

Згідно пункт 6 статті 286 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Отже, посилання відповідача на норми пункт 1 статті 289 ГК України є помилковим, оскільки зазначена норма регулює умови викупу (приватизації) орендованого державного (комунального) майна. Частина перша статті 289 ГК України встановлює право орендаря на викуп обєкта оренди, проте ставить його в залежність від того, чи передбачено таке право умовами договору (оренда з викупом).

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.09.10р. у справі №40/190пд встановлені факти, які не доводяться знову, є загальновідомими та не потребують доказуванню при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони в розумінні статті 35 ГПК України.

За загальним правилом, кожна особа, що бере участь у справі, повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень(стаття 33 ГПК України). Водночас коментована стаття визначає підстави, з яких ці особи звільняються від обовязку доказування. Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

·а) обставини, визнані господарським судом загальновідомими (частина першої статті 35 ГПК України;

·б) преюдиціальні факти (частини 2-4 статті 35 ГПК України);

·в) законні презумпції ( частина пята статті 35 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковими. Отже, таке визнання не є підставою звільнення від доказування, тобто незалежно від того, що одна сторона визнає певні обставини, які наводяться іншою стороною, остання повинна надати відповідні докази.

За змістом рішення господарського суду Донецької області у справі №40/190пд від 30.09.10р. встановлено, що всі відносини між сторонами за договором оренди, у тому числі за договором оренди б/н від 24.01.05р., укладеного між закритим акціонерним товариством „Маркомпрод”, (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповдіальінстю „Маркомпрод”), та товариством з обмеженою відповдіальінстю „Хозяюшка”, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, оскільки сторони встановили у пункті 8.6 вказаного договору оренди імперативні норми визначені у ст.ст. 759-786 ЦК України та ст.ст. 793-797 ЦК України, і це не є договором оренди з правом викупу, як це передбачено частиною першою статті 289 Господарському кодексі України.

Таким чином, норми Господарського кодексу України не застосовуються у спірних відносинах сторін, оскільки терміни у правочинах належить тлумачити так, як вони визначені у Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства.

Стаття 33 ГПК України зобовязує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються ним в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вимоги про визнання права можуть поєднувати правову вимогу визначення наявності чи відсутності правовідносин, а й на присудження на підставі наявності чи відсутності прав та обовязку. Зокрема така вимога може містити:

- визнання правочину недійсним;

- припинення дій;

- відновлення становища;

- примусове виконання в натурі;

- зміна правовідносин;

- припинення правовідносин;

- відшкодування збитків;

- відшкодування моральної шкоди тощо.

Представник позивача не довів суду те, що існують підстави за законом для визнання його привілейованого права на купівлю орендованого майна, наявність правовідносин між сторонами, які порушують його права. Навпаки, представник відповідача довів відсутність права позивача на спірну нерухомість та норму права, яка регулює спірні відносини сторін. Окрім того, позивачем у позовній заяві чітко не визначені вимоги щодо кожного із відповідачів.

За таких обставин у задоволенні позову товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” до першого відповідача у справі - товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” та другого відповідача у справі - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 щодо визнання за товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” права привілейованої купівлі нежитлової будівлі № АДРЕСА_1, яка складається з нежитлової будівлі літ. А-1, тамбура літ. а-1, прибудови літ. а2-1, майданчиків а1, а3, а4, а7 загальною площею 1228, 5 кв.м., слід відмовити, як необґрунтовано заявленого.

Позов у частині переведення на товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” прав та обовязків Покупця за договором купівлі-продажу спірної нерухомості, укладеним 29.1207р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, як Продавцем та фізичною особою ОСОБА_1, як Покупцем, посвідчений 29.12.07р. приватним нотаріусом маріупольського міського нотаріального округу та зареєстрований за №5185 також необґрунтовані, оскільки предмет спору в цій частині не відповідає способу захисту порушеного права, встановлених у ст. 16 ЦК України та приписам ст. 20 ГК України.

Законодавець встановлює, що

-предмет позову матеріально-правова вимога до відповідача, щодо якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна нести правовий характер, тобто бути урегульована нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду. В процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову;

-підстава позову обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Це не є доказами у справі. Підставу позову теж можна змінити.

-у вирішенні наведеного питання господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та спів падіння такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами;

-у випадку невідповідності предмету позову способам захисту встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі ( правова позиція Верхового суду України викладена у постанові від 13.07.04р. у справі №10/732).

Суд дійшов висновку, що предмет спору в цій частині позову не відповідає способу захисту порушеного права, у задоволенні вимог щодо переведення на товариство з обмеженою відповідальністю „ Хозяюшка” прав та обовязків покупця за договором купівлі-продажу даної нежитлової будівлі, укладеним 29.1207р. товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, як продавцем з фізичною особою ОСОБА_1, як покупцем, посвідчений 29.12.07р. приватним нотаріусом маріупольського міського нотаріального округу та зареєстрований за №5185, слід відмовити, як необґрунтовано заявленого. У даному випадку потрібно шукати інші способи захисту порушеного права, у тому числі за аналогією закону.

Відносно введення позивача в оману, то такі питання вирішується за допомогою компетентного суду, який у межах своїх повноважень захищає порушене право відповідно до вимог законодавства.

Витрати по держмиту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 118 грн. відносяться на позивача у справі товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Якщо у позовній заяві обєднано дві або більше вимог немайнового характеру, повязаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру, а саме в розмірі 85 грн.

Позивач квитанцією №1116.672.1 від 18.08.10р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, зайво перерахував до державного бюджету державне мито в сумі 6 676 грн., а тому згідно пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. №7-93 „Про державне мито”, статті 47 ГПК України воно підлягає поверненню йому на його розрахунковий рахунок.

У судовому засіданні, яке відбулося 12.10.10р. згідно ч. ч. 2,3 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 204, 770, 777 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. ч. 2, 3 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” до першого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод” та другого відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_1 щодо:

визнання за товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка” права привілейованої купівлі нежитлової будівлі АДРЕСА_1 яка складається з нежитлової будівлі літ. А-1, тамбура літ. а-1, прибудови літ. а2-1, майданчиків а1, а3, а4, а6, а7 загальною площею 1228, 5 кв.м. - відмовити.

переведення на позивача прав та обовязків покупця за Договором купівлі-продажу даної нежитлової будівлі, укладеним 29.12.07р. товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод”, як продавцем, з фізичною особою ОСОБА_1, як покупцем, посвідчений 29.12.07р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу та зареєстрований за №5185 -відмовити.

2. Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпеченню судового процесу в сумі 236 грн. відносяться на позивача у справі товариство з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”.

3.Повернути товариству з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка”, 87500, Донецька область, м. Маріуполь, Жовтневий район, проспект Металургів, 58/2, на його р/р 26002054000466 відкритий у МФ АБ „ПриватБанк” м. Маріуполя, МФО 335429, ід. код 32939365, зайве сплачене державне мито в сумі 6 676 грн. Підставою повернення державного мита є дане рішення, яке затверджено гербовою печаткою господарського суду Донецької області або довідка цього суду.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

Повний текст складено 18.10.10р.