Рішення № 11788267, 30.09.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.10 р.Справа № 13/104-10 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Глорія – КР”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Київ в особі Криворізького відділення Харківської обласної філії публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”,

м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання договору недійсним

Суддя Первушин Ю.Ю.

Представники:

від позивача:Курінська М.В. - представник, довіреність від 26.04.2010 р.;

від відповідача: Іванченко О.П. - представник, довіреність від 09.12.2009 р. №02-04/648;

СУТЬ СПОРУ:

30 квітня 2010 року до господарського суду Дніпропетровської області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Глорія - КР», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі –позивач ) з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Київ в особі Лермонтовського відділення Дніпропетровської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі – відповідач) про визнання договору відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26.12.2007 р. недійсним.

В ході розгляду справи було встановлено заміну назви відповідача на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»м. Київ в особі Криворізького відділення Харківської обласної філії публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги наступним.

Так Позивач наполягає на тому, що договір відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26 грудня 2007 року є договором приєднання тому, що має всі ознаки договору приєднання, визначення якого містяться у ст. 634 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України.

Так, Договір між Кредитором та Позичальником укладений з визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Кредитором для будь-яких клієнтів банку і не змінюється ним на вимогу Позичальника, а тому клієнт (Позичальник) не має можливості впливати на його умови, зокрема щодо настання наслідків, встановлених п. п. 2.13.3 та пункту 6.2. Договору.

Враховуючи наведене, на думку Позивача, відносно оскарженого Договору мають застосовуватись положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 207 Господарського кодексу України.

Крім того Позивач зазначає, про те, що підпунктом 2.13.3 договору передбачено, що у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованими кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого у п.п. 2.13.2 цього договору відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей договір в порядку, передбаченому договором та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, нені) відповідно до умов договору.

На думку Позивача вищезазначений пункт договору відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26 грудня 2007 року порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія -КР»та суперечить нормам чинного законодавства України з огляду на те, що відповідно до частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків передбачених законом. Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також Позивач зазначає, що стаття 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 №2121-111 передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Зі змісту пункту 2.13 та підпункту 2.13.3 Договору, відповідно до яких кредитор вправі в односторонньому порядку розірвати договір у разі зміни кредитної політики банку тощо, вбачається, що положення підпункту 2.13.3 Договору порушують права та законні інтереси Позивача - містять дискримінаційні стосовно Позивача правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника). Також положення підпункту 2.13.3 суперечить загальним підставам та порядку зміни та розірвання договорів, встановленим ст.ст. 651-654 Цивільного кодексу України, згідно яких у випадку, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин договір може бути розірваний (змінений) лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони.

Також позивач зазначив про таке: згідно пункту 6.2. договору відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26 грудня 2007 року, зазначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002 м. Київ, вул. М. Раскової,15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем, або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному в даному разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків. З вищезазначеним пунктом 6.2. договору відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26 грудня 2007 року - суперечить нормам чинного законодавства України, а саме, Конституції України, Закону України «Про судоустрій», Господарського процесуального кодексу України та порушує право Позивача на судовий захист та право на справедливий суд, тому повинен бути визнаний недійсними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право па оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Так з огляду на вказане, посилаючись на ст. ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України Позивач наполягає на визнанні Договору недійсним.

Відповідач забезпечив явку повноважного представника до судового засідання,

надав суду письмові заперечення, обгрунтовані наступним.

Що до зазначеного у позовній заяві посилання на те, що договір відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26.12.2007р. є договором приєднання, Відповідач пояснив, що договір відновлювальної кредитної лінії укладався на основі примірного договору, рекомендованого банком, але сторони мали право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, доповнювати його зміст, як і передбачено п.2 ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України. При укладанні договорів як зобов'язання - кредитного, так і забезпечення - іпотечного, сторонам повідомлялось, що умови договорів рекомендовані АКБ „Укрсоцбанк" для використання при укладанні, але сторони мають право за взаємною згодою, саме за взаємною згодою, змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Ніяких заперечень, чи зауважень до умов договору від сторони за договором не поступало. Крім того, надання кредиту проводилось на підставі Положення про порядок кредитування юридичних осіб в системі АКБ „Укрсоцбанк", затв. Рішенням Правління АКБ „Укрсоцбанк" 27.12.2002 р, протокол № 3, зі змінами та доповнення від 27.07.2006 р. Відповідно до п.1.4 вказаного положення при укладання договорів кредиту, застави, тощо, використовуються дійсно типові ( для системи банку) форми договорів, але зміни та доповнення до типових договорів при укладанні їх з конкретними позичальниками, можуть бути внесені після їх обов'язкового погодження з Кредитно-інвестиційним центром, або без погодження - в разі якщо це обумовлено рішенням КІК, Правління, Спостережної ради банку в межах їх повноважень, або якщо ці зміни сприяють додатковому захисту інтересів банку та зменшенню кредитного ризику заходу, що кредитується.

