Постанова № 11769469, 13.10.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2010 р. справа № 2а-19855/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Зеленова А. С.

при секретаріКобець О.А.

за участю представників:

позивача Березіної Ю.П. за довіреністю від 05.08.2010 року,

Білобрової Л.І. за довіреністю від 05.08.2010 року,

Заводської О.В. за довіреністю від 01.10.2010 року,

відповідача Романенко О.М. за довіреністю від 11.01.2010 року,

від прокуратури не зв”явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім.. Куйбишева» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Краматорський металургійний завод ім.. Куйбишева» (далі - Позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську (далі - Відповідач) з вимогою про:

визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001192302/0/29288 від 22.07.2010 року, яким визначено податкове зобовязання за податком на прибуток у сумі 5412407, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5412407, 00 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначає, що Відповідачем у період з 04.06.2010 року по 02.07.2010 року було здійснено позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2010 року. За результатами зазначеної перевірки Відповідачем було складено Акт від 09.07.2010 року № 1519/23-2-00191187, яким встановлено порушення Позивачем п.п. 1.20.5.1, п.п. 1.20.9 «б» п.1.20., п.п.1.26, п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/97-ВР (далі Закон України № 334), що призвело до заниження Позивачем суми задекларованого податку на прибуток, в результаті чого Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 року № 0001192302/0/29288, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 5412407, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 5412407, 00 грн.

Позивач вважає, що визначення Відповідачем податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій є неправомірним з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України № 334, доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) повязаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.26 статті 1 Закону України № 334, пов'язана особа - юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Позивач вважає, що оскільки Законом України № 334 дано вичерпний перелік ознак, відповідно до яких особи можливо визнати повязаними, але Відповідачем не доведено жодної з цих ознак, ствердження Відповідача про повязаність Корпорації «Індустріальний союз Донбасу», для якого Позивачем у перевіряємо му періоді було виготовлено 99, 9 % чавуну та Позивача, є неправомірним.

Крім того, Позивач зазначає, що відповідно до підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Однак, поширення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334, на донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін процедури, встановленої для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не означає зміну підстав для застосування податковим органом звичайних цін чи непрямих методів, визначених законом, зокрема підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі Закон України № 2181) , для застосування непрямих методів.

Отже, оскільки підстав визначених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України № 2181, для застосування непрямих методів у Відповідача не було, то донарахування податкового зобовязання до Позивача є неправомірним.

Крім того, Позивач зазначає, що в порушення п.п. 1.20.8. п.1.20 Закону України № 334, відповідно до якого при проведенні перевірки платника податку податковий орган повинен надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або посилатись на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту, Відповідач не надавав запитів щодо відповідності ціни продажу чавуна у 2008 році звичайній ціни у той період.

Також, Позивач зазначає, що Відповідачем неправомірно нараховані штрафні санкції, оскільки 07.11.2006 року Ухвалою Господарського суду Донецької області було порушено справу про банкрутство Позивача. А відповідно до преамбули Закону 2181, відповідно до якого нараховані штрафні санкції, він не регулює питання погашення податкових зобовязань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів діє протягом провадження у справі про банкрутство, то штрафи і пеня, визначені Законом України № 2181, за період дії мораторію не застосовуються.

З огляду на вказане, Позивач вважає, що у Відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобовязання, як за податком на прибуток так і за штрафними санкціями, у звязку з чим просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 року № 0001192302/0/29288.

У судовому засіданні представники Позивача підтримали позовні вимоги, просили задовольнити їх у повному обсязі.

