Ухвала суду № 11747078, 11.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2010 р. м. КиївК-17971/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І,

секретар Євтушевський В.М.,

за участю:

представника відповідача Михайлова М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 12 липня 2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року

у справі № 14/157-2217

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровекс»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ровекс»(далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 05 травня 2006 року № 0001522304/3/27030 в частині визначення до сплати ТОВ «Ровекс»податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств у сумі 40779,00 грн., в т.ч. 28357,39 грн. основний платіж, 12421,61 грн. штрафна (фінансова) санкція; визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 05 травня 2006 року № 0001512304/3/27029 в частині визначення до сплати ТОВ «Ровекс»податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 22027,50 грн., в т.ч. 14685,00 грн. основний платіж, 7342,50 грн. штрафна (фінансова) санкція (в редакції клопотання про уточнення позовних вимог від 16 червня 2006 року).

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 12 липня 2006 року позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 05 травня 2006 року № 0001522304/3/27030 в частині визначення ТОВ «Ровекс»податкового зобовязання в сумі 40779,00 грн., в тому числі основного платежу 28357,39 грн., штрафних санкцій 12421,61 грн., та № 0001512304/3/27029 в частині визначення податкового зобовязання в сумі 22027,50 грн., в тому числі основного платежу 14685,00 грн., штрафних санкцій 7342,50 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ровекс»3,40 грн. державного мита.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року постанову Господарського суду Тернопільської області від 12 липня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Тернопільська ОДПІ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 12 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Тернопільська ОДПІ провела планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Ровекс»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 квітня 2004 року по 30 червня 2005 року, за результатами якої було складено акт від 03 листопада 2005 року № 23-222/1/30690822.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «Ровекс»було занижено суму обєкта оподаткування всього на суму 30709,99 грн.; порушення позивачем пункту 4.5 статті 4, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ТОВ «Ровекс»було занижено чисту суму податкового зобовязання всього на суму 15087,00 грн.

05 травня 2006 року Тернопільська ОДПІ на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001522304/3/27030, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ТОВ «Ровекс»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 43962,38 грн., у тому числі 30709,99 грн. за основним платежем, 13252,39 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

05 травня 2006 року Тернопільська ОДПІ на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001522304/3/27030, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ТОВ «Ровекс»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 22630,50 грн., з яких 15087,00 грн. за основним платежем, 7543,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними бухгалтерськими документами, в звязку з чим позивач правомірно включив до валових витрат суму витрат по придбанню послуг по обробці первинної документації та підготовки податкової звітності в розмірі 40000,00 грн. та товарні втрати, які були викрадені із магазинів самообслуговування у розмірі 73429,58 грн., а податок на додану вартість, включений у вартість товарно-матеріальних цінностей, які були викрадені із магазинів самообслуговування у сумі 15087,00 грн. до податкового кредиту.

Колегія судді погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 червня 2004 року між ТОВ «Ровекс»(замовник) та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір про надання послуг щодо ведення податкових розрахунків № 8 (далі договір), відповідно до статті 2 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання обробити первинну документацію, на основі бухгалтерських даних підготувати податкову звітність: декларацію про оподаткування прибутку підприємств за ІІ квартал 2004 року. Підставою для виплати винагороди виконавцю є акт приймання-передачі виконаних робіт та розписки уповноважених осіб замовника про отримання послуг. Розрахунок здійснюється у будь-якій формі у відповідності з тарифами, які сторони узгоджують додатково (додаток № 2) (стаття 5 договору). Згідно додатку № 2 до договору № 8 від 15 червня 2004 року про надання послуг щодо ведення податкових розрахунків вартість послуг склала 20000,00 грн.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ «Ровекс»та субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 склали акт № 1 від 30 червня 2004 року, відповідно до якого виконавець здав, а замовник прийняв виконану роботу з обробки первинної документації, підготовки та складення декларації про оподаткування прибутку підприємств за ІІ квартал 2004 року на основі даних бухгалтерського обліку вартістю 20000,00 грн.

15 вересня 2004 року між ТОВ «Ровекс»(замовник) та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) було укладено договір про надання послуг щодо ведення податкових розрахунків № 9 (далі договір), відповідно до статті 2 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання обробити первинну документацію, на основі бухгалтерських даних підготувати податкову звітність: декларацію про оподаткування прибутку підприємств за ІІІ квартал 2004 року. Підставою для виплати винагороди виконавцю є акт приймання-передачі виконаних робіт та розписки уповноважених осіб замовника про отримання послуг. Розрахунок здійснюється у будь-якій формі у відповідності з тарифами, які сторони узгоджують додатково (додаток № 2) (стаття 5 договору). Згідно додатку № 2 до договору № 9 від 15 вересня 2004 року про надання послуг щодо ведення податкових розрахунків вартість послуг склала 20000,00 грн.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ «Ровекс»та субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 склали акт № 1 від 30 вересня 2004 року, відповідно до якого виконавець здав, а замовник прийняв виконану роботу з обробки первинної документації, підготовки та складення декларації про оподаткування прибутку підприємств за ІІ квартал 2004 року на основі даних бухгалтерського обліку вартістю 20000,00 грн.

