Постанова № 11784144, 05.10.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 жовтня 2010 р. № 10/5пд Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя

суддіМуравйов О. В.

Кривда Д. С.

Полянський А. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Маріуполь-Авто"

на постанову

відЛуганського апеляційного господарського суду

10.06.2010 року

у справі№ 10/5пд Господарського суду Луганської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Луганське регіональне Управління автобусних станцій"

доВідкритого акціонерного товариства "Маріуполь-Авто"

проврегулювання розбіжностей при укладенні договору За участю представників сторін:

від позивача:

від відповідача: Павленко Н. В. –дов. від 04.01.10р. Бочаров Д. М. –дов. від 04.01.10р.

Гайдук Л. І. –дов. від 04.01.10р. В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Луганське регіональне Управління автобусних станцій" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Маріуполь-Авто" про врегулювання розбіжностей при укладенні договору.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 02.04.2010 року по справі №10/5пд (суддя Середа А. П.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.06.2010 року по справі №10/5пд (головуючий суддя Єжова С. С., судді Баннова Т. М., Журавльова Л. І.), позов задоволено у повному обсязі: врегульовано розбіжності за договором №7/2 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області від 01.01.2010 року між Публічним акціонерним товариством "Луганське регіональне управління автобусних станцій", ідентифікаційний код 33009052 (Товариство), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маріуполь-Авто", ідентифікаційний код 05419643 (Перевізник), - пункт 3.1 якого викладено у редакції позивача, а саме:

"3.1.Плата Товариству за надання послуг Перевізнику складає 15% (з урахуванням податку на додану вартість у розмірі 20%) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси Товариства (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з урахуванням ПДВ, без урахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без урахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу, реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) Перевізник сплачує Товариству плату у розмірі 50% (з врахуванням ПДВ у розмірі 20%). Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Товариством з належних останньому сум коштів, отриманих у результаті продажу квитків".

Не погоджуючись з вказаною постановою, Відкрите акціонерне товариство "Маріуполь-Авто" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій стверджує про неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач проти вимог та доводів скаржника заперечує, просить залишити оскаржену постанову без змін.

Відводів складу суду не заявлено.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 05.10.2010 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні по даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Предметом спору по даній справі є розгляд розбіжностей по п. 3.1 договору №7/2 від 01.01.2010 року про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області, який залишився сторонами неузгодженим при укладенні вищевказаного договору.

Оскільки договори, що регулюють спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, є обов’язковими у відповідності до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт", спір про вирішення розбіжностей за ними вирішується в судовому порядку.

Редакція п. 3.1 викладена позивачем в тексті договору №7/2 від 01.01.2010 року.

Редакція відповідача п. 3.1 договору викладена в протоколі розбіжностей до вищевказаного договору.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції виходили з наступного.

Договір №7/2 від 01.01.2010 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг на виконання робіт, пов’язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Частина 2 статті 36 вказаного Закону розподіляє перелік обов’язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам і автомобільному перевізнику.

Стаття 116 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту вищевказаних визначає, що за надання обов’язкових послуг, передбачених ст. 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", з пасажира справляється автостанційний збір, що входить у вартість квитка, тобто пасажир оплачує послуги, які надаються автостанцією пасажиру.

Оплата послуг, які надаються автостанцією перевізнику відповідно до приписів ч. 2 ст. 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", на пасажира не покладаються.

Судами встановлено, що рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 року №01-29/13 визначено, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізником і тому укладення позивачем різних договорів за переліком та вартістю обов’язкових автостанційних послуг з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку автостанційних послуг.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –перевізниками Луганської області на 2009 рік укладені договори, аналогічні договору, щодо якого заявлено позовні вимоги.

Згідно вказаним договорам плата перевізника позивачу (товариству) за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що з метою недопущення зловживанням своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку, позивач зобов’язаний застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

Суди встановили, що станом на час вирішення цього спору між сторонами по справі діє аналогічний договір від 23.10.2008 року за №7/2, пунктом 3.1 якого встановлено, що плата за послуги становить 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Оскільки позивач при укладенні спірного договору не збільшив як плату за послуги щодо оформлення квитків на перевезення пасажирів, так і плату за послуги по оформленню квитків на перевезення багажу, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів про задоволення позовних вимог.

Доводи, викладені в обґрунтування вимог касаційної скарги, колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що ст. 1117 ГПК України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Маріуполь-Авто" залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.06.2010 року по справі №10/5пд Господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Д. С. Кривда

А. Г. Полянський