Рішення № 11786438, 07.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 307

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2010Справа №2-33/4117-2010 за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополя» (95053,м.Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5)

до обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 99, кв. 46)

про спонукання до виконання певних дій

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Позивача: Волков Віктор Володимирович, представник, довіреність від 04.01.2010 р. № 3, КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя».

Відповідача: Горілова Людмила Леонідівна, голова кооперативу, протокол від 22.02.2009 р., ОК «Товариство індивідуальних власників квартир № 2».

Суть спору: Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача, обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2», та просить суд врегулювати розбіжності, які виникли за договором № 914 від 22 березня 2010 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач відмовляється від підписання проекту договору на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації в новій редакції, необхідність переукладення якого виникла у зв’язку з прийняттям нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Мінжитлкомунгоспу України № 190 від 27 червня 2008 року та набрали чинності з 18 жовтня 2008 року.

Відповідач позов не визнав, за мотивами, що викладені у відзиві на позов (а.с. 57-59).

В судовому засіданні, що відбулося 30 вересня 2010 року, відповідач надав суду пояснення та просив врегулювати розбіжності між сторонами, які виникли за договором № 914 від 22 березня 2010 року в редакції позивача, з урахуванням наданих відповідачем пояснень (а.с. 65).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України «Про судоустрій України», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2010 року позивач, Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя», у зв'язку з прийняттям нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Мінжитлкомунгоспу України № 190 від 27 червня 2008 року та набрали чинності 18 жовтня 2008 року (надалі - Правила № 190) та необхідністю приведення у відповідність з ними договору на водопостачання та водовідведення, надіслав відповідачу, обслуговуючому кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2», проект договору № 914 від 22 2010 року на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків водовідведення в комунальну каналізацію (надалі - договір № 914) разом з супровідним листом позивача № 400 від 22 березня 2010 року (а.с. 15).

27 липня 2010 року відповідач направив на адресу позивача підписаний договір № 914 з протоколом розбіжностей (а.с. 24-29).

Недосягнення згоди між сторонами в частині підписання вищеназваного договору на водопостачання та водовідведення, з’явилося підставою для звернення Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами через наявність розбіжностей при укладенні договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення, вони повинні регулюватися Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2008 року № 936/15627, а також главами 52, 53 Цивільного кодексу України та главою 20 Господарського кодексу України.

Положеннями Закону України «Про природні монополії», зокрема, статтею 5 зазначеного закону, позивач віднесений до природних монополістів, які надають послуги з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду та водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

У відповідності з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з абзацом першим частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 2 зазначеної правової норми встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З матеріалів справи вбачається, що Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційне господарство м. Сімферополя» зробило пропозицію обслуговуючому кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2» переукласти договір на водопостачання та водовідведення, необхідність якого виникла у зв'язку з набранням чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

У відповідності до частин 2, 3, 4, 5 статті 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно з частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Так, відповідно до пункту 1.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (надалі – Правила), вони є обов’язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об’єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги» (пункт 2.1 Правил).

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (пункт 2.2 Правил).

Так, відповідно до протоколу розбіжностей, який був надісланий відповідачем позивачу (а.с. 25), відповідач не згоден з викладенням декількох пунктів, зокрема, з пунктом 3.3 договору № 914, який викладений позивачем наступним чином: «зміна тарифів на послуги водопостачання і водовідведення проводиться без попереднього узгодження з споживачем розмірів цих тарифів і введення їх в дію. Про зміну тарифів і введення їх в дію споживач повідомляється шляхом публікації в газеті «Південна столиця».

Відповідач просить попередньо повідомляти його особисто про зміну тарифів.

Відповідно до частини 5 статті 52 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше 30 календарних днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.

Таким чином, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» чітко визначений обов’язок виконавця/виробника особисто повідомити споживача про зміну тарифів.

