Ухвала суду № 11771315, 03.08.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2010 р.Справа № 2-а-30780/09/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Трофімова Н.С.

за участю:

з викликаних та повідомлених осіб в судове засідання ніхто не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Харківської митниці та Прокуратури Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від22.12.2009р. по справі№2-а-30780/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАДО-Технологія"

до Харківської митниці

за участю Прокуратури Харківської області

про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень Харківської митниці від 18.11.2008 року №34, 35,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "ХАДО-Технологія", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення Харківської митниці від 18.11.08 р. № 34 про визначення податкового зобовязання по ввізному миту в сумі 4350,5 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1450,17 грн. та № 35 про визначення податкового зобовязання по ПДВ в сумі 24854,7 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 8284,8 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від22.12.09 р. по справі№2-а-30780/09/2070 за позовом ТОВ "ХАДО-Технологія" доХарківської митниці, за участю Прокуратури Харківської області, про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень Харківської митниці від 18.11.08 р. № 34 та № 35 позов був задоволений.

Відповідач та Прокуратура Харківської області не погодились з зазначеною постановою суду першої інстанції та подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від22.12.09 р. по справі№2-а-30780/09/2070 та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права з підстав, викладених в скаргах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ “ХАДО-Технологія” (код ЄДРПОУ 31233443) акредитоване в Харківській митниці як субєкт зовнішньоекономічної діяльності, облікова картка № 80000/1/05/00335 від 26.11.07 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з 01.12.00 р. за № 12454.

Підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень є акт № 0020/8/8000000000/0031233443 від 31.10.08 р. планової документальної виїзної перевірки підприємств позивача за період з 01.09.05 р. по 01.09.08 р., проведеної на підставі ст. 41, ст. 60 та ст. 69 Митного Кодексу України, постанови КМУ № 1730 від 23.12.04 р. «Порядок проведення митними органами перевірок на підприємствах системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України», листа ДПІ Дзержинського району м. Харкова № 12777/10/23-319 від 19.09.08 р.

За результатами даної перевірки були виявлені факти порушення підприємством вимог ст. 267 МК України, повязані з заниженням сум витрат на транспортування до митної території України, у звязку з чим була занижена митна вартість товарів, що спричинило несплату до бюджету належних платежів і податків в сумі 19593,09 грн., з них: мито - 2900,33 грн., ПДВ - 16569,80 грн., митний збір за митне оформлення 122,96 грн.

Підприємство скористалося правом адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень, для чого були подані первинна скарга від 28.11.08 р. до Харківської митниці та з повторною скаргою від 24.12.08 р. до Державної митної служби України. За результатами розгляду скарг підприємства рішеннями вказаних митних органів оскаржені податкові повідомлення були залишені без змін, а скарги без задоволення.

Як випливає з наданого до матеріалів справи акту перевірки, обєктом перевірки була повнота та достовірність декларування позивачем витрат на доставку імпортованих вантажів на умовах доставки EXW, FCA. При цьому перевіряючими були проаналізовані зовнішньоекономічні контракти, укладені підприємством у період з 01.04.04 р. по 17.12.07 р. (перелік та опис контрактів наведений в акті перевірки арк. справи 21-23 т. 1), договори з перевізниками та експедиторами вантажів (арк. справи 23-24 т. 1), копії вантажних митних декларацій (додаток № 1 до акту перевірки арк. справи 30-77 т. 1).

З посиланням на Методику проведення виїзних документальних перевірок стану дотримання субєктами ЗЕД законодавства України з питань митної справи, відповідач вказав на те, що з метою отримання інформації та документів щодо фактичних витрат на доставку товарів та їх розрахунків ним були направлені запити субєктам, що здійснювали перевезення та експедирування товарів та на митниці України по 302 ВМД (перелік наведений в акті перевірки арк. справи 25-26 т.1) і ним була проаналізована інформація, отримана від підприємств-перевізників.

Проте слід відмітити, що в акті перевірки вказано (арк. справи 26), що на час складання акту перевірки інформація від підприємств, що надавали транспортно-експедиційні послуги, до Харківської митниці від більшої частини перевізників не надійшла. Але даних про те, яку отриману інформацію в такому випадку аналізували, не вказано.

В акті перевірки перевіряючими зазначено, що в документах фінансово-господарської діяльності підприємств-перевізників вказані грошові суми, які відрізняються від заявлених позивачем митному органу у довідках про транспортні витрати, що за висновками відповідача свідчить про неналежну систему звітності та обліку на підприємстві.

Проте слід відмітити, що ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідачем не вказано які саме документи фінансово-господарської діяльності підприємств-перевізників були досліджені, як в них відображені операції з позивачем і в чому полягають розбіжності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що у період, що перевірявся, позивач укладав з експедиторами договори транспортного експедирування імпортованих вантажів, за якими експедиторами від свого імені укладалися договори перевезення вантажу з перевізниками. Дані обставини відповідачем не спростовувалися.

В обґрунтування висновків судового рішення зроблено посилання на положення ст. 929 ЦК України, де визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

В ст. 9 Закону України “Про транспортно-експедиційну діяльність” передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. В ч. 8 вказаної статті передбачено, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Судом першої інстанції були досліджені ВМД, визначені особи, які здійснювали організацію перевезення вантажів, порядок проведених на їх користь платежів за транспортно-експедиційні послуги і дані обставини відповідачем не спростовувалися, оскільки вони відображені в акті перевірки.

