Рішення № 11780663, 29.09.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" вересня 2010 р.Справа № 15/66-1304

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бучинської Г.Б.

Розглянув справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", вул. Лейпцизька, 3-а, м. Київ

до відповідача Приватного підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1

про стягнення 110.000 грн. боргу за поставлений товар, 40.040 грн. неустойки, 10.230 грн. інфляційних витрат та 1.645,50 грн. 3 % річних.

за участю представників сторін:

позивача: представник Безручко І.В., довіреність № 10/547 від 27.09.10р.;

відповідача:не з'явився.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", вул. Лейпцизька, 3-а, м. Київ звернулося з позовом до господарського суду про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 110.000 грн. боргу за поставлений товар, 40.040 грн. неустойки, 10.230 грн. інфляційних витрат та 1.645,50 грн. 3 % річних.

Сторони відповідно до ст. 64 ГПК України повідомлені про місце і час розгляду справи.

В розпочатому судовому засіданні учасникам судового процесу розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 811 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач витребуваних судом матеріалів не подав, в судове засідання не з'явився.

Фізична особа ОСОБА_4, що був присутній в судовому засіданні не може вважатися представником відповідача, оскільки не надав суду належних доказів на підтвердження права такого представництва.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", вул. Лейпцизька, 3-а, м. Київ, є юридичною особою, а тому наділений правом на звернення до суду за захистом своїх прав.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", вул. Лейпцизька, 3-а, м. Київ (Постачальник) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (Покупець), 06.05.2008 року укладено договір поставки № 40/02/2008, відповідно до якого сторони взяли на себе зобовязання:

- Постачальник зобовязується у терміни і на умовах, визначених договором передати Покупцю насіння сільськогосподарських культур (товар), а Покупець зобовязується прийняти й оплатити товар, найменування і кількість якого зазначаються у додатку до даного договору (п. 1.1 Договору).

Ціна товару визначається в додатку до договору, що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1. договору).

Пунктом 11.1. договору сторони визначили, що договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє протягом двох років.

Пунктом 2 Додатку № 1 до договору поставки № 40/02/2008 від 06.05.2008р. сторони передбачили, що загальна вартість товару за даним додатком включаючи ПДВ, складає 110.000,00 грн..

Позивач на виконання взятих зобовязань по вищезазначеному договору відпустив, а відповідач прийняв товарно-матеріальні цінності (насіння кукурудзи "Матеус") на суму 110.000 грн., що підтверджується видатковою накладною № КВ-0000363 від 06.05.2008р. на суму 110.000,00 грн., яка підписана представниками сторін без заперечень.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникло зобовязання постачання, згідно якого, в силу ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).

Порядок розрахунків за поставлений товар, згідно п. 3.1. договору, визначається в додатку до даного договору.

Пунктом 3.1. додатку № 1 до договору поставки № 40/02/2008 від 06.05.2008р. сторони погодили, що остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 01.12.2008р..

Всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, додатку № 1 до договору, відповідач свої зобовязання по договору поставки № 40/02/2008 від 06.05.2008р., додатку № 1 в повному обсязі не виконав і станом на час розгляду справи в суді ним залишається неоплаченою сума 110.000,00 грн..

Таким чином, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму (110.000,00 грн.) є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пунктом 8.3. договору, сторони передбачили, що у випадку несплати у строк платежів за даним договором, сторона, що прострочила своє зобовязання повинна сплатити іншій стороні неустойку у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Водночас, враховуючи, що здійснюючи розрахунок позивач виходив із відповідної умови договору, зокрема щодо нарахування неустойки у розмірі 0,2 % від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати, що суперечить ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ", суд вважає за необхідне здійснити перерахунок заявленої до стягнення неустойки, обмеживши її нарахування подвійною обліковою ставкою від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

У звязку з наведеним, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, суд вважає позовні вимоги про стягнення неустойки такими, що підлягають до задоволення частково в сумі 13.157,91 грн..

В частині стягнення 26.882,09 грн. неустойки відмовити, як надмірно заявленій.

Також, згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У судовому засіданні знайшло підтвердження, що відповідачем на час звернення позивача до суду не виконано взятих на себе зобовязань в частині оплати вартості поставленого товару, таким чином допущено прострочення виконання грошових зобовязань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у звязку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення 10.230,76 грн. інфляційних витрат за період з 01.12.2008р. по 01.06.2009р. та 1.645,50 грн. 3 % річних такими, що підлягають до задоволення.

У відповідності до ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", вул. Лейпцизька, 3-а, м. Київ, щодо стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1 110.000 грн. боргу за поставлений товар, 13.157,91 грн. неустойки, 10.230 грн. інфляційних витрат та 1.645,50 грн. 3 % річних, обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.

Судові витрати, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 509, 526, 546 551, 625, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43 - 49, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВС-Україна", вул. Лейпцизька, 3-а, м. Київ, код 31189761 110.000 грн. боргу за поставлений товар, 13.157,91 грн. неустойки, 10.230 грн. інфляційних витрат та 1.645,50 грн. 3 % річних, 1.351,04 грн. в повернення державного мита та 260,62 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині стягнення 26.882,09 грн. неустойки відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

5.Накази видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

6.На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "08" жовтня 2010 року через місцевий господарський суд.

Суддя