Одночасно, суд погоджується з доводами представників відповідача, що положення вищевказаної правової норми слід розуміти як наявність у позивача обов’язку повідомити споживача про зміну тарифів за договором не лише через засоби масової інформації, а й особисто, шляхом надсилання відповідного повідомлення на адресу відповідача, у зв'язку з чим, суд вбачає підстави для викладення пункту 3.3 спірного договору в наступній редакції:

«Зміна тарифів на послуги водопостачання і водовідведення проводиться шляхом публікації в газеті «Південна столиця» з обов’язковим надсиланням відповідного повідомлення на адресу споживача, зазначену у даному договорі».

Пункт 7.2.5 договору № 914 позивач запропонував викласти в наступній редакції: «Споживач зобов’язаний письмово не пізніше, ніж за сім днів після настання викладених в даному пункті обставин сповістити виробника про всі зміни: перереєстрація засновницьких документів, зміни найменування (перейменування) споживача, зміна адреси, передача об'єкту водоспоживання (водовідведення) споживача іншій особі, зміна кількості споживаємої води, перевлаштування внутрішнього водопроводу і каналізації, установка насосів, приєднання нових споживачів (субспоживачів), місцезнаходження водоміра і зміна приміщення для нього, зміна рахунку в банку, відомчій приналежності, реорганізації або ліквідації споживача і всі інші зміни, що стосуються взаємовідношення сторін за цим договором. При цьому, у разі зменшення споживання води шляхом припинення її подачі взагалі або для яких-небудь об'єктів споживача, застосовуються терміни і порядок, викладені в пункті 7.2.17 цього договору, перерахунок і відключення проводиться через п’ять днів після письмового повідомлення споживачем виробника і лише при виконанні споживачем всіх вимог пункту 7.2.17 цього договору (до перерахунку і відключень споживач зобов'язаний провести повний розрахунок за надані послуги з водопостачання і водовідведення). Виробник перевіряє факти по будь-яким змінам, вказаним в даному пункті. Тільки при реальної наявності таких умов вносяться відповідні зміни в дійсний договір, шляхом укладення обов'язкової для обох сторін додаткової угоди, дата набуття чинності якої співпадає з датою фактичної зміни, про яку своєчасно повідомив споживач».

З відзиву відповідача вбачається (а.с.58), що відповідач в цілому заперечує тільки в частині встановлення вузлів обліку, а також обладнання приміщення для його утримання, у зв'язку з фактичною відсутністю коштів на це.

Дослідивши доводи сторін, суд має зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які, як вже було зазначене вище, є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Згідно з пунктом 5.9 Правил у разі відсутності у споживача засобу обліку або неможливості виконати ремонт існуючого, виробник має право зобов'язати споживача становити або замінити засіб обліку у визначений ним термін відповідно до умов договору. Таким чином, позивач правомірно у відповідності з нормами чинного законодавства має право вимагати від відповідача встановлення вузлів обліку. Незгода відповідача обладнати приміщення відповідним устаткуванням суперечить пункту 5.11 та пункту 5.13 Правил, якими передбачено, що встановлення засобів обліку повинно виконуватися після повної готовності приміщення вузла обліку та закінчення монтажу трубопроводів, арматури і промивки внутрішньобудинкової мережі.

Крім цього, як вбачається з пункту 5.13 Правил, споживач забезпечує захист приміщень, де розташовані вузли обліку, від ґрунтових, талих і дощових вод та інших шкідливих впливів, утримує зазначені приміщення в належному стані.

Таким чином, суд вважає, що редакція пункту 7.2.5 договору, правомірно, у відповідності з нормами чинного законодавства, викладена позивачем.

Пункт 7.2.15 договору № 914 позивач запропонував викласти її в наступній редакції: «Споживач зобов'язаний в місячний термін після укладення договору встановити лічильник (у разі його відсутності) в місці приєднання до водопроводу виробника, а також у разі приєднання нових об'єктів до водопроводу, реконструкції раніше підключених об’єктів, коли це вимагає перестановки лічильника в іншій точці підключення або установки нового лічильника, і на власних джерелах водопостачання (якщо такі маються). У разі не встановлення лічильника витрата води і об'єм стоків визначається по підпунктах «б», «в» пункту 8.1 цього договору.

