Постанова № 11720255, 21.04.2010, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 квітня 2010 р. № 2а-1832/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Виноградової О.І.,

при секретарі: Варданян О.В.,

за участю

представника позивача Савицького А.О.,

представника відповідача Колодія О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідна станція» до

про Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Київська лісова науково-дослідна станція» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 червня 2009 р. № 0000352300/0, № 0000342300/0, від 20 серпня 2009 р. № 0000352300/1, № 0000342300/1, від 28 жовтня 2009 р. № 0000352300/2, № 0000342300/2, № 0000812300/2.

5 листопада 2009 р. ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження у справі № 2-а-10364/09/1070 було відкрито, у 2010 р. даній справі присвоєно новий реєстраційний номер 2-а-1832/10/1070.

14 грудня 2009 р. відповідачем подано до суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначалося, що він позовні вимоги не визнає, оскільки вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними (т. 1 а.с. 99 - 107), 21 квітня 2010 р. ? пояснення, в яких зазначалося, що податкове повідомлення - рішення від 15 червня 2009 р. № 0000352300/0 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 16 - 17).

Представник позивача у судовому засіданні 21 квітня 2010 р. подав письмові уточнення позовних вимог, зокрема, просив визнати протиправними та скасувати лише три податкові повідомлення-рішення від 28 жовтня 2009 р. № 0000352300/2, № 0000342300/2, № 0000812300/2 (т. 1 а.с. 69 - 71).

Представник відповідача у судовому засіданні уточнених позовних вимог не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, з підстав викладених у запереченнях та поясненнях на адміністративний позов.

Крім того, у судовому засіданні 21 квітня 2010 р. пояснив, що позивач зобовязаний був сплачувати податок на додану вартість з коштів, які надійшли на відшкодування витрат, повязаних з вилученням земельних ділянок, оскільки на вилучених земельних ділянках знаходилися зелені насадження. Отже, вважає, що зазначені насадження позивачем фактично було продано особам, якім ці земельні ділянки було передано на підставі рішень уповноважених органів після їх вилучення у позивача.

Суд у судовому засіданні , зясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, встановив таке.

У період з 18 по 29 травня 2009 р. відповідачем було здійснено документальну невиїзну перевірку позивача щодо визначення оподатковуваних операцій та сум податкових зобовязань належних сплаті до бюджету по питанню операції по відшкодуванню збитків за період з 1 квітня 2003 р. по 30 вересня 2008 р. (т. 1 а.с. 12).

3 червня 2009 р. за наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт № 481/23-1/00152595 (далі ? акт перевірки) (т. 1 а.с. 11 - 37).

У розділі «Висновки» акта перевірки зазначалося, що позивачем допущено порушення вимог п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (далі Закон № 283/97-ВР), а саме, несвоєчасно включено до складу валового доходу суму збитків за серпень 2007 р. ? 280199 грн 25 коп.; а також вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР), а саме, занижено податок на додану вартість на суму 883141 грн 30 коп. (т. 1 а.с. 36).

На підставі акта перевірки відповідачем було виставлено податкові повідомлення-рішення, які позивачем оскаржено в адміністративному порядку. У звязку з тим, що скарги позивача було залишено без задоволення, 28 жовтня 2009 р. відповідачем виставлено податкові повідомлення - рішення № 0000352300/2, № 0000342300/2 та № 0000812300/2 (далі ? повідомлення - рішення відповідно № 0000352300/2, № 0000342300/2 та № 0000812300/2) (т. 1 а.с. 69 - 71).

Зокрема, згідно з:

- повідомленням - рішенням № 0000352300/2 позивачеві було визначено суму податкового зобовязання 439624 грн 76 коп. (за основним платежем 329083 грн 17 коп., за штрафними фінансовими санкціями ? 164541 грн 59 коп.) за порушення вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР (а.с. 69);

- повідомленням - рішенням № 0000342300/2 позивачеві було визначено суму податкового зобовязання 53 759 грн 69 коп. за порушення вимог п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР (а.с. 70). При цьому у тексті даного повідомленням - рішенням названу суму вказано одночасно як суму, що нараховано за основним платежем, та як суму, що нараховано за штрафними (фінансовими санкціями);

- з повідомленням - рішенням № 0000812300/2 позивачеві було визначено суму податкового зобовязання 86339 грн 93 коп. за порушення вимог п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР (а.с. 71). При цьому у тексті даного повідомленням - рішенням названу суму вказано одночасно як суму, що нараховано за основним платежем, та, як суму, що нараховано за штрафними (фінансовими санкціями).

При вирішенні справи судом взято до уваги , що відповідно до вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з вимогами п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст 17 “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону.