Також Відповідач вказав, що АКБ «Укрсоцбанк»є системним банком, і на його думку вказівка Головного офісу усім підпорядкованим філіям на території України застосовувати єдині форми кредитних договорів є цілком зрозуміла. При цьому, Відповідач зазначив, що у самому листі та і в положенні про порядок кредитування вказано, що зміни до форм можуть вноситися, просто ці зміни потребують погодження відповідних структурних підрозділів банку.

Крім того, Відповідач також зазначив про таке.

Рекомендований банком кредитний договір не є договором приєднання, як вказує позивач, оскільки відповідно до п.4 ч.4 ст. 179 Господарського кодексу України договір приєднання це договір, запропонований однією стороною для інших суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Статтею 634 Цивільного кодексу України також передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В спірному договорі навпаки статтею 7.1. передбачено, що усі зміни та/або доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі, підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін. Пункт 7.1 спірного договору свідчить про те, що договір не є договором приєднання. Жодний пункт договору не містить умов, що в разі вступу в договір сторони не мають права наполягати на зміні його змісту, як це передбачено п.4 ч,4 ст.179 Господарського кодексу України.

Враховуючи те, що розміщення від свого імені на власних умовах та на власний ризик на підставі ліцензії НБУ залучених від фізичних та юридичних осіб коштів (надання кредитів) є виключним правом фінансових установ, тобто банків, цілком зрозуміло, що проект кредитного договору (який містить специфічний опис технології надання та обслуговування кредиту) був розроблений саме банком. Відповідно до ст.180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, при цьому істотними умовами договору вважаються: предмет договору, умови, що визнані істотними або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Моментом укладення договору є момент підписання цього договору сторонами. Сторони за договором спільно визначали такі істотні умови кредитного договору, як мета, сума і термін кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, процентні ставки. Ці умови кредитного договору є суворо індивідуальними для кожного окремого позичальника та розробляються банком з ним сумісно. У свою чергу, при укладенні кредитного договору будь яких протоколів розбіжностей до нього в порядку ст.181 Господарського кодексу України банку не надавалось. Після сумісного узгодження його істотних умов договір був погоджений цілком і підписаний позичальником.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач був позбавлений можливості запропонувати свої умови кредитного договору або не міг наполягати на зміні його змісту під час укладення.

Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу однією з засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

При укладанні з позивачем кредитного договору були добре відомі усі його умови, ніяких обставин, які б примушували підприємство прийняти їх в безумовному порядку, не існувало. Таким чином, договір відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26.12.2007 р. в цілому є результатом вільного волевиявлення сторін.

Крім того, Позивач за справою, ТОВ „Глорія КР", своїми діями підтвердило факт укладення договору та досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов цього договору, а саме: певний час, до пред'явлення позову, Позивач належним чином виконував свої зобов'язання і тільки після того, як з'явились проблеми, щодо належного виконання ним умов кредитного договору по погашенню кредиту та відсотків у строки, передбачені договором про надання відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 від 26.12.2007р., зрозумів, що АКБ „Укрсоцбанк" (Відповідач за справою) для погашення заборгованості за кредитним договором може звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, або звернути стягнення на майно, яке передане в забезпечення, і почав вишукувати шляхи та способи ухилення від належного виконання взятих на себе зобов'язань.

Щодо третейського застереження, відповідно до п. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду, що й було передбачено при підписанні кредитного договору між АКБ „Укрсоцбанк" та ТОВ „Глорія КР". На підставі викладеного та керуючись ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач просив прийняти рішення, яким в позові Позивачу відмовити.

