Постанова № 11781964, 08.06.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

01 червня 2010 року Справа № 5020-5/104-2/010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: Козирев Дмитро Костянтинович, довіреність №39 від 27.11.06, приватне підприємство "Самерс";

відповідача: Ємельяненко Вячеслав Олександрович, довіреність №1-ю від 25.05.10, приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Інтер-Фенікс";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Самерс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 25 березня2010 року у справі №5020-5/104-2/010

за позовом           приватного підприємства "Самерс" (вул. Гер. Севастополя, буд. 22, кв.31,Севастополь,99009)

до           приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Інтер-Фенікс" (вул. Гер. Бреста,1,Севастополь,99058)

про стягнення заборгованості в розмірі 105498,44 грн.                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне підприємство „Самерс”, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Інтер-Феникс", про стягнення заборгованості в розмірі 105 498,44 грн., з яких: 75 160,00 грн. - основна заборгованість, 25 641,74 грн. - збитки від інфляції, 4 696,70 грн. - 3% річних (т.1, а.с. 2-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не були належним чином виконані взяті на себе обов'язки щодо оплати наданих послуг.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 25 березня 2010 року у справі №5020-5/104-2/010 (суддя Шевчук Н.Г.) у задоволені позову приватного підприємства „Самерс” відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з того, що змінні рапорти, на які посилався позивач в своїй позовній заяві, підписані неповноважною особою та відсутні інші доказі, які б підтверджували надання позивачем послуг відповідачу.

Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство „Самерс” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної зазначає, що господарський суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про відсутність у Маловичко О. К. повноважень на прийняття виконаних приватним підприємством „Самерс” послуг з надання транспортних засобів та механізмів.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи (т.2, а.с. 28-29).

У судовому засіданні, призначеному на 01 червня 2010 року, представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача з заявленими доводами не погодився.

Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до тарифів та змінних рапортів про роботу машини позивач надавав, а відповідач використовував на будівництві дорозі по вул. Карантинної в місті Севастополі надані позивачем механізми та транспортні засоби: автомобіль КАМАЗ-55121 самосвал, автомобіль ЗИЛ ММЗ-555 самосвал, автокомпресор ПКС-5,25 та екскаватор ЄО-2621В-2.

Тарифі на використання вказаних механізмів та транспортних засобів узгоджені сторонами згідно з листом підписаними сторонами, та скріпленому печатками (т.1, а.с. 8).

В період з 01 листопада по 31 грудня 2005 року відповідач використовував надані йому позивачем механізми та транспортні засобі: автомобіль КАМАЗ-55121 самосвал - 251 год., автомобіль ЗИЛ ММЗ-555 самосвал - 471 год., автокомпресор ПКС-5,25 - 159 год., екскаватор Є0-2621В-2 - 230 год., що підтверджується змінними рапортами про роботу машин, які підписані представником відповідача: Маловичко О.К., який працював у відповідача на посаді прораба в період з 01 листопада 2005 року по 27 грудня 2005 року, тобто на період виконання будівельних робіт, що підтверджується довідкою відповідача (т.1,а.с. 76).

Факт надання послуг підтверджується змінними рапортами про роботу машин, в яких зазначено транспортні засоби, дата, кількість годин використання (т.1, а.с. 9-15).

27 жовтня 2006 року на адресу відповідача була направлена вимога про сплату боргу, яка останнім оплачена не була.

Викладені обставини з’явилися підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.          

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору в даній справі є правовідносини, що виникли у зв'язку з виконанням договору про надання послуг, укладеного в усній формі.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договори згідно з частиною 2 статті 202 того ж Кодексу є дво- чи багатосторонніми правочинами.

Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України загальною умовою чинності право чину є його вчинення у формі, встановленій законом.

Стаття 205 Цивільного кодексу України розкриває зміст об’єктивного вираження цієї форми яка врешті одночасно відображає способи зовнішнього волевиявлення суб’єкта правочину.

Законодавець передбачає дві форми правочину: усні й письмову. В тих випадках, коли закон не встановлює обов’язкові певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд. При цьому мають на увазі випадки, передбачені закон, а не іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

За загальним правилом, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі.

Між тим, в силу частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання письмової форми угоди тягне за собою недійсність такої угоди лише у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений в законі.

Отже, укладення сторонами договору в усній формі, не створює наслідку його недійсності.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про існування між сторонами договірних відносин.

