Рішення № 11780600, 05.10.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

05 жовтня 2010 року справа № 5020-4/161 За участюФонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5),

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1),

про стягнення 16807,92 грн., розірвання договору та звільнення приміщення,

Суддя Погребняк О.С.

Представники:

Позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) Ігнатенко В.В., представник, довіреність б/н від 11.01.2010,

Відповідач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) не зявився.

ВСТАНОВИВ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 16807,92 грн., розірвання договору та звільнення приміщення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 20.07.2006 між сторонами у справі було укладено договір № 446-06 оренди нерухомого майна, однак відповідач, в порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільного кодексу України не сплачує орендну плату, що на думку Фонду комунального майна є суттєвим порушенням умов договору, та, надає право в силу статті 651 Цивільного кодексу України, статей 10, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального» вимагати розірвання договору оренди та повернення обєкту оренди орендодавцеві.

Ухвалою суду від 27.08.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-4/161, розгляд справи призначений на 14.09.2010.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи був відкладений 14.09.2010 на 05.10.2010 через незявлення представника відповідача у судове засідання та невиконання ним вимог суду.

Представник позивача у судовому засіданні 05.10.2010 виклав позовні вимоги, на позовних вимогах наполягає, просить суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

У судове засідання 15.10.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про причину нявки суд не сповістив.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцем проживання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 (а.с.25-26).

Поштова кореспонденція фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, яка направлялась судом на адресу: АДРЕСА_1, поверталась на адресу суду з відміткою пошти про неможливість вручення у звязку з «закінченням терміну зберігання».

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

В С Т А Н О В И В:

20.07.2006 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №446-06 (далі Договір) /арк. с. 11-13/, згідно з умовами якого, з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду вбудоване нежитлове приміщення цокольного поверху пятиповерхового будинку, загальною площею 35,26 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Фадєєва, будинок 33-В, та перебувають на балансі РЕП-6.

За умовами договору Орендовані вбудоване приміщення використовуватимуться для розміщення продовольчого магазина (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне передачі Орендарю права власності на це майно.

Згідно з пунктом 2.2 Договору, обєкт оренди залишається на балансі РЕП-6 із зазначенням, що майно передано в оренду та оплачується орендарем у сумі 372,65 грн. на розрахунковий рахунок орендаря щомісячно. Амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховуються балансоутримувачем. Амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна є власністю орендодавця.

Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до Методики, яка затверджена рішенням сесії міської Ради №344 від 13.11.2002 та складає 4449,60 грн. на рік. Орендна плата складає 372,65 грн. за перший місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця, відповідно до Методики, яка затверджена рішенням сесії міської Ради №344 від 13.11.2002, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, який відповідає попередньому.

Відповідно до пункту 3.5 Договору Орендна плата, перерахована несвоєчасно, або не в повному обсязі стягується згідно із законодавством за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.

Згідно з пунктом 4.4 обовязком орендаря є своєчасне внесення орендної плати та інших платежів, повязаних з використанням обєкта оренди.

Орендодавець має право відмовиться від договору оренди та вимагати повернення майна у випадку несплати орендної плати протягом трьох місяців (пункт 5.3 Договору).

Згідно з пунктом 6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобовязань за договором оренди сторони несуть відповідальність у вигляді штрафу в пятикратному розмірі місячної орендної плати.

Цей договір діє з моменту підписання до 20.07.2011 (пункт 7.1 Договору).

Відповідно до пунктів 7.2-7.3 Договору зміна чи розірвання договору може мати місце за згодою сторін.

Договір може бути зміненим або розірваним на вимогу однієї зі сторін, за рішенням господарського суду у випадку невиконання сторонами своїх обовязків та в інших випадках, встановлених законодавством України.

Відповідно до пункту 7.5 Договору, дія договору оренди припиняється у наслідок, зокрема, рішення господарського суду.

Згідно з пунктом 8.2, означений Договір є новою редакцією договору оренди №164-03 від 30.09.2003.

18.05.2007 сторонами складений та підписаний протокол узгодження змін до договору оренди №446-06 від 20.07.2006 (арк.с. 14).

Означеним протоколом сторонами внесені зміни до пункту 2.2, 3.1-3.3 Договору, а саме, розмір орендної плати визначається відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 6674,40 грн. у рік. Орендна плата визначається, виходячи з орендної ставки 18% від вартості обєкта оренди станом на 31.05.2006.

Пункти 3.2, 3.3 Договору викладені в наступній редакції: орендна плата складає 606,89 грн. за місяць та перераховується Орендарем не пізніше 20 числа поточного місяця з 01.01.2007.

Згідно з рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.