Споживач своєчасно (за сім днів) зобов'язаний сповістити виробника про дату, місце встановлення лічильника для його опломбовування, при цьому час і дата не приходитися на вечірній, нічний час і/або вихідні, святкові дні. Встановлення і опломбовування лічильників проводяться в порядку і способом, встановленими нормативно-правовими актами України, а також розпорядчими документами, виданими виробником. При невиконанні споживачем вимог даного пункту, при розрахунку за воду і водовідведення, показання лічильника не враховуються, і розрахунок кількості води і стічних вод встановлюється відповідно до підпунктів "б", "в", пункту 8.1 договору.

Невиконання цієї вимоги виключає відповідальність виробника за проведені розрахунки. Перерахунок за попередній період в сторону зменшення при цьому не проводиться.

У разі, коли зміни, вказані в даному пункті, спричинили за собою збільшення кількості споживаємої води понад ліміту або зміна умови водоспоживання і/або водовідведення (зміна норм або тарифів у велику сторону, чим вказано в цьому договорі), виробник проводить перерахунок, у відповідності з нормами і тарифами, що існують на момент виявлення таких змін, а також відповідно до пункту 11.1.4 цього договору, за вісь період наявності змін».

Відповідач просив виключити цей пункт договору, з огляду на те, що він не має можливості встановити водомір, у зв'язку з відсутністю відповідних коштів та відсутністю належного приміщення і забезпечення охорони.

Однак, суд не може погодитися з такими доводами відповідача, та вважає, що редакція пункту 7.2.15 договору № 914 підлягає затвердженню в редакції позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.9 Правил, у разі відсутності у споживача засобу обліку або неможливості виконати ремонт існуючого виробник має право зобов’язати споживача встановити або замінити засіб обліку у визначений ним термін відповідно до умов договору.

Встановлення засобів обліку повинно виконуватись після повної готовності приміщення вузла обліку та закінчення монтажу трубопроводів, арматури і промивки внутрішньобудинкової мережі (пункт 5.11 Правил).

Пунктом 5.13 Правил передбачено, що споживач забезпечує захист приміщень, де розташовані вузли обліку, від ґрунтових, талих і дощових вод та інших шкідливих впливів, утримує зазначені приміщення в належному стані; не допускає доступу сторонніх осіб і забезпечує доступ представників виробника за службовими посвідченнями до засобів обліку, водопровідних пристроїв та обладнання.

Таким чином, редакція пункту 7.2.15 договору, надана позивачем, цілком співпадає з вимогами, встановленими Правилами.

Спірний пункт 7.3.2 договору, позивач погодився виключити (а.с. 65).

Пункт 7.4.2 договору позивач запропонував викласти в наступній редакції.

«У разі порушення споживачем строків внесення платежів стягувати неустойку (пеню) згідно законодавству України і/або цьому договору».

Відповідач заперечував проти зазначеної редакції, з огляду на те що строк внесення платежів залежить від сплати сум мешканцями квартир будинку, і неможливо зібрати кошти одночасно в зазначені терміни, а відповідач не може відповідати за кожного мешканця.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, та затверджує редакцію позивача пункту 7.4.2 договору № 914, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV від 24 червня 2004 року споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З викладеного вбачається, що забезпечення належного виконання відповідачем зобов’язань за спірним договором відповідає вищевказаним нормам чинного законодавства України, у зв’язку з чим зазначений пункт 7.4.2 договору підлягає залишенню в редакції позивача.

Пункт 9.1 договору № 914 викладений позивачем наступним чином: «Точка розподілу, в якій відбувається передача послуг від виробника споживачеві, є місцем підключення систем водопроводу і каналізації, через які споживачеві здійснюється постачання і водовідведення. До точки підключення інфраструктура водопостачання і водовідведення (магістральні і інші водопровідні і каналізаційні мережі, передані відповідно до законодавства на баланс і в обслуговування виробникові) знаходиться на балансі у виробника та їм обслуговуються.

