Ухвала суду № 117695822, 15.03.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1585/24

У Х В А Л А

15 березня 2024 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Самойлюк Г.П., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника Інституту Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про залишення позову без розгляду у справі №420/1585/24,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інститут Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Відповідача відносно непроведення компенсації втрати частини доходу позивача грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 19.04.2019 року по 12.09.2022 року, протиправною;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 19.04.2019 року по 12.09.2022 року;

- визнати бездіяльність Відповідача відносно непроведення компенсації втрати частини доходу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 року по 24.06.2023 року, протиправною;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з порушенням строків її виплати, за період 01.01.2016 року по 24.06.2023 року

Ухвалою від 16.01.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від представника Одеської міської ради надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначено, що про виплату індексації грошового забезпечення, виплаченої 24.06.2023 Інститутом на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 у справі № 420/15266/22 позивач був обізнаний, про що зазначив у позовній заяві.

Таким чином, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, в даній справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просив здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення, виплачених на виконання судових рішень.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Проте, на момент звільнення позивача з військової служби, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4 240, 243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Інституту Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія» про залишення позову без розгляду у справі №420/1585/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає

Суддя Г.П. Самойлюк