Прокурор до судового засідання не зявився, був повідомлений про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов, у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень Відповідач посилається те, що відповідно до п.п. 1.20.5.1 п.1.20 ст. 1 Закону України № 334, відповідно до якого, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Згідно п.п. 1.20.9 п.1.20 ст. 1 Закону України № 334, додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил:

а) у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг). При цьому ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари (роботи, послуги) перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів (робіт, послуг), а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця (без врахування ціни, за якою покупцем були придбані у продавця товари);

б) у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод "витрати плюс" (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Відповідач посилається також, на п. 1.26 ст. 1 Закону України № 334, пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Відповідач з посиланням на відомості про структуру акціонерного капіталу Позивача (арк. спр. 115 том 1), зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» є власником 27,18 % акцій Позивача. При цьому, засновником ТОВ «Регіон» є громадянин ОСОБА_1 який також є одним з директорів Корпорації «Індустріальний союз Донбасу». Таким чином, на думку Відповідача Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» є повязаною з Позивачем особою в понятті п.1.26 ст. 1 Закону України № 334.

Також відповідач зазначає, що згідно 1.32. ст. 1 Закону України № 334, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Отже, перевіркою Відповідача встановлено, що у перевіряємому періоді підприємство 99,9 відсотків чавуну виготовляло для Корпорації «Індустріальний союз Донбасу». Відповідач вважає, що Позивач повинен був ціну реалізації чавуну використовувати на рівні фактично понесених витрат, на підставі чого Відповідачем зроблено висновок про заниження Позивачем справедливої ринкової ціни на чавун, в результаті якого занижено обсяги доходів від продажу товарів (послуг).

Таким чином, Відповідач вважає вимоги Позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Дослідивши надані документи , заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач Відкрите акціонерне товариство «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» (ЄДРПОУ 00191187) згідно Довідки з ЄДРПОУ є юридичною особою зареєстрованою Виконавчим комітетом Краматорської міської ради 10.10.1994 року (арк. спр. 124), знаходиться на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Краматорську (арк. спр. 153 том 1).

У період з 04.06.2010 року по 02.07.2010 року Відповідачем було здійснено позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 року по 31.03.2010 року. За результатами зазначеної перевірки Відповідачем було складено Акт від 09.07.2010 року № 1519/23-2-00191187 (арк. спр. 11-115 том 1) та винесено податкове повідомлення-рішення від 22.07.2010 року № 0001192302/0/29288, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 5412407, 00 грн. та штрафні санкції у розмірі 5412407, 00 грн.(арк. спр. 123 том 1 )

В Акті перевірки від 09.07.2010 року № 1519/23-2-00191187, Відповідачем виявлено порушення Позивачем п.п. 1.20.5.1, п.п. 1.20.9 «б» п.1.20., п.п.1.26, п.1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1 ст. 4 Закону України № 334, а саме, Відповідач зазначив, що в порушення зазначених норм Позивачем занижено справедливу ринкову ціну на чавун в результаті чого занижено обсяги доходів від продажу товарів за 2008 рік, задекларованих у деклараціях з податку на прибуток, наданих до Відповідача.

Суд не може погодитись з такими висновками Відповідача з огляду на наступне.

За наслідками перевірки Відповідач дійшов висновку, що Позивач відповідно до пункту 1.26 Закону України № 334, який визначає поняття та ознаки повязаних осіб, повинен був визначати суму задекларованого доходу виходячи з порядку його визначення встановленого п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України № 334. Зокрема, відповідно п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України № 334, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідач з посиланням на п. 1.26 ст. 1 та п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України № 334 та довідки про структуру акціонерного капіталу (арк. спр. 29 том 2), витягів з ЄДРПОУ Позивача, Корпорації «Індустріальний союз Донбасу», ТОВ “Регіон” (арк. спр. 30-47 том 2), зазначає, що Корпорація «Індустріальний союз Донбасу», якій у перевіряємому періоді Позивачем було виготовлено 99, 9 відсотків чавуну є повязаною з Позивачем особою. В обґрунтування цієї позиції Відповідач посилається на те, що власником 27, 18 % акцій Позивача є Товариство з обмеженою відповідальність «Регіон», засновником якого є громадянин ОСОБА_1. В свою чергу ОСОБА_1 є одним з директорів Корпорації «Індустріальний союз Донбасу».

Суд не бере до уваги таку позицію Відповідача з огляду на таке.

Відповідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України № 334, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Крім того, п.1.26 ст. 1 Закону України № 334 визначено вичерпний перелік критеріїв повязаності осіб.

Так, повязаними є:

юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

З аналізу зазначених норм, суд зазначає, що повязаною з платником податку юридичною особою є особа, котра відповідає будь-якій з таких ознак:

- здійснює контроль над платником податку;

- контролюється таким платником податку;

- перебуває під загальним контролем із таким платником податків.

При цьому, Відповідачем ані у висновках Акту перевірки, ані у запереченнях не надано доказів наявності, хоча б однієї з вищезазначених ознак, не доведено повязаності осіб ні через юридичних ні через фізичних осіб.

Тобто, оскільки зазначене ствердження Відповідача не ґрунтується на законодавстві та на доказах, то є лише припущенням і не може братись судом до уваги.

Крім того, позиція Відповідача щодо обґрунтованості та правомірності визначення суми податкових зобовязань Позивачу за непрямими методами, спростовується наступним.

Відповідно до п. 4.1. ст.4 Закону України № 334 база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг), визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п.1.20. ст. 1 Закону України № 334, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п. 1.20.2 п.1.20. ст. 1 Закону України № 334, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до п.п. 1.20.5-1 п.1.20. ст. 1 Закону України № 334, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до п.п. 1.20.8. п.1.20. ст. 1 Закону України № 334, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

А відповідно до п.п. 1.20.9. п.1.20. ст. 1 Закону України № 334, додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону.

На теперішній час, методики визначення звичайних цін Кабінетом Міністрів України не затверджено.

Крім того, суд не може взяти до уваги посилання Відповідача на неправомірність не включення Позивачем до ціни реалізації послуг по виплавці чавуну, додаткових планових витрат, повязаних з тим, що у 2008 році доменна піч № 4 працювала не на повну потужність, з огляду на наступне.

На думку Відповідача, діяльність Позивача щодо виплавляння чавуну за ціною нижче собівартості, призвела до отримання збитків, а отже, така діяльність суперечить меті створення Позивача, оскільки не направлена на одержання прибутку.

При цьому, судом встановлено, що додаткові планові витрати, що виникли у Позивача у звязку з тим, що у 2008 році доменна піч № 4 працювала не на повну потужність були правомірно включені до складу валових витрат, проти чого Відповідач не заперечує.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України № 334, на який посилається Відповідач в обґрунтування своєї позиції, господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Крім того, з узагальненого переліку документів, які було використано при проведенні перевірки Позивача (арк. спр. 191-196 том 2), вбачається що Відповідачем досліджувались декларації з податку на прибуток (арк. спр. 9-12 том 2) та звіт про фінансові результати Позивача за 2008 рік, яки свідчили про отримання Позивачем прибутку у 2008 році.

При цьому, суд зауважує, що Закон України № 334 не містить положень про те, що товар (послуги) субєкта господарювання не можуть бути реалізовані за ціною, що є нижчою за ціну собівартості такого товару (послуги).

Отже, з огляду на норми п. 4.1. ст.4 Закону України № 334 Позивач мав право реалізовувати свій товар за ціною нижчою за собівартість, однак яка знаходиться в межах звичайних цін.

Суд погоджується з доводами Позивача, що в порушення п.п. 1.20.2. п.1.20. ст. 1 Закону України № 334, Відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на світовому ринку чавуну, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших обєктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну. Зокрема, податковим органом не враховано економічну ситуацію у світі та на Україні у цей період.

Як обґрунтування своєї позиції Відповідач лише надав запит до Міністерства промислової політики України з питань ідентичності випуску чавуну в Україні, методології розрахунку цін та співставлення її з іншими виробниками (відповідь до матеріалів справи Відповідачем не надавалась)(арк. спр.18 том 2). Інших дій, направлених на встановлення рівня звичайних цін, Відповідач не здійснював.