За іншу інфраструктуру по водопостачанню і водовідведенню, що не перебуває на балансі виробника, а також пов'язані з нею події, які впливають на якість послуг, виробник відповідальності не несе».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» точка розподілу-місце передачі послуги від однієї особи до іншої, облаштоване засобами обліку та регулювання.          Відповідно до пункту 1.1 Правил межа балансової належності-лінія розподілу і елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Обов'язок обслуговування мереж водопостачання та водовідведення закріплений в пункті 1.3 Правил, і передбачає, що виробник обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі.

Згідно з пунктами 1.9, 1.10 Правил межею вуличної мережі водовідведення, яку обслуговує виробник, є контрольний колодязь на ній включно, а межею дворової мережі водовідведення - перший від будинку колодязь включно. У випадку відсутності контрольного колодязя на випуску водовідведення межею будинкової мережі є її приєднання до вуличної мережі. Таким чином, редакція пункту 9.1 договору № 914, надана позивачем, відповідає нормам діючого законодавства. Пункт 11.1.5 договору № 914 викладений позивачем наступним чином: «За незабезпечення збереження, неналежний стан і неналежну експлуатацію водопровідних і каналізаційних мереж, споруд і пристроїв, порушення цілісності і збереження пломб на лічильнику, засувках, пожежних гідрантах і ін. спорудах, за належним станом яких повинен стежити споживач». Відповідач, у відзиві на позов (а.с. 59), просить пункт 11.15 виключити, у зв'язку з неможливістю забезпечення охорони та контролю за зазначеною мережею та обладнанням. Також, відповідач вказує, що стаття 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо утримання в належному технічному та санітарному стані водопровідні мережі та обладнання стосується власників квартир в будинку, які безпосередньо використовують внутрішньобудінкові мережі та обладнання. Однак, суд вважає, що пункт 11.1.5, в редакції позивача, відповідає вимогам Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також Правил № 190.

Так, відповідно до статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживач питної води зобов'язаний утримувати в належному технічному і санітарному стані водопровідні мережі та обладнання.

Також згідно з пунктом 3 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний забезпечувати цілісність засобів обліку комунальних послуг та не втручатися в їх роботу.

Крім цього, у відповідності до пункту 5.18 Правил споживач відповідає за цілісність та збереження засобів обліку, пломб і деталей пломбування, встановлених органів Держспоживстандарту та виробником в місцях з'єднань засобів обліку, запірної арматури, манометра та іншого обладнання вузла обліку незалежно від місця його розташування.

Пунктом 13.1 Правил № 190 передбачений обов'язок споживачів дотримуватися Правил утримання будинків та прибудинкових територій, тримати в належному стані внутрішньобудинкові, дворові і внутрішньоквартальні мережі, споруди і пристрої, що перебувають у них на балансі.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо виключення пункту 11.1.5 договору в запропонованій ним редакції.

Щодо пункту 11.3 спірного договору - позивач погодився з відповідачем щодо можливості його виключення (а.с. 65).

Пункт 14.1 договору запропонований позивачем в наступній редакції: «Договір укладається строком до 22 березня 2011 року включно, застосовується до правовідносин між виробником і споживачем, (діє) з дати його укладення, вказаній на першій сторінці. Цей договір вважається щорічно продовженим на один рік, якщо протягом місяця до закінчення строку від однієї із сторін в адресу іншої сторони не надійде заява про відмову від цього договору. Продовження договору можливе за умов, якщо не закінчився термін дії індивідуальний питних норм (розрахунку нормативного водоспоживання і водовідведення) для споживача, і не закінчився строк дії дозволу на скидання стічних вод споживача.