На підставі акта приймання-передачі майна від 30.09.2003 Орендодавець передав Орендарю майно нежитлове приміщення цокольного поверху пятиповерхового будинку, загальною площею 35,26 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Фадєєва, будинок 33-В /арк. с. 19/.

Супереч умовам договору, відповідач неналежним чином вносив орендну плату за договором, а саме, з 01.07.2009 сума заборгованості відповідача за договором склала 12689,37 грн., що є суттєвим порушенням умов договору.

Наявність несплаченої заборгованості за договором і стала причиною для звернення позивача до Господарського суду міста Севастополя з вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості за орендною платою, а також суми нарахованих штрафних санкцій, розірвання договору та зобовязання звільнити обєкт оренди.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобовязання (в тому числі господарське зобовязання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, тобто виникли орендні правовідносини.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обовязок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною пятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач припустився порушення умов Договору стосовно повного та своєчасного внесення орендної плати.

Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як встановлено судом, станом на день прийняття рішення у справі обовязок щодо перерахування орендної плати відповідачем не виконаний, докази погашення заборгованості за вказаний період в матеріалах справи відсутні. Наведене дозволяє суду зробити висновок про порушення відповідачем зобовязання щодо внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Враховуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основної заборгованості за орендною платою у розмірі 12689,37 грн. (відповідно до розрахунку позивача з 01.07.2009 по 31.07.2010) (арк.с. 8).

Позивачем, також, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за означений період у розмірі 205,98 грн., відповідно до наданого розрахунку.

Суд вважає, що ця вимога підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача, зокрема, суму пені у розмірі 878,12 грн. за прострочення виконання зобовязання.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обовязку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобовязання.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами Договору також передбачено стягнення суми пені за порушення строків внесення орендної плати (пункт 3.5 Договору).

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 878,12 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3034,45 грн. за неналежне виконання зобовязання (відповідно до пункту 6.1 Договору).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання учасник господарських відносин зобовязаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Штрафні санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором, якщо їх розмір не визначено законом (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 6.1 Договору, штраф за невиконання або неналежне виконання умов договору дорівнює пятикратному розміру місячної орендної плати за договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий місячний розмір орендної плати у сумі 606,89 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 3034,45 грн. (606,89 грн.*5) /арк. с. 8/.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, вимоги позивача щодо стягнення суми штрафи обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Позивачем у позовній заяві також заявлена вимога про розірвання спірного договору оренди нерухомого майна та зобовязання відповідача звільнити обєкт оренди, передавши нерухоме майно позивачу у порядку, передбаченому договором оренди за діючим законодавством.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобовязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобовязань та з інших підстав передбачено пунктом 7.3 договору.

Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на таке.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) зазначає наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із субєктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обовязок держави забезпечити захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких субєктів належать, зокрема, юридичні особи та інші субєкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання субєктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обовязкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання субєктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обовязкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Верховним Судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та підставою для відмови у позові.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Судом встановлений факт суттєвого порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна в частині повного та своєчасного внесення орендної плати , що є суттєвим порушенням договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовязання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про розірвання договору оренди суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобовязання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобовязання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України, надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з судовим захистом права державної власності", державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.12 договору встановлений обовязок Орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, обєкт оренди - нежитлове приміщення цокольного поверху пятиповерхового будинку, загальною площею 35,26 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Фадєєва, будинок 33-В підлягає поверненню позивачеві.

Отже, позовні вимоги в частині зобовязання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму в розмірі 16807,92 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот сім грн., 92 коп.)(яка складається з суми заборгованості з орендної плати у розмірі 12689,37 грн, суми штрафу 3034,45 грн., суми пені 878,12 грн., 3% річних 205,98 грн.), з яких 97% 12308,67 грн. суми боргу за орендною платою; 851,78 грн. сума пені; 199,80 грн. сума 3% річних, 2943,42 грн. сума штрафу - на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400 ) , а 3% 380,70 грн. суми заборгованості за орендною платою, пені 26,34 грн.; 3% річних 6,18 грн.; штраф 91,03 грн. - на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Розірвати договір оренди нерухомого майна №446-06 від 20.07.2006 - вбудованого нежитлового приміщення цокольного поверху пятиповерхового будинку, загальною площею 35,26 кв.м, що заходіться за адресою: м. Севастополь, вул. Фадєєва, будинок 33-В, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1).

4.Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити вбудоване нежитлове приміщення цокольного поверху пятиповерхового будинку, загальною площею 35,26 кв.м, що заходіться за адресою: м. Севастополь, вул. Фадєєва, будинок 33-В, і передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, місто Севастополь, вул.Луначарського, 5; ідентифікаційний код 25750044) за актом прийому-передачі.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) державне мито в сумі 168,08 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 11.10.2010.