Крім того, суд погоджується з доводами Позивача, щодо неправомірного незастосування Відповідачем Методичних рекомендації щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених Наказом Державної податкової Адміністрації України від 11.09.2008 року № 584, в частині обовязковості прийняття податковим органом відповідного рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань, про яке здійснюється посилання у Акті перевірки із зазначенням його дати та номеру, законодавчо встановленої підстави для застосування звичайної ціни, механізму і обґрунтування здійсненого розрахунку звичайних цін.

Суд не погоджується з позицією Відповідача, що оскільки зазначені Методичні рекомендації не пройшли реєстрацію в Міністерстві юстиції, отже не мають силу нормативно-правового акту, то є не обовязковими до виконання органами державної податкової служби. Суд зазначає, що відповідно до п. 1.3. "Положення про державну податкову інспекцію в районі, місті без районного поділу, районі в місті, міжрайонну, об'єднану державну податкову інспекцію, іншу спеціалізовану державну податкову інспекцію", затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25.06.2008 року № 412, державна податкова інспекція у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі наказами, а також розпорядженнями органів ДПС вищого рівня.

Методичні рекомендації щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень затверджені Наказом Державної податкової Адміністрації України від 11.09.2008 року № 584, отже є обовязковими для виконання органами державної податкової служби.

Таким чином, суд доходить висновку, що визначення в Акті перевірки Відповідача порушення Позивачем п.п. 1.20.5-1 п.1.20, п.п. 1.20.9 «б» п.1.20 ст. 1 Закону України № 334, є неправомірним та необґрунтованим.

Також судом не беруться до уваги посилання Відповідача в судовому засіданні в обґрунтування своєї позиції щодо зазначення Позивачем у податкових накладних звичайної ціни на чавун, яка перевищує ціну, за якою Позивачем було реалізовано чавун Корпорації “ІСД” відповідно до наступного.

Під час відповідної перевірки це питання не перевірялося, і у висновках Акту перевірки не міститься інформації щодо дослідження Відповідачем зазначених обставин. Крім того, податкові накладні стосуються питань оподаткування з податку на додану вартість, що не є предметом даного спору.

Крім того, суд погоджується з доводами Позивача, що Відповідач не мав законодавчих підстав для визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами, з огляду на таке.

П.п. 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 Закону України № 334 встановлено, що донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

П.п. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», встановлено, що методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Станом на момент проведення Відповідачем перевірки методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами, затверджена законом, в Україні відсутня.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно, у податкового органу були відсутні правові підстави визначати податкові зобовязання за непрямими методами, процедура застосування яких повинна бути визначена законом.

Крім того, поширення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334 на донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін процедури, встановленої для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не означає зміну підстав для застосування податковим органом звичайних цін чи непрямих методів, визначених законом, зокрема підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», для застосування непрямих методів.

Оскільки вичерпний перелік підстав для застосування непрямих методів визначено п.п. 4.3.1 п. 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», серед яких відсутня така правова підстава для застосування непрямих методів як невідповідність ціни договору рівню звичайних цін (враховуючи встановлену судом відсутність ознак повязаності осіб), тому у Відповідача не було правових підстав застосовувати п.п. 4.3.4. п. 4.3. ст. 4 цього Закону, так як застосування непрямого методу для визначення податкових зобовязань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється, суд доходить висновку про те, що податковим органом не було доведено порушення позивачем податкового законодавства при оподаткуванні доходу, отриманого за договорами з реалізації чавуна (арк. спр. 28-98 том 6).

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято законно та обґрунтовано у звязку з чим суд задовольняє позов.

У порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує судові витрати, здійснені позивачем, відповідно до задоволених вимог. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) у розмірі 3, 40 грн. (три гривні сорок копійок).

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов Відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001192302/0/29288 від 22.07.2010 року, яким визначено податкове зобовязання за податком на прибуток у сумі 5412407, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5412407, 00 грн.

Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Краматорський металургійний завод ім. Куйбишева» 3,40 грн. (три гривні сорок копійок) судових витрат.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 13 жовтня 2010 року.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2010 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, тобто проголошення лише вступної та резолютивної частини Постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Зеленов А. С.