Ухвала суду № 11744464, 29.09.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-10736/09/5/0170

29.09.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІлюхіної Г.П.,

суддів Горошко Н.П. , Дугаренко О.В. секретар судового засіданняСипало Т.Й.

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1, виданий Первомайським РВ ГУ МВС України в Криму 23.07.1997, голова згідно наказу № 1,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 04.02.10 у справі №2а-10736/09/5/0170

за позовом Приватного підприємства "Космос-Насіння-Імекс" (вул.Леніна, 140, смт.Первомайське, Первомайський район, Автономна Республіка Крим,96300)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул.Північна, 2, м.Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.2010 позовні вимоги Приватного підприємства "Космос-Насіння-Імекс" задоволено повністю: визнано противоправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим № 000242301/1 від 04.09.2009, яким зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 6727,00 грн. та №000262301/1 від 04.09.2009, яким донараховано 9122,00 грн. податку на подану вартість та 4561,00 грн. штрафних санкцій (арк.с.161-165).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивачем не здійснено жодного порушення податкового законодавства, порушення правил заповнення вантажної митної декларації та податкової накладної не може бути підставою для відмови у включенні відповідних сум до податкового кредиту, позивачем підтверджено належними та допустимими доказами фактичне виконання угоди з КП «Скілур-плюс».

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач - Первомайська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим, звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.2010 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Космос-Насіння-Імекс" відмовити (арк.с.168,170-171).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Судове засідання відкладалось в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010 здійснено заміну відповідача - Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на Красноперекопську об'єднану державну податкову інспекцію Автономної Республіки Крим.

В судовому засіданні 29.09.2010 представник позивача наполягав на відмові в задоволенні апеляційної скарги, просив залишити постанову суд першої інстанції без змін.

В судове засідання, призначене на 29.09.2010, відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.192), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

12.08.2009 відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01.12.2008 по 31.12.2008.

За результатами перевірки складено Акт №500/23-1/34227474 від 12.08.2009 (арк.с.8-21).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки 12.08.2009 відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення:

-№000242301/0, яким зменшено позивачу бюджетне відшкодування на 6727,00 грн. (арк.с.23);

-№ 000262301/0, яким донараховано 9122,00 грн. податку на додану вартість та 4561,00 грн. штрафних санкцій (арк.с.24).

За результатами адміністративного оскарження Рішенням Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим №3363/10/31-0 від 02.09.09 скарга залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін та 04.09.2009 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №000242301/1 та №000262301/1 (арк.с.27-34).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2007 між позивачем та нерезидентом України - компанією Nourmohammadi Commercial укладено Контракт №002 на поставку насіння еспарцету «Піщаний 1251»врожаю 2007 року (арк.с.35-38).

Відповідно до вантажної митної декларації №600000001/9/000020, 10.01.2009 за межі митної території передано 20 т еспарцету, однак, виробником вказано КП «Скілур-плюс»(арк.с.44-45).

Відповідно до Договору купівлі-продажу №08/12 від 08.12.2008 КП «Скілур-плюс»продав, а Приватне підприємство «Космос-насіння-імекс»купило еспарцет технічний у кількості 60 т вартістю 120000,00 грн. (арк.с.64).

Відповідно до Розрахункової накладної №10/12 від 10.12.2008 КП «Скілур-плюс»поставив Приватному підприємству «Космос-насіння-імекс»20 т еспарцету вартістю 40000,00 грн., з яких 6666,67 грн. податок на додану вартість (арк.с.65,66).

Відповідно до Довідки №105/23-01/31091543 від 17.06.2009 про результати невиїзної документальної перевірки СВК «Присивашьє» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків КП «Скілур-Плюс»за період з 01.09.2008 по 31.12.2008, СВК «Присивашьє»за видатковими накладними №№ 12, 13 12.12.2008 поставило 27,950 кг еспарцету (арк.с.145-147).

Спір виник у звязку з тим, що відповідач вважає що суми, заявлені позивачем до бюджетного відшкодування не підтверджені належним чином, оскільки у вантажній митній декларації вказано неналежного постачальника та позивач не міг отримати еспарцет від КП «Скілур-плюс», що тягне за собою зменшення сформованого платником податку податкового кредиту, позивач проти цього заперечує, так як вважає, що він документально підтвердив реальну господарську діяльність та господарські операції даними податкового та бухгалтерського обліку, а за дії контрагента відповідальності не несе.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі Закон України №1251-ХІІ), Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР), Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків акту перевірки та довідок про результати перевірки.

