Рішення № 11787391, 22.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

22 вересня 2010 р.           Справа 7/169-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Комплект Днепр", м. Дніпропетровськ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів", м. Калинівка, Вінницька область

про стягнення 89589,02 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники:

позивача - Михайлов М.В., представник, довіреність № 7 від 02.09.2010 року.

відповідача- не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області 27.07.2010 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Комплетк Днепр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" про стягнення 89589,02 грн., з яких: 72052,00 грн. - основної суми боргу, 13634,99 грн.- 5 % штрафу, 1019,95 грн. 3 % річних, 2882,08 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 26.11.2007 року № 004/26-11.

За вказаним позовом 28.07.2010 року порушено провадження у справі № 7/69-10 з призначенням її до розгляду в засіданні суду на 22.09.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 28.07.2010 року про порушення провадження у справі.

При цьому суд констатує, що відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 20149757, яке наявне в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

22.09.2010 року засобами факсимільного зв'язку до суду надійшло уточнення позовних вимог подане позивачем в якому останній просить суд стягнути з відповідача 52052,00 грн. основного боргу, посилаючись на сплату 20000,00 грн. після порушення провадження у справі, 6556,73 грн. пені, 1019,95 грн. 3 % річних та 2882,08 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши вказане уточнення, яке за своєю правовою природою розцінено судом, як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині позовної вимоги про стягнення пені, суд прийняв її до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

За відсутності поданого представником позивача клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

26.11.2007 року між ТОВ "Метал-Комплект Днепр" (Продавець) та ТОВ "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" (Покупець) укладено договір за № 004/26-11, згідно п.1.1 якого Продавець продає, а Покупець купує металопродукцію, найменування, кількість, вартість якої визначаються згідно додатків до цього договору, які являються його невід'ємною частиною.

Ціна договору складає 272200,00 грн. із врахуванням ПДВ і в подальшому складається із сум додатків до нього (п.2.1 Договору).

Згідно п.4.1 Договору оплата продукції здійснюється згідно умов визначених в специфікаціях до цього Договору.

26.11.2007 року сторонами було підписано додаток № 1 до договору № 004/26-11 в п.1 якого сторони погодили найменування продукції (лист алюмінієвий, марка сплаву Д16АТ, 5,0*20000*4000мм, ДСТ21631-76), ціну продукції без ПДВ (42083,33 грн.), об'єм поставки (5,400 тонн).

Згідно п.2 Додатку № 1 до Договору оплата по ньому проводиться наступним чином: 10 % від суми специфікації на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання Договору; баланс по факту поставки на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання продукції Покупцем.

19.12.2007 року між сторонами було підписано додаток № 2 до договору в якому сторони погодили зміну строків поставки продукції.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було передано, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 327442,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 19.09.2008 року № 407, від 07.10.2008 року № 427 та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 60 від 07.10.2008 року, № 922982 від 19.09.2008 року.

Дослідивши надані позивачем документи суд дійшов висновку про те, що поставка продукції відповідачу відбувалась в рамках договору № 004/26-11 від 26.11.2007 року виходячи із повного співпадіння найменування продукції і її ціни вказаної в додатку № 1 до договору та видаткових накладних тощо.

Також матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем грошових коштів на загальну суму 275300,00 грн., що випливає із банківських виписок наданих позивачем.

При цьому слід зауважити, що сплата 20000,00 грн. відбулась після порушення провадження у справі - 10.08.2010 року.

Таким чином розмір заборгованості відповідача становить 52052,00 грн. (327442,00-275300,00).

За твердженням позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті продукції в строки обумовлені договором не виконав, що спонукало звернутись його з відповідним позовом до суду.

Слід вказати, що заборгованість у розмірі 52052,00 грн. також підтверджена картками рахунку позивача за підписом директора підприємства із відтиском гербової печатки.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по здійсненню поставки товару та дії відповідача по його прийняттю за визначеною ціною, що підтверджується вказаними вище видатковими накладними свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 52052,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Разом з тим, як встановлено судом, після порушення провадження у справі відповідач провів погашення частини боргу в сумі 20000,00 грн..

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 20000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст.80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 6556,73 грн. пені та 1019,95 грн. 3 % річних за період з 04.12.2009 року по 04.06.2010 року і 2882,08 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2009 року по травень 2010 року згідно наданого розрахунку, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.5.2 Договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати продукції у встановлені терміни Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню в розмірі 0,05 % від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 5 % від суми специфікації.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Разом з тим, суд вважає, що вимога позивача про стягнення пені не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Співставивши зміст п.5.2 Договору та ч.3 ст.549 ЦК України суд прийшов до висновку, що сторони фактично обумовили відповідальність для Покупця у вигляді не штрафу, а пені (обчислення у відсотках від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання тощо).

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Із змісту п.4.1 Договору та п.2 Додатку № 2 до Договору випливає те, що повна оплата Продукції відповідачем повинна була бути проведена на протязі 3-х банківських днів по факту поставки, тобто кінцевим днем оплати слід вважати 10.10.2008 року виходячи із того, що поставка продукції відбулась 07.10.2010 року.

Судом встановлено також, що договір та додатки до нього наявні в матеріалах справи не містять положення про порядок нарахування штрафних санкцій з огляду на що до даних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч.6 ст.232 ГК України.

Таким чином правомірним буде нарахування штрафних санкцій за період з 13.10.2008 року по 13.04.2008 року.

Однак позивач провів нарахування штрафних санкцій за період з 04.12.2009 року по 04.06.2010 року, що суперечить вказаним вище приписам ГК України і як наслідок тягне за собою відмову в позові в цій частині.

При цьому суд зауважує, що відмова в позові в частині позовних вимог про стягнення пені з наведених вище підстав (вихід за межі періоду нарахування штрафних санкцій) не позбавляє права позивача звернутись з аналогічним предметом позовних вимог узгодивши при цьому період нарахування штрафних санкцій з вимогами законодавства встановленими ч.6 ст.232 ГК України.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних в межах періодів та суми заборгованості визначеної позивачем судом в результаті перерахунку отримано більші значення (1077,82 - 3% і 3386,44 грн. інфляційних втрат відповідно) у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задовольняються в повному обсязі в межах позовних вимог заявлених позивачем.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням часткового припинення провадження в частині стягнення основного боргу та відмови в позові в частині стягнення пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 82510,76 грн. (72052,00 грн. - основний борг (з врахуванням 20000,00 грн. сплачених після порушення провадження у справі), 6556,73 грн. - пеня, 1019,95 грн., 2882,08 грн. - інфляційні втрати).

22.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів", вул. Промислова, 50, м. Калинівка, Вінницька область, 22400 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05412693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-Комлект Днепр", вул.Братів Трохимових, 40, кв.178, м.Дніпропетровськ, 49000 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 35114066) - 148374 грн. 70 коп. основного боргу, 1019 грн. 95 коп. - 3 % річних, 2882 грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 759 грн. 54 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 217 грн. 25 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження в частині стягнення 20000 грн. 00 коп. основного боргу в зв'язку з відсутністю предмету спору.

5. В позові в частині стягнення пені в розмірі 6556 грн. 73 коп. відмовити.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 19 жовтня 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул. Промислова, буд. 50, м.Калинівка, Вінницька область, 22400.