Факт досягнення домовленості з умов, які є істотними для даного дого вору, підтверджується ознайомленням приватним підприємством „Виробничо-комерційна фірма „Інтер-Феникс” з тарифами приватного підприємства „Самерс”, прийняття пропозиції відповідача щодо надання позивачем послуг з використання транспортних засобів та механізмів підтверджується прийняттям позивачем замовлення до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Про узгодження сторонами істотних умов договору свідчить прийняття відповідачем послуг, що надавались позивачем.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, у відповідача виникли зобов'язання у формі сплати грошових коштів позивачу на підставі правочину, укладеного відповідно до вищезгаданих статей.

Позивач, в період з 01 листопада по 31 грудня 2005 року надав відповідачу послуги на загальну суму 75 160,00 грн.

З огляду на вище викладене та дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що між сторонами не було укладеного договору, а тому позивачем послуги надані не були, та таким чином, відповідач не має заборгованості перед позивачем, а також про відсутність у Маловичко О. К. повноважень на прийняття виконаних приватним підприємством „Самерс” послуг з надання транспортних засобів та механізмів.

Згідно наказу відповідача від 1 листопада 2005 року №73 Маловичко О.К. призначений відповідальною особою за ремонт автошляху по вул. Ка рантинна - Салтикова-Щедріна в місті Севастополі (т.1, а.с. 17). Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу представництвом є правовідношення, в якому одна сторона має право вчинити правочин від імені особи яку вона представляє. Представництво виникає, в тому числі, на підставі акта органу юридичної особи.

Колегія суддів дійшла висновку, що призначення актом органу юридичної особи Маловичко О.К. відпові дальним за ремонт автошляху безумовно дозволяє йому вчи няти дії, спрямовані на набуття відповідачем цивільних прав та обов'язків, які виникають при ремонті автошляху, у тому числі на прийняття послуг з використання транспортних засобів та механізмів, що тягне виникнення у ві дповідача обов'язку з їх сплати.

Таким чином, висновок господарського суду першої інстанції про від сутність у Маловичко О. К. повноважень на прийняття виконаних послуг не відповідає обставинам справи.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).

Як вбачається з положень вищевказаних норм, під виконанням зобов’язань розуміється здійснення кредитором і боржником дій по здійснення прав і виконання обов’язків, що випливають з зобов’язання. Обумовленість дії ( або утримання від здійснення певної дії) і складають предмет зобов’язання. Такого роду дії повинні точно відповідати всім умовам договору або вимогам законодавства, а при їх відсутності вимогам, які повинні пред'являтися.

У зв'язку з наведеним, встановивши, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару належним чином не виконав, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу.

Стосовно стягнення заявленої позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та збитків від інфляції, судова колегія не може погодитися, з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15 липня 2005 року Інформаційним листом №3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу 3% річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 Цивільного кодексу та 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Позивачем нараховані збитки від інфляції в розмірі 25641,74 грн. та 3% річних в розмірі 4696,70 грн., які підлягають стягненню з відповідача частково, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи позивач нарахував збитки від інфляції та 3% річних за період з 01 листопада 2006 року по 30 листопада 2008 року, в той час як відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор мас право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як слідує з матеріалів справи позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості 27 жовтня 2006 року (т.1, а.с. 16). а тому він повинний був нараховувати вказані санкції за період з 04 листопада 2006 року по 30 листопада 2008 року.

Проте, при проведенні судом перевірки розрахунку індексу інфляції, суд встановив, що сума індексу інфляції розрахованого позивачем, складає 25 641,74 грн., а по розрахунку суду сума збитків від інфляції складає 32 694,60грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 105 484,31 грн., з яких: 75 160,00 грн. - основна заборгованість, 25 641,74 грн. - збитки від інфляції, 4682,57 грн. - 3% річних.

Викладене свідчить, що місцевий суд необґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених ним у судовому рішенні.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.

Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на підставі вказаних правових норм колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не були ті обставини, на які він посилався в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції дано неповну юридичну оцінку обставинам, що обумовлюють відповідальність боржника, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржене рішення –скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення у справі.

Сплачене позивачем державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу необхідно покласти на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства „Самерс” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Шевчук Н.Г.) від 25 березня 2010 року у справі №5020-5/104-2/010 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково у сумі 105484,31 грн..

Стягнути з приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Інтер-Фенікс”(99058, місто Севастополь, вул.. Ген. Бреста, 1, код ЄДРПОУ 22306320) на користь приватного підприємства „Самерс” (99009, місто Севастополь, б. 22, кв.31, код ЄДРОПУ 20726147) заборгованість сумі 105484,31 грн., з яких: 75160,00 грн. – основна заборгованість, 25641,74 грн. –збитки від інфляції, 4682,57 грн. –3 % річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 1054,84 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 117,98.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддя                                                  

Судді