Рішення № 117611682, 25.03.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 761/20663/18-ц

Категорія 26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

голосуючого судді - Новака Р.В.,

при секретарі - Талдоновій М.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» про визнання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» про визнання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки недійсним. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.06.2006 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за №3411, згідно п. 1 якого продавці передали у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70 кв.м. 27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/2547/74/57284, згідно умов якого ОСОБА_1 зобов`язаний до 27.06.2027 повернути банку кредит у розмірі 246500,00 доларів США, сплатити відсотки за його користування на умовах та в строки, визначених даним договором. 27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_5 , що виступає майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 по кредитному договору №014/2547/74/57284, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за №3413, відповідно до п. 12 якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М. від 27.06.2007, зареєстрованого в реєстрі за №3411. 27.09.2017 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив за плату новому кредитору ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» право вимоги до боржника ОСОБА_5 , що належить первісному кредитору на підставі кредитного договору. Згідно п. 1.3 договору про відступлення права вимоги, предметом іпотеки за договором іпотеки, право вимоги за яким відступається, є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М. від 27.06.2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №3411. Позивач вважає, що вказаний договір суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки не відповідає приписам положень Закону України №1304-VII від 03.06.2014 «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», так як борг за кредитним договором №014/2547/74/57284 був переданий первісним кредитором на користь іншого кредитора, що має своїм наслідком порушення положень ст.ст. 203, 215 ЦК України та подальше визнання оспорюваного правочину недійсним.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2018 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» про визнання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки недійсним - передано для розгляду за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018, справу передано судді Печерського районного суду м. Києва Новаку Р.В.

Ухвалою суду від 17.07.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

26.12.2018 на адресу надійшла заява щодо усунення недоліків на ухвалу суду від 17.07.2018.

Ухвалою суду від 02.01.2019 прийнято справу до свого провадження та прийнято проводити розгляд за правилами позовного (спрощеного) провадження.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 27.06.2006 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за №3411, згідно п. 1 якого продавці передали у власність покупця квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70 кв.м. 27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен банк Аваль», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/2547/74/57284, згідно умов якого ОСОБА_1 зобов`язаний до 27.06.2027 повернути банку кредит у розмірі 246500,00 доларів США, сплатити відсотки за його користування на умовах та в строки, визначених даним договором.

27.06.2007 між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_5 , що виступає майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 по кредитному договору №014/2547/74/57284, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за №3413, відповідно до п. 12 якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М. від 27.06.2007, зареєстрованого в реєстрі за №3411.

27.09.2017 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступив за плату новому кредитору ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» право вимоги до боржника ОСОБА_5 , що належить первісному кредитору на підставі кредитного договору.

Згідно п. 1.3 договору про відступлення права вимоги, предметом іпотеки за договором іпотеки, право вимоги за яким відступається, є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.М. від 27.06.2007, зареєстрованого в реєстрі за №3411.

Як передбачає ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

У відповідності до положень статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач у позовній заяві посилається та те, що правовідносини між відповідачами виникли із договору фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторингу), оскільки предметом оспорюваного договору є відступлення права грошової вимоги до боржника за відповідну плату, а відтак позивач вважає, що оспорюванні договори є удаваними договорами факторингу.

Договір відступлення права вимоги від 27.09.2017, який укладений між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк» по своїй суті є саме договором відступлення права вимоги (цесії).

Водночас, враховуючи, що між відповідачем -1 та відповідачем-2 фактично укладено саме договір відступлення права вимоги, а не факторингу, крім того, суб`єктний склад вказаного договору був дотриманий, відповідає вимогам закону, тому посилання позивача щодо удаваності правочину є безпідставними.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Як роз`яснено в пункті 8 зазначеної Постанови, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зі змісту оспорюваних правочинів вбачається, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступає ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» право грошової вимоги первісного кредитора до боржника, строк платежу за яким настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому щодо погашення (сплати) заборгованості та інших платежів, які виникли на підставі укладеного кредитного договору, та право одержати задоволення всіх вимог, що випливають з умов кредитного договору та/або договору іпотеки за рахунок майна, що є предметом іпотеки.

Відповідно до п. 1.1 спірного договору сторони домовились, що вартість прав вимоги за цим договором становить 246500,00 дол. США.

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки частина третя статті 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і щодо договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Водночас, у статті 1077 ЦК України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу у зазначеній нормі визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини 3 статті 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). У цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування постачальника товарів чи послуг, надання йому (як кредиторові в товарних відносинах) коштів в розпорядження за плату під відступлення права вимоги.

З урахуванням зазначених норм права вбачається, що укладений договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги та жодна із сторін не отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними, що зумовлює відсутність передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України). Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті).

Таким чином розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання.

Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути кредитору заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитор втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 13.06.2018 у справі № 548/981/15- ц).

Таким чином, розірвання кредитного договору № 014/2547/74/57284 від 27.06.2007 унеможливлює виникнення на його підставі нових зобов`язань сторін у майбутньому (з моменту розірвання договору), натомість ті зобов`язання, що виникли до моменту розірвання цього такого договору в силу вимог ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а отже можуть бути предметом договору відступлення права вимоги.

Доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 014/2547/74/57284 від 27.06.2007 суду не надано. Іншого судом не встановлено.

Крім того, позивачем не доведено, що право або цивільний інтерес третьої особи (позивача) порушено фактом вчинення оспорюваних правочинів, сам факт визнання судом договору про відступлення права вимоги за кредитним договором недійсним не є тим правовим засобом, що ефективно захистить цивільний інтерес позивача та в даному випадку відступлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами ПАТ «Комерційний індустріальний банк» не свідчить про порушення прав позивача, як позичальника та іпотекодавця.

В зв`язку з чим не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки б/н від 27.06.2017, оскільки на час його укладення зобов`язання за кредитним договором, з метою забезпечення виконання якого укладався іпотечний договір, виконані не були, а сам договір іпотеки не було розірвано чи припинено у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір позивачу не відшкодовується.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 16,203, 215, 626-628, 509-514, 1077, 1079 ЦК України та ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» про визнання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки недійсним - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909.

відповідач: ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 6, код ЄДРПОУ 21580639.

Суддя Новак Р.В.