На виконання вимог вказаних договорів позивач згідно видаткових касових ордерів №3077 від 02 листопада 2004 року, № 3087 від 03 листопада 2004 року, № 3105 від 04 листопада 2004 року та № 3116 від 05 листопада 2004 року сплатив субєкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_2 вартість наданих послуг у сумі 40000,00 грн.

Матеріали справи містять також декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2004 року та за 3 квартали 2004 року з відміткою податного органу про їх отримання.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані: вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до абзацу 2 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач правомірно включив до валових витрат суму витрат по придбанню послуг нематеріального характеру послуг по обробці первинної документації та підготовки податкової звітності в розмірі 40000,00 грн.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, згідно статутних документів позивач здійснює оптову та роздрібну діяльність.

За період ІІ квартал 2004 року ІІ квартал 2005 року ТОВ «Ровекс»включило до складу валових витрат товарні втрати в межах встановлених законодавством норм убутку для магазинів самообслуговування на загальну суму 73429,58 грн. згідно актів на списання товарно-матеріальних цінностей: від 31 травня 2004 року на суму 7950,42 грн., від 29 липня 2004 року на суму 9120,32 грн., від 30 вересня 2004 року на суму 7715 грн., від 30 листопада 2004 року на суму 10855,40 грн., від 01 лютого 2005 року на суму 14362,50 грн., від 31 березня 2005 року на суму 11627,90 грн., від 30 квітня 2005 року на суму 641,12 грн., від 31 травня 2005 року на суму 10721,93 грн., від 30 червня 2005 року на суму 438,00 грн., які були складені на підставі вибіркових актів інвентаризації.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Розміри списання втрат непродовольчих та продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування встановлені наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23 березня 1984 року № 75 «Про затвердження диференційованих розмірів списання втрат непродовольчих та продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування».

Так, якщо товарно-матеріальні цінності, придбані для використання у господарській діяльності підприємства, втратили матеріальну цінність внаслідок природних процесів чи в результаті їх транспортування або збереження (леткість, усихання, утрушування), а також втрати товарів у магазинах (відділах, секціях) самообслуговування, і підприємство вже не зможе їх реалізувати, то такі товарно-матеріальні цінності більше не виступають активом і підлягають списанню з балансу. Списання товарів здійснюється за результатами проведеної інвентаризації або за ініціативою матеріально відповідальної особи.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України листом від 07 травня 2002 року № 56-31/164 «Щодо норм природного убутку та норм списання втрат товарів»повідомило, що наказ Міністерства торгівлі СРСР від 23 березня 1984 року № 75 «Про затвердження диференційованих розмірів списання втрат непродовольчих та продовольчих товарів в магазинах (відділах, секціях) самообслуговування»є чинним.

Норми, встановлені вказаним наказом, є граничними та застосовуються лише у тому випадку, якщо при перевірці фактично наявної продукції виявиться недостача проти облікових даних, яка виявлена на підставі інвентаризації, відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69.

Таким чином, втрати товарних запасів у магазинах (відділах, секціям) самообслуговування в межах норм, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23 березня 1984 року № 75, належать до складу валових витрат згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналогічну позицію висловила Державна податкова адміністрація України у листі від 31 березня 2006 року № 6161/7/15-0317 «Щодо віднесення до складу валових витрат втрат непродовольчих та продовольчих товарів у магазинах самообслуговування».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивач правомірно включив до валових витрат суму товарних втрат в межах встановлених законодавством норм убутку для магазинів самообслуговування на загальну суму 73429,58 грн. На підставі актів списання та вибіркових актів інвентаризації.

Крім іншого, фактів недотримання позивачем граничних норм втрат, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 23 березня 1984 року № 75, з урахуванням того, що під час документальної перевірки проводилася інвентаризація залишків товарно-матеріальних цінностей, а ТОВ «Ровекс»самостійно проводило інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01 жовтня 2005 року, за наслідками яких розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними даними встановлено не було (пункт 1.18 акту перевірки).

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За наведених обставин, суд суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму 15087,00 грн.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду Тернопільської області від 12 липня 2006 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Тернопільської області від 12 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Л.В. Ланченко

______ О.М. Нечитайло

______ Н.Г. Пилипчук

______ О.І. Степашко