В судовому засіданні 17.08.2010 р. було оголошено перерву до 25.08.2010 р.

В судовому засіданні 16.09.2010 р. було оголошено перерву до 21.09.2010 р.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.09.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

встановив:

26.12.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №991/263/07 (далі-договір) та додаткову угоду №1 від 20 червня 2008 року, згідно якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 3 000 000 гривень зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 25.12.2017 р.

Підпунктом 2.13.3. договору передбачено, що у разі, якщо позичальник не погодиться із запропонованими кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого в п. 2.13.2. цього договору, відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей договір у порядку, передбаченому договором, та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов даного договору. При цьому вимога кредитора щодо дострокового погашення його вимог за цим договором підлягає задоволенню у тридцяти денний строк від дня її пред'явлення.

Підпунктом 2.14. договору передбачено, що у разі пролонгації Кредиту або його частини з дня , наступного за днем пролонгації, нарахування процентів за Користування або його частиною здійснюється в розмірі процентної ставки, встановленої у п.п. 1.1.1 цього Договору, збільшеної на 4 (чотири) процентних пунктів, якщо інше не буде встановлено відповідною додатковою угодою (договором про внесення змін) до цього Договору.

Підпунктом 2.15.1 договору передбачено, що у разі, якщо Позичальник не погодився з запропонованими Кредитором змінами максимального ліміту заборгованості і не укладе протягом 10 (десяти) календарних днів від дня отримання проекту відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, то починаючи з 11 (одинадцятого) календарного дня від дати отримання позичальником, нарахування процентів за користування частиною кредиту, на яку поточна заборгованість за кредитом перевищуватиме запланований в проекті додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього Договору максимальний ліміт заборгованості, здійснюється кредитором, в розмірі процентної ставки, встановленої в п.п. 1.1.1 цього договору, збільшеної на 4 (чотири) процентних пункти. При цьому кредитор має право в односторонньому порядку розірвати цей договір у порядку, передбаченому цим договором, та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу. Пені) відповідно до умов даного договору. Вимога кредитора щодо дострокового погашення його вимог за цим договором підлягає задоволенню протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня її пред’явлення.

Підпунктом 3.2.2.2 договору передбачено, що кредитор має право підвищити процентну ставку у випадках, в порядку та в розмірі, визначених в п. 2.15.1 цього договору.

Підпунктом 3.2.2.4 договору передбачено, що кредитор має право вимагати від позичальника у разі не укладення з ним запропонованої кредитором додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору щодо зниження максимального ліміту заборгованості дострокового виконання ним всіх своїх зобов’язань за цим договором протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня отримання позичальником письмової вимоги про повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

Підпунктом 3.2.6 договору, передбачено, що кредитор має право у разі неповернення позичальником кредиту в строки, зазначені у п.п. 1.1.1., 3.6.1, 3.3.15 цього договору, несплати комісій, неустойки (пені, штрафу) в строки, що передбачені у п.п. 2.4,2.5, 2.6 цього договору, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим договором, оформлені відповідно до договорів застави (іпотеки) згідно з п. 1.3 цього договору.

Підпунктом 3.2.7 договору передбачено, що у випадках, передбачених у п.п. 2.13.3, 2.15.1 цього Договору, у разі порушення позичальником зобов’язань, зазначених у п.п. 3.3.3-3.3.19 цього договору, а також, у разі порушення позичальником або третьою стороною (майновим поручителем, поручителем) обов’язків, встановлених договорами, зазначеними в п. 1.3 цього договору, за письмовим повідомленням кредитора до позичальника в односторонньому порядку розірвати цей договір, що має наслідком дострокове протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня отримання позичальником відповідної письмової вимоги кредитора, виконання позичальником всіх своїх зобов’язань за договором, а саме: повернення кредиту, сплати процентів, комісій, а також сплати можливої неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання після погашення зазначених вимог цей договір вважається розірваним. В той же час у разі усунення з боку позичальника всіх порушень умов цього договору положення про його розірвання втрачає чинність.