При достроковому розірванні договору за ініціативою споживача, останній зобов'язаний попередити виробника не пізніше, ніж за місяць до дати розірвання, і провести повну оплату за отриману воду і скидання всіх стічних вод (зокрема зливових, талих і т.п.).

Розірвання договору до закінчення строку його дії за ініціативою виробника можливе при невиконанні споживачем умов, визначених цим договором, а також в інших випадках, встановлених законодавством і цим договором, в цьому випадку договір розривається після закінчення десяти днів з моменту повідомлення про це споживача».

Відповідач запропонував даний пункт викласти в такий редакції: «Цій договір вважається щорічно продовженим на один рік», що за своїм змістом співпадає з редакцією позивача та не порушує прав відповідача, у зв'язку з чим, суд вважає за можливе залишити пункт 14. Договору № 914, в редакції, запропонованій позивачем.

Пункт 14.2 договору № 914 викладеній позивачем в наступній редакції: «Зміни та доповнення до цього договору вносяться:

а) за погодженням сторін;

б) без узгодження сторін у разі у разі зміни тарифів на водопостачання і водовідведення. Повідомлення споживача проводиться виробником шляхом сповіщення споживача про зміну тарифів через засоби масової інформації. При цьому, змінені тарифи застосовуються споживачем і виробником незалежно від укладення, або не укладення додаткової угоди до цього договору щодо зміни тарифів.»

Положення зазначеного пункту кореспондуються з положеннями частини 5 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої, у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.

Однак, відповідно до частини 5 статті 52 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше 30 календарних днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.

Таким чином, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» чітко визначений обов’язок виконавця/виробника особисто повідомити споживача про зміну тарифів.

Як вже було встановлено судом при дослідженні змісту пункту 3.3 спірного договору, з аналізу правових норм, які регулюють дані правовідносини, вбачається обов’язок виробника особисто повідомляти споживача про зміну тарифів, у зв'язку з чим, суд вбачає підстави для викладення пункту 14.2 спірного договору в наступній редакції:

«Зміни та доповнення до цього договору вносяться:

а) за погодженням сторін;

б) без узгодження сторін у разі у разі зміни тарифів на водопостачання і водовідведення. Повідомлення споживача проводиться виробником шляхом сповіщення споживача про зміну тарифів особисто виробником з обов’язковим надсиланням відповідного повідомлення на адресу споживача, зазначену у даному договорі та через засоби масової інформації. При цьому, змінені тарифи застосовуються споживачем і виробником незалежно від укладення або не укладення додаткової угоди до цього договору щодо зміни тарифів.»

Пункт 15.6 договору № 914 викладений позивачем в наступній редакції: «До договору додаються з боку виробника: розрахунок тарифів на послуги з водопостачання і водовідведення»

Відповідач у протоколі розбіжностей наполягав на внесенні уточнень щодо надання повних розрахунків по тарифам (група населення).

Запропонована редакція відповідача не суперечить позиції позивача в пункті 15.6 договору, в якому позивач взяв на себе обов’язок додати до цього договору розрахунок тарифів за послуги водопостачання та водовідведення.

Суд вважає, що пункт 15.6 договору № 914 підлягає викладенню в редакції відповідача, а саме: «До договору додаються з боку виробника: розрахунок тарифів на послуги з водопостачання і водовідведення по тарифам (група населення)».

Пункт 15.7 договору викладений позивачем в наступній редакції:

«До договору додаються з боку споживача:

- розрахунок нормативного водопостачання і водовідведення споживача;

- дані по орендарях споживача;

- акт розмежування балансової приналежності водопровідних і каналізаційних мереж споживача і виробника».

Суд вважає, що зазначений пункт підлягає викладенню в редакції позивача, з урахуванням уточнень відповідача, а саме із зазначенням, що відповідач відноситься до групи населення».

Пункт 15.8 договору сторони домовилися виключити (а.с. 65).

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Здійснивши аналіз вищевказаних правових норм та дослідивши обставини даної справи, суд з огляду на положення частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 187 Господарського кодексу України, а також враховуючі позицію сторін, яка була заявлена ними при розгляді даної справи, вважає за необхідне позов задовольнити частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 12 жовтня 2010 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Пункт 3.3 договору № 914 від 22 березня 2010 року викласти в наступній редакції: «Зміна тарифів на послуги водопостачання і водовідведення проводиться шляхом публікації в газеті «Південна столиця» з обов’язком надсиланням відповідного повідомлення на адресу споживача, зазначеному у даному договорі».

3.          Пункт 7.2.5 договору № 914 від 22 березня 2010 року викласти в наступній редакції: «Споживач зобов’язаний письмово не пізніше, ніж за сім днів після настання викладених в даному пункті обставин сповістити виробника про всі зміни: перереєстрація засновницьких документів, зміни найменування (перейменування) споживача, зміна адреси, передача об'єкту водоспоживання (водовідведення) споживача іншій особі, зміна кількості споживаємої води, перевлаштування внутрішнього водопроводу і каналізації, установка насосів, приєднання нових споживачів (субспоживачів), місцезнаходження водоміра і зміна приміщення для нього, зміна рахунку в банку, відомчій приналежності, реорганізації або ліквідації споживача і всі інші зміни, що стосуються взаємовідношення сторін за цим договором. При цьому, у разі зменшення споживання води шляхом припинення її подачі взагалі або для яких-небудь об'єктів споживача, застосовуються терміни і порядок, викладені в пункті 7.2.17 цього договору, перерахунок і відключення проводиться через п’ять днів після письмового повідомлення споживачем виробника і лише при виконанні споживачем всіх вимог пункту 7.2.17 цього договору (до перерахунку і відключень споживач зобов'язаний провести повний розрахунок за надані послуги з водопостачання і водовідведення). Виробник перевіряє факти по будь-яким змінам, вказаним в даному пункті. Тільки при реальної наявності таких умов вносяться відповідні зміни в дійсний договір, шляхом укладення обов'язкової для обох сторін додаткової угоди, дата набуття чинності якої співпадає з датою фактичної зміни, про яку своєчасно повідомив споживач».

4.          Пункт 7.2.15 договору № 914 викласти в наступній редакції: «Споживач зобов'язаний в місячний термін після укладення договору встановити лічильник (у разі його відсутності) в місці приєднання до водопроводу виробника, а також у разі приєднання нових об'єктів до водопроводу, реконструкції раніше підключених об’єктів, коли це вимагає перестановки лічильника в іншій точці підключення або установки нового лічильника, і на власних джерелах водопостачання (якщо такі маються). У разі не встановлення лічильника витрата води і об'єм стоків визначається по підпунктах «б», «в» пункту 8.1 цього договору.

Споживач своєчасно (за сім днів) зобов'язаний сповістити виробника про дату, місце встановлення лічильника для його опломбовування, при цьому час і дата не приходитися на вечірній, нічний час і/або вихідні, святкові дні. Встановлення і опломбовування лічильників проводяться в порядку і способом, встановленими нормативно-правовими актами України, а також розпорядчими документами, виданими виробником. При невиконанні споживачем вимог даного пункту, при розрахунку за воду і водовідведення, показання лічильника не враховуються, і розрахунок кількості води і стічних вод встановлюється відповідно до підпунктів "б", "в", пункту 8.1 договору.

Невиконання цієї вимоги виключає відповідальність виробника за проведені розрахунки. Перерахунок за попередній період в сторону зменшення при цьому не проводиться.

У разі, коли зміни, вказані в даному пункті, спричинили за собою збільшення кількості споживаємої води понад ліміту або зміна умови водоспоживання і/або водовідведення (зміна норм або тарифів у велику сторону, чим вказано в цьому договорі), виробник проводить перерахунок, у відповідності з нормами і тарифами, що існують на момент виявлення таких змін, а також відповідно до пункту 11.1.4 цього договору, за вісь період наявності змін».

5.          Пункт 7.4.2 договору викласти в наступній редакції: «У разі порушення споживачем строків внесення платежів стягувати неустойку (пеню) згідно законодавству України і/або цьому договору».

6.          Пункт 9.1 договору № 914 викласти в наступній редакції: «Точка розподілу, в якій відбувається передача послуг від виробника споживачеві, є місцем підключення систем водопроводу і каналізації, через які споживачеві здійснюється постачання і водовідведення. До точки підключення інфраструктура водопостачання і водовідведення (магістральні і інші водопровідні і каналізаційні мережі, передані відповідно до законодавства на баланс і в обслуговування виробникові) знаходиться на балансі у виробника та їм обслуговуються.

За іншу інфраструктуру по водопостачанню і водовідведенню, що не перебуває на балансі виробника, а також пов'язані з нею події, які впливають на якість послуг, виробник відповідальності не несе».

7.          Пункт 11.1.5 договору № 914 викласти наступним чином: «За незабезпечення збереження, неналежний стан і неналежну експлуатацію водопровідних і каналізаційних мереж, споруд і пристроїв, порушення цілісності і збереження пломб на лічильнику, засувках, пожежних гідрантах і ін. спорудах, за належним станом яких повинен стежити споживач».

8.          Пункт 14.1 договору викласти в наступній редакції: «Договір укладається строком до 22 березня 2011 року включно, застосовується до правовідносин між виробником і споживачем, (діє) з дати його укладення, вказаній на першій сторінці. Цей договір вважається щорічно продовженим на один рік, якщо протягом місяця до закінчення строку від однієї із сторін в адресу іншої сторони не надійде заява про відмову від цього договору. Продовження договору можливе за умов, якщо не закінчився термін дії індивідуальний питних норм (розрахунку нормативного водоспоживання і водовідведення) для споживача, і не закінчився строк дії дозволу на скидання стічних вод споживача.

При достроковому розірванні договору за ініціативою споживача, останній зобов'язаний попередити виробника не пізніше, ніж за місяць до дати розірвання, і провести повну оплату за отриману воду і скидання всіх стічних вод (зокрема зливових, талих і т.п.).

Розірвання договору до закінчення строку його дії за ініціативою виробника можливе при невиконанні споживачем умов, визначених цим договором, а також в інших випадках, встановлених законодавством і цим договором, в цьому випадку договір розривається після закінчення десяти днів з моменту повідомлення про це споживача».

Пункт 14.2 договору № 914 викласти в наступній редакції: «Зміни та доповнення до цього договору вносяться:

а) за погодженням сторін;

б) без узгодження сторін у разі у разі зміни тарифів на водопостачання і водовідведення. Повідомлення споживача проводиться виробником шляхом сповіщення споживача про зміну тарифів особисто виробником з обов’язковим надсиланням відповідного повідомлення на адресу споживача, зазначену у даному договорі та через засоби масової інформації. При цьому, змінені тарифи застосовуються споживачем і виробником незалежно від укладення або не укладення додаткової угоди до цього договору щодо зміни тарифів».

9.          Пункт 15.6 договору № 914 викласти в наступній редакції: «До договору додаються з боку виробника: розрахунок тарифів на послуги з водопостачання і водовідведення по тарифам (група населення)».

10.          Пункт 15.7 договору № 914 викласти в наступній редакції:«До договору додаються з боку споживача, який відноситься до групи населення:

- розрахунок нормативного водопостачання і водовідведення споживача;

- дані по орендарях споживача;

- акт розмежування балансової приналежності водопровідних і каналізаційних мереж споживача і виробника».

11.          Стягнути з обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 99, кв.46, ЄДРПОУ 23450912) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Сімферополя» (95053,м.Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5, п\р 2600113192 в КРД АППБ «Райффайзен банк «Аваль», МФО 324021, ЄДРРПОУ 20671506) 42.50 грн. держаного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.

12.          В решті частині позовних вимог – відмовити.

13.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Радвановська Ю.А.