Рішення № 117695820, 15.03.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1586/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.11.2022 року № 1340 про відмову у призначенні пенсії в разі втраті годувальника ОСОБА_2 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію в разі втрати годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_3 з дати звернення, а саме з 20.10.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у зв`язку з досягненням пенсійного віку 20.10.2022 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_3 . Проте рішенням від 23.11.2022 року № 1340 про відмову в призначенні пенсії позивачці було відмовлено в призначенні пенсії. Підставою для відмови стало не подання довідки уповноваженого органу з місця проживання про перебування члена сім`ї на утриманні померлого годувальника або рішення суду про перебування на утриманні.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 16.1.2024 року поновлено строк звернення до суду, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

05.02.2024 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідачем зазначено, що позивачем не надано довідку уповноважених органів з місця проживання про перебування члена сім`ї на утриманні померлого годувальника або рішення суду про перебування на утриманні, а відповідно до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 11.11.2022 № 777ПФ/01-25 ОСОБА_3 на момент своєї смерті був зареєстрований один, для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника правових підстав немає, про що Позивача було повідомлено листом Головного управління від 28.11.2022 № 1500- 0308- 8/123255.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районні Одеського міського управління юстиції, серії НОМЕР_2 від 18 грудня 2012 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районні Одеського міського управління юстиції, серії НОМЕР_3 від 26.01.2016 року.

ОСОБА_3 перебував на обліку Головного управління ПФУ в Одеський області і отримував пенсію за вислугу років, що підтверджується копією довідки № 46 від 17.01.2023 року.

Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Одеській області від 09 лютого 2016 року № 5107/2 позивачка по справі є вдовою ветерана військової служби ОСОБА_3 та має право на пільги згідно Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органі внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживала разом зі своїм чоловіком за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про проживання, складеним ТОВ «Керуюча компанія «СЕРВІС ПЛЮС».

Відповідно до вказаного акту в квартирі АДРЕСА_2 з 03.04.2000 року ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_4 ) проживала разом із чоловіком, ОСОБА_3 . 18.12.212 року подружжя, відповідно до Сімейного кодексу України заключили між собою шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, а громадянка ОСОБА_1 постійно, по сьогоднішній день (09.05.2023 року), продовжує проживати в цій квартирі. Після смерті чоловіка громадянка ОСОБА_1 оформила спадок. Квартиру за зазначеною адресою оформлено на ОСОБА_1 , комунальні послуги сплачує. Мешканцями будинку АДРЕСА_3 своїми підписами підтверджено факт проживання громадянки ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_4 з 03.04.200 року по 09.05.2023 року.

Згідно із довідкою № 235/11.02.2026 ОСОБА_1 проживала без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , а з 05.09.2016 року зареєстрована за даною адресою.

У зв`язку з досягненням пенсійного віку, 20.10.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_3 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1340 від 23.11.2022 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії в разу втрати годувальника.

Підставою для відмови в призначенні пенсії стало не надання заявником довідки уповноважених органів з місця проживання про перебування члена сім`ї на утриманні померлого годувальника або рішення суду про перебування на утриманні, а відповідно до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 11.11.2022 № 777ПФ/01-25 ОСОБА_3 на момент своєї смерті був зареєстрований один.

Крім того, пенсійним органом повідомлено позивача, що питання щодо призначення пенсії в разі втрати годувальника буде вирішено після надання всіх необхідних документів.

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2023 року прийнято до розгляду та відкрито окреме провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Призначено судове засідання.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2023 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_3 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, закрито.

Роз`яснено, що даний спір віднесено до юрисдикції адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка - ОСОБА_3 має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки є підставою для оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника у порядку, передбаченому Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказаний факт можливо встановити у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову. При цьому суд посилався на відповідну правову позицію Верховного Суду.

