Рішення № 117849965, 20.03.2024, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3545/23

номер провадження 2/695/306/24

20 березня 2024 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Середи Л.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Оніщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду у м. Золотоноша цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Сенс Банк», діючи через свого представника адвоката Мужика Н.Т., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором № 501242877 від 10.03.2020 у розмірі 58 395,52 гривень.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 10.03.2020 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа-Банк» Угоду про надання споживчого кредиту №501242877, відповідно до якого отримала кредит у сумі 57200 грн. та зобов`язалася на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання відповідачем умов Договору остання зобов`язана достроково виконати всі боргові зобов`язання перед позивачем протягом 30 календарних днів з дня отримання від позивача інформації. Позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо надання відповідачу кредиту, однак відповідач своїх зобов`язань за Кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 28.02.2023 року заборгованість за Кредитним договором становить 58395,52 грн.

Крім того, 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Ухвалою від 20.09.2023 відкрито провадження у справі за даним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Вище вказаною ухвалою відповідачу був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов.

20.11.2023 до суду надано відзив на позовну заяву у якому представник відповідача проти задоволення позову заперечував повністю, вказуючи, що відповідач досудову вимогу не отримувала, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів перерахунку та отримання перерахованих коштів банком відповідачу, а також отримання відповідачем даних коштів, оскільки в матеріалах справи є розбіжності в рахунках на які банк ніби то перераховував кошти. На думку відповідача із матеріалів справи неможливо встановити, яку кредитну картку отримав відповідач та з яким рахунком, чи здійснювалась зміна рахунків, кому належать рахунки з номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , яку суму було знято з кредитної картки, на яких умовах видана картка, з яким лімітом, що в свою чергу виключає прийняття як доказу виписки по рахунку НОМЕР_1 за період з 20.03.2020 по 28.02.2023, оскільки на думку відповідача даний рахунок не належить кредитній картці. Також позивач у позовних вимогах не зазначає з чого складається заборгованість, а наведені розрахунки позивача мають суттєві розбіжності.

Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, жоден із учасників справи не подав до суду заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи розгляду справи за участі сторін.

За таких обставин суд вважає за можливерозглянути справу заматеріалами цивільної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що 10.03.2020 року ОСОБА_1 підписала Оферту на укладення угоди про надання кредиту № 501242877, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. ПАТ «Альфа Банк» акцептовано пропозицію на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до п. І даної оферти, тип кредиту «Кредит готівкою», сума кредиту 57200 гр., процентна ставка 18.99%, тип ставки фіксована, строк кредиту 48 місяців..

Згідно з п. ІІ оферти, дата привернення кредиту 10.03.2024р., для повернення заборгованості за угодою запропоновано використовувати рахунок НОМЕР_1 , відкритий у банку, ЄДРПОУ 23494714.

Пунктом 3 оферти визначено, що кредит надається позичальнику для власних потреб у розмірі 50 000 грн., які переказуються на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у банку, ЄДРПОУ 23494714. Кошти у розмірі 7200 грн., є оплатою страхового платежу, які переказуються на рахунок НОМЕР_3 ПрАТ «СК «Альфа Страхування» відкритий в АТ «Альфа-Банк».

Оплата страхового платежу здійснювалась на підставі підписаної відповідачем заяви (акцепт) про прийняття пропозиції (оферта №2) укласти комплексний договір добровільного страхування ризиків позичальника за №006.501242877.111 від 10.03.2020р.

Окрім зазначеного, відповідачем підписано та погоджено графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та орієнтовної реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг; анкета-заява від 10.03.2020р.; паспорт споживчого кредиту; довідка про систему гарантування вкладів фізичних осіб;.

На підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів позивачем надано меморіальний ордер №5779610 від 10.03.2020р., та виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 10.03.2020 по 28.02.2023 року.

За наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача станом на 22.01.2023 року становить 58395.52 грн.

Суд зауважує, що дата повернення кредиту встановлена 10.03.2024 року, а згідно даних паспорту споживчого кредиту, даний кредит наданий на споживчі потреби

З метою досудового, добровільного врегулювання спору 03.07.2023 на адресу позичальника направлено Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Як зазначено позивачем, дану вимогу залишено відповідачем без реагування. Тобто, Відповідач свідомо не скористався своїм правом на дотримання строку для погашення заборгованості за Кредитним договором, а АТ «Сенс Банк» вчинило всі необхідні дії для досудового урегулювання спору.

Відповідно до роздруківки з сайту Укрпошти за штрихкодом № 0504584407229, яка надана відповідачем, вбачається, що відправлення не вручене під час доставки.

Досудова вимога Банку від 03.07.2023 була направлена на адресу ОСОБА_1 31.07.2023, а позовна заява подана позивачем до суду 13.09.2023 року, при цьому у вимозі встановлено 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку усунути порушення.

П.1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України, зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів уивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Також, ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Положеннями статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

У пункті 18 постанови Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), зазначено, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Предметом позову в справі є стягнення кредитної заборгованості за договором споживчого кредиту, заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом. Отже, до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Таким чином, Банк набуває права вимагати від відповідача повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, після одержання відповідачем, як споживачем, повідомлення про вимогу і спливу 30 календарних днів з дня одержання ним повідомлення про вимогу.

Вказана норма Закону України «Про споживче кредитування» Банком проігнорована, тому звернення до суду з вимогою про стягнення коштів є передчасним.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, факт надсилання вимоги, її зміст та факт отримання її боржником необхідно довести кредитору.

Так, постановою Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №751/11211/16-ц залишаючи в силі постанову апеляційного суду, який стягнув виключно прострочений борг, Верховний Суд зауважив, що надані банком докази не містять доказів надсилання відповідачам саме досудової вимоги про виконання зобов`язання за кредитним договором, а саме: не надано опису вкладення, що підтверджував би надіслання позичальнику та поручителю саме зазначеної вимоги.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 521/19118/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 288/1595/13.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Враховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що у банку не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було завчасно направлено вимогу про дострокове повернення кредиту,а відповідачем таку вимогу було отримано».

Оскільки кредитний договір є споживчим, то зазначений правовий висновок підлягає застосуванню судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Виходячи з вищезазначених норм права та вимог Договору, боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов`язань за кредитним договором та про зобов`язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку, оскільки загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Такий правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №344/3627/16-ц (провадження №61-21032св18), від 03 червня 2020 року у справі №359/8181/18 (провадження №61-22164св19), від 17 березня 2021 року у справі №361/1488/19 (провадження №61-6141св20).

Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 досудової вимоги від 03.07.2023 року щодо виконання договірних зобов`язань, хоча даний спір ініційований позивачем та останній спрямований на дострокове повернення коштів, а тому вказані обставини підлягають доказуванню саме позивачем.

При цьому, з огляду на вказані вище правові висновки Верховного Суду, сам факт направлення досудової вимоги про виконання договірних зобов`язань на адресу реєстрації місця проживання відповідача не є належним її повідомленням.

Таким чином, з урахуванням вимог ст.. 13 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених особою вимог, судом встановлено, що Банком не надано доказів, що ним вчинені дії щодо повідомлення відповідача у письмовій формі про затримку платежів та процентів із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені, спливу 30 календарних днів після одержання вимоги, тому вимога Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасною та необґрунтованою.

Керуючись ст.ст. 11, 526, 610, 612, 615, 626-628, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України, ЗУ "Про захист прав споживачів, ЗУ "Про споживче кредитування", суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Середа Л.В.