Рішення № 11786456, 11.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

11.10.2010Справа №2-32/3869-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбари» ( 96300, АР Крим, Первомайський р-н, с. Войкове, вул.. Леніна, 8 ідентифікаційний код 31338490)

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1ідентифікаційний код НОМЕР_1)

Про стягнення 129137, 22 грн.

За участю представників:

Від позивача Бабич Л.Й., довіреність б/н від 10.05.2009р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Представнику відповідача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Айбари» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 129 137, 22 грн., у тому числі 120960,00 грн. суми основного боргу, 7133, 32 грн. пені, 1043, 90 грн. -3% річних.

Ухвалою господарського суду від 02.08.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 19.08.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 19.08.2010р., від 06.09.2010р., розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

У судовому засіданні 23.09.2010р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором купівлі-продажу № 08 від 01.02.2010р. в частині повної та своєчасної поставки товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 120960, 00 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

03.09.2010р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій він просить суд стягнути з відповідача 120960, 00 грн. суми основного боргу 1620, 53 грн. 3% річних, 3749, 76 грн.

Суд вважає за необхідне уточнення позивача в частині стягнення індексу інфляції у сумі 3749,76 грн. залишити без розгляду у звязку з наступним.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. № 2453-6 було внесено зміни до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, у якій зокрема зазначено, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У звязку з тим, що вказаний закон набрав чинності 30.07.2010р., то розгляд справи повинен здійснюватись у відповідності з чинною редакцією ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, у звязку з тим, що розгляд справи по суті вже розпочато, то прийняти уточнення позивача в частині стягнення індексу інфляції у сумі 3749,76 грн., яке фактично є уточненням предмету позову в частині стягнення індексу інфляції у сумі 3749,76 грн., не вбачається можливим та повинно бути залишене судом без розгляду.

Відповідно до рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 04.08.2010р. № 4 заяви (клопотання) про зміну предмета або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

В Інформаційному листі від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: Якими мають бути дії господарського суду, якщо в процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог? Вищий Господарський суд України відповів, що відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Про зменшення розміру позовних вимог господарський суд зазначає в описовій частині рішення зі справи; розгляд останньої і прийняття рішення в ній здійснюється виходячи з нового розміру позовних вимог (якщо судом не буде застосовано припис частини шостої згаданої статті щодо неприйняття зменшення розміру позовних вимог).

Отже, суд вважає за можливе задовольнити заяву позивача в частині стягнення основного боргу та 3% річних, та подальший розгляд здійснювати в межах зменшених позовних вимог.

Представником відповідача у судовому засіданні 23.09.2010р. надане клопотання про залучення третіх осіб та здіснення судом подання зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 11.10.2010р. у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Відповідач не скористався правом надання відзиву.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання відповідачем відзиву, якими він без поважних причин не скористався.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого статтями 22, 33 Господарського процесуального кодексу України права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Айбари» (Покупець) (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) ( відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу № 08 (а.с. 7).

Зазначений договір купівлі-продажу укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статей 207, 208 Цивільного кодексу України і є правомірним правочином, в силу статті 204 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором купівлі продажу, відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.1 Договору сторони встановили, що Продавець зобовязується передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити аміачну селітру ( Товар).

Відповідно до пункту 2.1 Договору Покупець зобовязаний здійснити оплату зазначеного товару в сумі 403200, 00 грн. в наступному порядку: 30% суми передплати ( 120960, 00 грн.) та 70 % суми (282240, 00 грн.) трьома рівними частинами протягом наступних 3-х місяців.

Так, на виконання умов Договору позивачем була здійснена передплата товару на суму 120960, 00 грн., що підтверджується випискою банку по розрахунку (а.с. 9).

Згідно з пунктом 4.1 Договору Продавець зобовязується здійснити поставку товару при надходженні передплати протягом 10 календарних днів після отримання передплати.

Передплата була здійснена 08.02.2010р.

Пунктом 1 статті 662 Цивільного кодексу встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів виконання зобовязання, щодо поставки товару в обсязі, встановленому договором.

В пункті 16 Інформаційного листа від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу? Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1212 Цивільного кодексу України, хоча й позивач не посилався на зазначену статтю в обґрунтуванні позовних вимог.

Так, пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначається в приписах коментованої статті перелік ситуацій, при виникненні яких допускається застосування норм коментованої статті, не є вичерпним, отже, ці положення можуть поширюватися і на інші відносини, якщо має місце безпідставне збагачення.

Відповідачем не надано доказів того, що грошова сума в розмірі 120960, 00 грн. була отримана ним обґрунтовано.

Матеріали справи ж навпаки свідчать про те, що відповідачем безпідставно були отримані грошові кошти в розмірі 120960, 00 грн. та відповідач неправомірно користується цими грошовими коштами, оскільки обовязок з поставки товару за договором не був виконаний відповідачем.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 120960, 00 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 3% річних у розмірі 1620, 53 грн.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обовязку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних за період з 18.02.2010р. по 29.07.2010р. повинна бути розрахована наступним чином :

120960, 00 грн. х 162 дня прострочення х 3% / 365 днів = 1610, 59 грн.

Таким чином сума 3% річних в розмірі 1610, 59 грн. визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Айбари» ( 96300, АР Крим, Первомайський р-н, с. Войкове, вул.. Леніна, 8 ідентифікаційний код 31338490) 120960, 00 грн. заборгованості, 1610, 59 грн. 3% річних, 1225, 70 грн. державного мита та 223,99 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника відповідача у судовому засіданні 11.10.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 13.10.2010р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.