Також суд першої інстанції послався на приписи ст. 259 Митного кодексу України, де визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. В ст. 266 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного. Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При цьому відповідно ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, а в ч. 3 встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення.

Отже, до митної вартості товарів за ціною договорів, що імпортуються, відносяться договірна вартість таких товарів, зазначена у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

Відповідно постанови КМУ № 1375 від 28.08.03 р. «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України»(яка була чинною на момент здійснення митного оформлення товарів) та постанови КМУ № 1766 від 20.12.06 р. «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження»для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, декларант подає: угоду (договір, контракт), на підставі якої здійснюється поставка товарів, і додатки до неї; рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено) або рахунок-проформу для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; угоду (договір, контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи; рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або офіційно завірену керівником і головним бухгалтером підприємства калькуляцію транспортних витрат у разі, коли транспортні витрати не були включені до рахунка-фактури (інвойсу); пакувальні листи; ліцензію на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню; сертифікат про походження товару, сертифікат якості, безпеки тощо.

Під час митного оформлення товарів декларант зобовязаний своєчасно надати митному органу додаткові відомості, що підтверджують правильність визначення заявленої митної вартості. При цьому, у разі потреби митний орган може надати декларантові за наявності у базі даних Держмитслужби інформацію про середньоконтрактні ціни або митну вартість товарів, що була визначена під час митного оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, ввезених в Україну за іншою угодою.

Відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України (постанова КМУ № 1375 від 28.08.03 р., що діяла до 01.02.07 р., тобто в періоді, що перевірявся, у разі відсутності підтвердних документів або наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої митної вартості товарів митні органи відповідно до Митного кодексу України визначають митну вартість самостійно на підставі ціни на ідентичні чи подібні (аналогічні) товари.

В акті перевірки та подальших поясненнях відповідач не заперечує проти того, що при митному оформленні товарів декларантом митному органу були надані довідки експедиторів про транспортні витрати, на підставі яких і було визначено вартість послуг по перевезенню товарів до кордону України.

Крім того, відповідно п. 14 вказаного вище Порядку та п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою КМУ № 1766 від 20.12.06 р., при декларуванні митному органу подаються в т. ч. і рахунки-фактури від виконавця про надання транспортно-експедиційних послуг (про підтвердження транспортних витрат).

Згідно п. 4 Положення «Про вантажну митну декларацію», затвердженого постановою КМУ № 574 від 09.06.97 р., митний орган не приймає ВМД для оформлення: якщо вона подається без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів; якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення, Інструкції про порядок заповнення ВМД; в інших випадках, передбачених законодавством України. У разі відмови у прийнятті ВМД для оформлення обов'язково заповнюється картка відмови у митному оформленні згідно з порядком, установленим Держмитслужбою.

Слід відмітити, що вищенаведені Порядки та інші нормативні документи митного органу не встановлюють порядку визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного оформлення цих товарів та їх пропуску через митний кордон України, оскільки визначають умови та механізм декларування митної вартості товарів тільки в момент переміщення товарів через митний кордон України, подання декларантом відомостей для її підтвердження у момент здійснення декларування товарів.

Оскільки митне оформлення товарів було оформлене митними органами і товари випущені у вільний обіг, то у митних органів не виникло питань щодо правильності та обґрунтованості митної вартості, що зазначена у вантажних митних деклараціях у момент митного оформлення.

Суд першої інстанції правомірно наголосив на тому, що у період, що перевірявся, між позивачем та експедиторами були укладені відповідні договори, на підставі яких експедитори від свого імені укладалися договори перевезення вантажу з перевізниками. Наявні в матеріалах справи довідки про транспортні витрати, понесені перевізниками до митного кордону, та ВМД підтверджують правомірність визначення позивачем митної вартості при здійсненні імпорту товарів.

Висновки митного органу про вартість перевезення товарів позивача до митного кордону України ґрунтуються на документах, наданих перевізниками, які не мали договірних відносин з позивачем, а тільки мали господарські відносини з експедиторами, що здійснювали транспортування товарів позивача. Позивач не мав господарських відносин з перевізниками, при митному оформленні товарів відповідачу були надані довідки, що підтверджують транспортні витрати до митного кордону, в яких і було визначено вартість перевезення товарів, тому визначення позивачем митної вартості імпортованих товарів є правомірним.

Можливість надання подібних довідок була передбачена п.8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою КМУ N 1766 від 20.12.06 р.

Зважаючи на те, що чинне законодавство не регулює ціноутворення на транспортні перевезення вантажів в межах діяльності в сфері ЗЕД, суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач правомірно узгодив із підприємствами-експедиторами вартість транспортних послуг до перетинання митного кордону України, а тому всі проведені митні платежі, в т.ч. ПДВ, здійснені з митної вартості товарів і правильно вказані в ВМД при митному оформленні. Також з урахуванням вартості ввезеного вантажу було сплачено ввізне мито.

Посилаючись на приписи ст.19 Конституції України, яка встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та ч. 2 ст. 71 КАС України, яка передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що всупереч наведеним вимогам відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій і прийнятого ним рішення.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційних скарг їх не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Харківської митниці та Прокуратури Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від22.12.09 р. по справі№2-а-30780/09/2070 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від22.12.09 р. по справі№2-а-30780/09/2070 за позовом ТОВ "ХАДО-Технологія" до Харківської митниці, за участю Прокуратури Харківської області, про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень Харківської митниці від 18.11.08 р. № 34 та № 35 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст ухвали виготовлений 09.08.2010 р.