Податок як обовязковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

З аналізу норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, 7.7.1 статті 7 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і не залежить від сплати даного податку до бюджету постачальником.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування. Крім того, під час тлумачення норм Закону, що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону, а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

Позивачем підтверджено належними та допустимими доказами сплата податку на додану вартість в сумі 6666,67 грн. КП «Скілур-плюс»(арк.с.67) за видатковою накладною №10/12 від 10.12.2008 (арк.с.65).

Факт неможливості отримання позивачем цього товару 10.12.2008 від КП «Скілур-плюс», оскільки СВК «Присивашьє»поставило його тільки 12.12.2008 не має правового значення, оскільки позивач довів, що з 10.12.2008 по 12.12.2008 товар знаходився у продавця на відповідальному зберіганні до його передачі покупцю для подальшої реалізації нерезиденту.

Відповідно до наведеного, в задоволенні вимог платника податків, повязаних із стягненням сум бюджетного відшкодування, не може бути відмовлено на тій лише підставі, що відповідні суми не сплачені безпосередньо до бюджету цим платником податку або його контрагентами.

Відносно поставки 20 т еспарцету за Контрактом №002 від 01.08.2007 нерезиденту з застосуванням 0% ставки податку на додану вартість, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.7 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі, коли платник (далі повірений) здійснює діяльність з придбання товарів за дорученням і за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів на користь продавця таких товарів, а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передачі таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю.

Згідно до пункту 6.2 статті 6 цього Закону при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг ставка податку складає 0% до бази оподаткування.

Відповідно до статті 194 Митного кодексу України, експорт - митний режим, відповідно до якого товари вивозяться за межі митної території України для вільного обігу без зобов'язання про їх повернення на цю територію та без встановлення умов їх використання за межами митної території України.

За таких підстав, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно застосована ставка податку у розмірі нуль відсотків при експорті товарів нерезиденту за договором доручення.

Доводи відповідача щодо оформлення вантажної декларації із порушенням не можуть бути підставою для обчислення ставки податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків, оскільки факт експорту товарів підтверджено вантажною митною декларацією та відповіддю Кримської митниці, а оцінка належності або невідповідності встановленій формі вантажної митної декларації не є компетенцією податкового органу, а надається митними органами.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2. статті 6 Закону України “Про податок на додану вартість” товари вважаються експортованими платником у випадку, якщо їх експорт засвідчений належно оформленою митною вантажною декларацією.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції" від 01.03.2002 №243 встановлено, що для підтвердження факту вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт) платник податку на додану вартість, який здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України, подає разом з іншими передбаченими законодавством документами оригінал п'ятого основного аркуша (примірника декларанта) вантажної митної декларації, що є її складовою частиною, оформленого митним органом під час здійснення митного оформлення експорту товарів, на якому зазначеним митним органом за зверненням платника податку вчиняється напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України, який засвідчується підписом відповідальної посадової особи і гербовою печаткою митного органу. При цьому до оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій прирівнюються оригінали аркушів з позначенням "3/8".

Як вбачається з матеріалів справи, вантажна митна декларація подана до митного органу та прийнята ним, про що свідчать відмітки зроблені митним органом про перетин митного кордону, а товар перемішений через митну територію України.

Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що для застосування платником податку нульової ставки податку має бути підтвердженим сам факт наявності експортної операції, яка, як свідчать матеріали справи відбулася, отже висновок відповідача про заниження позивачем податкового зобовязання на суму 12162,70 грн. є неправомірним.

Відповідно до статей 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Помилкове посилання суду першої інстанції на відсутність рішення суду про недійсність правочинів, що не передбачено діючим цивільним законодавством не тягне скасування рішення та висновків, що повязані з цими господарськими операціями.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Первомайської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.10 у справі №2а-10736/09/5/0170 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 04.02.10 у справі №2а-10736/09/5/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 жовтня 2010 р.

Головуючий суддяпідписГ.П.Ілюхіна

Судді підпис Н.П.Горошко підпис О.В.Дугаренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна