Рішення № 11786341, 04.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

04.10.2010Справа №2-18/3964-2010 За позовом – Спільного українсько-германо-британського підприємства «Олвис», м. Севастополь (99006, м. Севастополь, вул. Молодих будівельників, 4/57)

До відповідача – Закритого акціонерного товариства «Кримський вино-коньячний завод «Бахчисарай» (98400, м. Бахчисарай, вул. Македонського, 1)

Про стягнення 198660,03 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Херсонський С.А. – директор, Херсонська Е.Б. – представник, довіреність від 17.03.2010р.

Від відповідача – Дудкін В.С. – представник, дов. від 01.03.2010 року.

СУТЬ СПОРУ: Спільне українсько-германо-британське підприємство «Олвис», м. Севастополь – позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «Кримський вино-коньячний завод Бахчисарай» – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 198660,03 грн., з яких 171529,05 грн. – сума інфляції, 27130,98 грн. – сума 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані статтями 599, 625 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що позивач є кредитором ЗАТ «Кримський вино-коньячний завод «Бахчисарай» за грошовими зобов’язаннями за договором №20/1 від 24.10.2003р., встановленими рішенням господарського суду АР Крим від 08-27.04.2004р. по справі № 2-2/92-2004 зі змінами, внесеними постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.06.2004р., згідно якого з ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» стягнуто на користь СУГБП «Олвис» 385866,79 грн. заборгованості, 17961,65 грн. індекс інфляції, 5344,64 грн. річних, 1109,18 грн. державного мита та 76,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Разом 410359,25 грн.

Заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 05.10.2009р. СУГБП «Олвис» зараховано 404236,00 грн. за однорідною вимогою ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод», що виникло на підставі рішення Господарського суду м. Севастополя від 25.09.2009р. у справі № 5020-1/054.

Як пояснив позивач, ухвалою господарського суду м. Севастополя від 20.11.2009р. у цей залік було прийнято та визнано наказ № 5020-1/054 таким, що повністю не підлягає виконанню. Така ухвала була залишена в силі постановою Вищого господарського України від 18.03.2010р. у цій справі.

Заборгованість за рішенням Господарського суду АР Крим від 08-27.04.2004р. по справі № 2-2/92-2004 з моменту набрання рішення законної сили 25.06.2004р. та до моменту зарахування однорідної вимоги 05.10.2009р. становила 410359,25 грн., а з моменту такого зарахування 05.10.2009р. залишок заборгованості залишився у сумі 6123,25 грн.

Станом на 28.07.2010р. відповідач своїх зобов'язань за рішеннями, що вступили в законну силу, виконав не належним чином та не в повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

18.08.2010р. до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з находженням у командировці представника. Суд вважав за можливе задовольнити дане клопотання.

04.10.2010 року представник відповідача з явився у судове засідання, надавши суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнав в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В :

На підставі рішення Господарського суду АР Крим від 08-27.04.2004 року по справі № 2-2/92-2004 та Постанови Севастопольського Апеляційного господарського суду по тій же справі від 25.06.2004 року було стягнуто з ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» на користь СУГБП «Олвис» 385866,79 грн. заборгованості, 17961,65 грн. індекс інфляції, 5344,64 грн. річних, 1109,18 грн. державного мита та 76,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Разом сума склала 410359,25 грн.

07.07.2006 року між позивачем та відповідачем по даній справі був укладений договір (а/с 27), згідно умов якого ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» визнав свою заборгованість перед СУГБП «Олвис» на загальну суму 834597, 12 грн. на підставі наказів господарського суду АРК по справі № 2-/92 від 25.06.2004 року та справі № 2-22/5150.1 від 07.09.2004 року.

Згідно п.1 такого Договору позивач як кредитор зобов’язався протягом одного робочого дня з дня підписання дійсного договору відізвати заяву з ВДВС на примусове стягнення боргу у розмірі 834597, 12 грн. з боржника.

Відповідно до п. 3 такого договору боржник – відповідач по даній справі - зобов’язався виплатити кредитору у добровільному порядку, встановленому п. 6 договору, суму у розмірі 400000 грн.

Такий договір 07.07.2006 року був підписаний як з боку позивача, так і з боку відповідача.

СУГБП «Обвис», виконуючи умови пункту 1 договору від 07.07.2006 року надав до ВДВС заяву про відмову стягувача від примусового виконання судового рішення, на підставі якого 17.07.2006 року головним державним виконавцем Неведомським В.О. була прийнята Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно рішення Господарського суду АРК від 03.02.2009 року по справі № 2-7/8484-2008 року такий договір від 07.07.2006 року судом був визнаний недійсним з моменту його укладення.

У свою чергу, ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» звернувся з позовом до СУГБП «Олвис» про стягнення 400000,00 грн., отриманих останнім за договором від 07.07.2006 року, який у подальшому і був визнаний недійсним у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду м. Севастополя по справі № 5020-1/054 від 14.09.2009 року (а/с 37-40) позовні вимоги ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» були задоволені в повному обсязі: стягнуто з СУГБП «Олвис» на користь ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» 400000,00 грн., отриманих за недійсним правочином, та судові витрати.