Підпунктом 3.3.15 договору передбачено, що позичальник зобов’язаний на вимогу кредитора у випадках, передбачених у п.п. 2.13.3., 2.15.1., 3.2.7, 3.2.8 цього договору, достроково протягом 30 календарних днів після отримання позичальником письмової вимоги кредитора, повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливу неустойку (пеню, штраф), а також достроково виконати свої зобов'язання у випадках, в порядку та в строки, що передбачені в пункті 5.4. цього договору.

Підпунктом 3.3.16 договору передбачено, що позичальник зобов’язаний у разі пролонгації кредиту сплачувати кредитору проценти в розмірі, встановленому в п. 2.14 цього договору.

Підпунктом 3.3.17 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний достроково, протягом 5 робочих днів після отримання позичальником письмової вимоги кредитора, виконати всі свої зобов'язання за цим договором у випадках ліквідації чи реорганізації.

Підпунктом 3.3.19 договору передбачено, що позичальник зобов’язаний у разі не укладання відповідної додаткової угоди (договору), отриманої від кредитора, сплачувати проценти в розмірі, встановленому в п.п. 2.15.1 цього договору.

Підпунктом 3.3.21 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний перевести обороти до АКБ «Укрсоцбанк» в розмірі 50 %, починаючи з березня 2008 року.

Підпунктом 6.2. договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України „Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, він розглядається третейським суддею Ярошевичем Василем Миколайовичем, або Білоконем Юрієм Миколайовичем, в порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними в даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків.

В той же час, як видно зі змісту вищезазначених пунктів договору вони надають відповідачу право в односторонньому порядку розірвати договір, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, які передбачені п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Зі змісту п.п. 2.13.3., 2.14, 2.15.1, 3.2.2.2, 3.2.2.4, п.п. 3.2.6. (крім права кредитора на звернення стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань, в разі неповернення позичальником кредиту в строки, зазначені в п. 1.1.1 цього договору), п.п. 3.2.7. п.п. 3.3.15., п.п. 3.3.16., 3.3.19 договору видно порушення прав позивача, оскільки положення цих пунктів суперечать загальним підставам та порядку зміни і розірвання договорів, встановлених статтями 651-654 Цивільного кодексу України, оскільки, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, договір може бути розірваний (змінений) лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12.12.2008 р., банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.

Відповідні зміни були внесені і до Цивільного кодексу України, який зокрема, доповнено ст. 10561, яка визначає порядок сплати процентів за кредитними договором, а також передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, на законодавчому рівні визначено, що встановлена у договорі процентна ставка не може бути збільшена банком в односторонньому порядку, та як слід, такі умови договору можуть бути визнані недійсними.

Щодо недійсності п.п. 3.3.17. договору, то його вимоги про дострокове виконання всіх зобов'язань позичальника протягом п'яти робочих днів після отримання письмової вимоги кредитора не відповідає вимогам ст. 105 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 4 якої комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яках публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Отже діючим законодавством України передбачений строк для пред'явлення вимог кредиторами, який не може становити менше 2 місяців з моменту публікації повідомлення. Зазначення в п. 3.3.17. договору іншого порядку задоволення вимог кредитора і строку, який значно менший строку зазначеного в ст. 105 Цивільного кодексу України, свідчить про порушення прав, як можливого боржника так і інших його кредиторів, крім відповідача, а отже свідчить по недійсність цього підпункту договору.

Щодо недійсності п.п. 3.3.21. договору, то встановлення в договорі щодо обов'язкового проведення через поточні рахунки, відкриті у кредитора, суми грошових надходжень, пропорційно сумі заборгованості за договором є порушенням свободи підприємницької діяльності, передбаченої ст. 43 Господарського кодексу України.

В той час, як відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України, позивач має право самостійно формувати програму діяльності, вибирати постачальників і споживачів продукції, що виробляється, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у нього після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Таким чином наявність зазначених обмежень підприємницької діяльності, що зазначені в п.п. 3.3.21. договору незаконно обмежує підприємницькі права позивача і є підставою для визнання цього пункту незаконним.

Щодо недійсності п.6.2 договору, то він підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з наступними обставинами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені в ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учаснику правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Відповідно до ст.ст. 202, 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вищевказаних вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначення в п. 6.2. договору третейського застереження для позивача є істотною умовою укладеного договору, оскільки обмежує його конституційне право на звернення за захистом своїх прав чи інтересів до суду загальної юрисдикції та вирішення спору між сторонами в судовому порядку, відповідно до вимог чинного законодавства України і вносить істотний дисбаланс в обсяг договірних прав та обов'язків сторін на його шкоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про третейські суди", положення про постійно діючий суд повинно містити відомості про його найменування, місцезнаходження, відомості про засновника третейського суду, склад, компетенцію та порядок створення органів самоврядування третейських суддів, порядок обрання голови третейського суду, підстави та порядок припинення діяльності третейського суду.

Положення та регламент вказаного третейського суду не були надані позивачу для ознайомлення, а відповідачем було приховано інформацію про те, що запропонований постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків, який був зазначений в п. 6.2. договору, створений Асоціацією українських банків, безпосереднім членом якої є відповідач, а керівник відповідача - Тимонькін Борис Владиславович є заступником голови Ради Асоціації українських банків, яка безпосередньо затверджує склад третейського суду при Асоціації українських банків.

Оскільки позивач не мав рівних можливостей з відповідачем на вплив при формуванні суддівського корпусу цього суду, то умови на яких відповідач змусив позивача укласти вищезазначений договір, зокрема, п. 6.2., також не відповідають принципам цивільного законодавства України, передбачених в п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, розумності та добросовісності.

Крім того, як вбачається з листа АКБ «Укрсоцбанк»«Щодо пакету стандартних форм кредитних договорів та договорів забезпечення за кредитними операціями з клієнтами роздрібного (середнього та малого) бізнесу»від 11.01.2007 р. за № 50-16/30-89, головним офісом відповідача була розроблена стандартна форма кредитних договорів, яка зобов’язувала структурні підрозділи відповідача укладати договори застави та поруки лише в редакції, доведеній Головним офісом Банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов.

Відповідно до ст.ст. 202, 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вищевказаних вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте визнання окремих пунктів договору недійсними не означає визнання договору недійсним в цілому. В зв’язку з чим решта позовних вимог позивача не підлягають задоволенню в зв’язку з їх необґрунтованістю.

Судові витрати, в порядку передбаченому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на Відповідача та Позивача в рівних частинах.

Керуючись Законом України "Про третейські суди", Законом України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 3, 6, 105, 202, 203, 207, 215, 10561 Цивільного кодексу України, ст.ст. 43, 44, 202, 203 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 –85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними пункти 2.13.3, 2.14, 2.15.1, 3.2.2.2., 3.2.2.4, 3.2.7, 3.3.15, 3.3.16, 3.3.17, 3.3.19, 3.3.21, 6.2 договору від 26.12.2007 р. № 991/263/07 відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глорія-КР»(50081, м. Кривий Ріг, мкр. Зарічний, буд. 89, код ЄДРПОУ 34684922) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29, код ЄДРПОУ 00039019) в особі Лермонтовського відділення Дніпропетровської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»(50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, буд. 37; код ЄДРПОУ 09305014).

Визнати частково недійсним пункт 3.2.6. договору від 26.12.2007 р. №991/263/07 відновлювальної кредитної лінії, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глорія-КР»(50081, м. Кривий Ріг, мкр. Зарічний, буд. 89, код ЄДРПОУ 34684922) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29, код ЄДРПОУ 00039019) в особі Лермонтовського відділення Дніпропетровської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»(50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, буд. 37; код ЄДРПОУ 09305014) в частині права кредитора в разі неповернення позичальником кредиту в строки, зазначені у п.п. 3.3.6.1, 3.3.15 договору, несплати процентів, комісій, неустойки (пені, штрафу) в строки, що передбачені у п.п. 2.4., 2.5., 2.6. договору, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим договором, оформлені відповідно до договорів застави (іпотеки) згідно з п. 1.3. цього договору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29, код ЄДРПОУ 00039019) в особі Криворізького відділення Харківської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк»(50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, буд. 37, вул. Землячки, 1-а; код ЄДРПОУ 09305014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія-КР»(50081, м. Кривий Ріг, мкр. Зарічний, буд. 89, код ЄДРПОУ 34684922) 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 копійок) - державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяЮ.Ю. Первушин Повний текст рішення підписано

08.10.2010 р.