Постановою Верховного суду від 04.12.2023 року у справі № 522/1620/23-ц Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2023 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням відповідача № 1340 від 23.11.2022 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 N 1788-XII (далі також Закон N 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N 1058-IV (далі також Закон N 1058-IV), який набрав законної сили з 01.01.2004.

Статтею 8 Закону N 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1058 пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Частиною другою статті 36 Закону № 1058 встановлено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

На підставі частини третьої статті 36 Закону № 1058 до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Судом встановлено, що позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі із померлим чоловіком з 18.12.2012 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження.

Отже, позивач та померлий перебували у шлюбі.

Відповідачем відмовлено в призначенні пенсії в разу втрати годувальника, оскільки поданими документами не підтверджено факт спільного проживання заявниці з ОСОБА_3 (не надано довідку уповноважених органів з місця проживання про перебування члена сім`ї на утриманні померлого годувальника або рішення суду про перебування на утриманні).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 2.3 Порядку, до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також надаються такі документи:

1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків, або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника (подається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, має такі документи);

2) свідоцтво про народження або паспорт особи, якій призначається пенсія;

3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником;

4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт внесення до цього реєстру інформації про безвісне зникнення особи, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, отримана в порядку, передбаченому статтею 15 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти»;

5) документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;

7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;

8) документи про місце проживання (реєстрації);

9) документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;

10) експертний висновок про встановлення причинного зв`язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника).

11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).

Відповідно до пункту 2.11 Порядку, за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймається документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.

У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

Отже, позивач повинен був надати документ, виданий відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема, органом місцевого самоврядування, що підтверджують факт перебування на утриманні померлого годувальника, рішення суду.

Матеріали справи свідчать, що позивачем не надано передбачені п.2.3, 2.11 Порядку документи, що засвідчують факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї.

Суд адміністративної юрисдикції не може встановлювати факт перебування на утриманні померлого годувальника.

Проте, судом встановлено що ухвалою Приморського районного суду від 26.04.2023 року провадження у справі про встановлення факту проживання позивача з чоловіком однією сім`єю закрито. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту перебування на утриманні померлого чоловіка - ОСОБА_3 , має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки є підставою для оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника у порядку, передбаченому Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказаний факт можливо встановити у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Разом з цим, матеріали справи, документи надані сторонами та рішення відповідача не свідчать, що позивач та померлий годувальник були зареєстровані за різними адресами та не проживали за однією адресою.

П. 2.11 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім`ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем пенсійному органу надавалися, зокрема, довідка Управління Служби безпеки України в Одеській області від 09 лютого 2016 року № 5107/2, відповідно до якої ОСОБА_1 є вдовою ветерана військової служби ОСОБА_3 та має право на пільги згідно Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органі внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», акт про проживання, складений ТОВ «Керуюча компанія «СЕРВІС ПЛЮС».

Крім того, згідно з відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та трудової книжки ОСОБА_1 (наказ Пз №25 01 від 26.05.04) позивач у 2004 році припинила трудову діяльність.

На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Отже, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначені пенсії з підстав не доведеності спільного проживання заявниці з годувальником.

За наведених обставин суд зазначає про безпідставність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у призначенні позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника з підстави наявності відомостей про те, що станом на момент смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за місцем проживання один, оскільки враховуючи зміст інших документів, зокрема, свідоцтва про одруження, свідоцтва про смерть складені відносно ОСОБА_3 , з яким позивачка перебувала у шлюбі, довідки УСБУ в Одеській області та акту ТОВ «Керуюча компанія «СЕРВІС ПЛЮС», можна дійти висновку, що позивач проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивачка, яка перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 , має право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.

Отже, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1340 від 23.11.2022 року про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Щодо позовних вимог про зобов`язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу є саме призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1.6 і абзаців 1-4 пункту 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 1340 від 23.11.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2022 року про призначення пенсії по втраті годувальника з дня звернення із заявою про призначення пенсії 20.12.2022 року, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень, дев`яносто шість копійок).

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.