05.10.2009 року СУГБП «Олвис» звернулося до ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» з письмовою Заявою від 02.102009 року вих. № 35 (а/с 15) про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У подальшому, СУГБП «Олвис» по справі № 5020-1/054 звернулося з Заявою до Господарського суду м. Севастополя про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду м. Севастополя по справі 5020-1/054 від 20.11.2009 року (а/с 16-17) заява СУГБП «Олвис» була задоволена: визнано таким, що не підлягає виконанню повністю наказ господарського суду міста Севастополя від 25.09.2009 року № 5020-1/054, виданий на виконання рішення господарського суду м. Севастополя від 14.09.2009 року про стягнення з СУГБП «Олвис» 400000,00 грн., отриманих за недійсним право чином, та судових витрат.

Постановою Вищого Господарського суду України по справі № 5020-1/054 від 18 березня 2010 року ухвала господарського суду м. Севастополя від 20.11.2009 року була залишена без змін.

У своєї Постанові Вищий Господарський суд України зауважив, що ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» звернулося з позовом про присудження до стягнення з СУГБП «Олвис» 400000,00 грн., як спосіб застосування реалізації за визнаним недійсним договором від 07.07.2006 року. Зазначені грошові кошти були перерахованими ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» у спосіб добровільного виконання рішення у справі № 2-2/92-2004, що стало підставою для відкликання СУГБП «Олвис» виконавчого документа.

Відмова судом у поновленні пропущеного строку для пред’явлення наказу для примусового виконання рішення, не спростовує наявність такого боргу, який за договором від 07.07.2006 року був визнаний ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» як отримане ним виконання іншою стороною, а тому при визнанні угоди недійсною підлягав поверненню.

ВГСУ зауважив, що звернення СУГБП «Олвис» з заявою про зарахування таких зустрічних однорідних вимог відповідає положенням статті 202 Цивільного Кодексу України.

У даний час позивач - СУГБП «Олвис» звернувся до відповідача - ЗАТ «Бахчисарайський виноробний завод» - з даним позовом, згідно якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 171529, 05 грн. інфляційних витрат за період з 27.07.2007 року по 27.07.2010 року та 3 % річних у сумі 27130, 98 грн. за той же період.

Вивчивши матеріали даної справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, при цьому суд виходить з наступного:

Згідно статті 598 Цивільного Кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог позивача.

За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, виконання якого не здійснено, н е п р и п и н я є зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє відповідача як боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на стягнення сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про стягнення боргу за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Суд не може погодитися з твердженням відповідача відносно того, що при відсутності виконавчого документу – наказу для виконання судового рішення, на думку відповідача, відсутній і його обов’язок по оплаті, оскільки суд вважає, що відповідач не був позбавлений можливості погашення своєї заборгованості перед позивачем в д о б р о в і л ь н о м у порядку, не чекаючи застосування мір примусового характеру з боку ВДВС.

Жодною правовою нормою чинного законодавства України не передбачено строку позовної давності для виконання судового рішення.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов язковими для виконання на всій території України.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач у даний час правомірно просить суд з посилкою на ч. 2 ст. 625 ЦК стягнути з відповідача інфляційну суму та 3 % річних.

Що стосується самого періоду стягнення інфляційної суми та 3 % річних, то позивач просить їх стягнути з 28.07.2007 року по 28.07.2010 року, тобто за останні 3 роки що є правом позивача як стягувача.

Розглянувши такі розрахунки, суд зауважує:

Дійсно, ч.2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за в е с ь ч а с п р о с т р о ч е н н я, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість за рішенням Господарського суду АР Крим від 08-27.04.2004р. по справі № 2-2/92-2004 з моменту набрання рішенням законної сили 25.06.2004р. та до моменту зарахування однорідної вимоги 05.10.2009р. становила 410359,25 грн., а з моменту такого зарахування 05.10.2009р. залишок заборгованості залишився у сумі 6123,25 грн.

Розглянувши Розрахунок інфляційної суми, суд зауважує, що згідно Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» Верховний суд України звернув увагу на те, що «при застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно вважати, що сума, яка внесена за період с 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується з врахуванням травня, а якщо с 16 по 30 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня».

Тому виходячи з рекомендацій Верховного Суду України суд вважає, що стягненню з відповідача підлягає сума інфляції за період лише з 01 серпня 2007 року (а не з 27.07.2007 року як просить позивач) по 27.07.2010 року (як і вказує позивач), яка за такий період складає 170913, 51 грн.

У частині стягнення 3% річних за період з 28.07.2007 року по 27.07.2010 року у розмірі 27130,98 грн. суд погоджується з таким розрахунком та вважає його вірним та обґрунтованим.

Виходячи з вище викладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача у частині стягнення 3% річних у розмірі 27130, 98 грн. та інфляційної суми у розмірі 170913, 51 грн., в інший частині позову суд відмовляє.

Судові витрати суд відносить на сторони пропорційно розміру задоволених вимог в порядку ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені судом у судовому засіданні 04.10.2010 року.

Повний текст рішення підписаний суддею 11.10.2010 року.

На підставі ст. - ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Кримський вино-коньячний завод «Бахчисарай» (98400, м. Бахчисарай, вул. Македонського, 1; код ЄДРПОУ 00411855) на користь Спільного українсько-германо-британського підприємства «Олвис», м. Севастополь (99006, м. Севастополь, вул. Молодих будівельників, 4/57; код ЄДРПОУ 23196448) інфляційну суму у розмірі 170913,51 грн., 3% річних у сумі 27130,98 грн., державне мито у сумі 1980,44 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235,27 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.