Як убачається із ст. 4 Закону № 168/97-ВР, валовий дохід це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно із вимогами п. 3.1.1 ст. 3 Закону № 168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на обєкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі обєкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно із визначенням, наведеним в п. 1.4 ст. 1 Закону № 168/97-ВР, продаж товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки, та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до вимог п. «г» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно з вимогами ст. 157 цього Кодексу відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу.

Як убачається з 5 постанови Кабінету Міністрів від 19 квітня 1993 року № 284 Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами організаціями, що їх заподіяли за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок після прийняття відповідного рішення про вилучення у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Наявні матеріали справи свідчать, що позивач має в постійному користуванні землі лісового фонду, що підтверджується земельно-кадастровою документацією (форма 6-зем) (т. 1 а.с. 19).

У період з 1 квітня 2003 р. по 30 вересня 2008 р.р. на рахунки позивача було переведено 4468406 грн 00 коп. в якості відшкодування збитків, понесених у звязку з вилученням земельних ділянок, згідно з рішеннями органів державної влади та місцевого самоврядування. Зокрема, у 2004 р. ? 487957 грн 00 коп., у 2005 р. ? 1972600 грн 00 коп., у 2006 р. ? 76 777 грн 00 коп., у 2007 р. ? 872 862 грн 00 коп., за 9 місяців 2008 р. ? 1058 210 грн 00 коп.

Зазначені кошти надійшли за вилучення у позивача земельних ділянок за рішенням уповноважених органів та в сумах, перелічених у графах 3 -5 таблиці, що розміщена на аркушах 9 - 12 акта перевірки (т. 1 а.с. 19 - 22).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникло сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Обставини надходження позивачу коштів у сумі 4468406 грн 00 коп. як відшкодування збитків за вилученні земельні ділянки, а також включення позивачем цих коштів до валового доходу з даті їх надходження на розрахунковий рахунок або до каси підприємства сторонами не заперечувалися, а у суду не виникло сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Отже, суд вважає доведеним ту обставину, що отриманні позивачем 4468406 грн 00 коп. це кошти, які надійшли як відшкодування збитків за вилучені земельні ділянки на підставі рішення органів, перелічених у таблиці, що розміщена на аркушах 9 - 12 акта перевірки, та у період і в сумах, зазначених у цій таблиці (т. 1 а.с. 19 - 22), а також ту обставину, що зазначені суми позивачем було включено до валового доходу з дати їх надходження на розрахунковий рахунок або до каси підприємства.

Оскаржуване рішення - повідомлення № 0000352300/2 відповідачем було виставлено з посиланням на порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР (а.с. 69).

У судовому засіданні представник відповідача стверджував, що вина позивача полягала у несплаті ним податку на додану вартість з коштів, які надійшли як відшкодування збитків за вилучені земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні позивача.

Проте, дане твердження спростовується змістом п. 1.4 ст. ст. 1 Закону № 168/97-ВР, оскільки у передбаченому ним переліку обєктів оподаткування податком на додану вартість (продаж товарів) та випадків оподаткування вказаним податком такої підстави як відшкодування збитків не передбачено.

Отже, у позивача були відсутні підстави для віднесення сум, як надійшли в якості відшкодування збитків до обєкту оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, судом взято до уваги таке.

Рішення про вилучення земельної ділянки в кожному конкретному випадку приймалося не землекористувачем (позивачем), а власником земельної ділянки, а відшкодування збитків, завданих вилученням земельної ділянки, постійному користувачу не супроводжувалося відвантаженням товарів, або наданням результатів робіт і послуг платником податку, а також, що передачу земельної ділянки здійснював власник земельної ділянки в особі органу державно влади або місцевого самоврядування, а не землекористувач.

До того ж при вилученні земельних ділянок з постійного користування позивача не відбувалася передача платником податку на додану вартість права власності або права користування майном. У даному випадку право постійного користування припинялося на підставі п. б ст. 141 Земельного кодексу України у звязку з її вилученням.

Водночас, судом не може бути взято до уваги твердження представника відповідача щодо зобовязання позивача сплачувати податок на додану вартість з коштів, які надійшли на відшкодування збитків від вилучення земельних ділянок, з посиланням на те, що в даному випадку фактично мала місце продаж позивачем насаджень (лісу тощо), які росли на земельних ділянках, особам, яким ці земельні ділянки було передано на підставі рішень уповноважених органів у власність або користування після їх вилучення у позивача, оскільки таке твердження не підтверджується жодним доказом у справі.

Наведене свідчить, що зазначене в акті перевірки порушення, а саме, заниження податку на додану вартість на суму 883141 грн 30 коп. (а.с. 36) позивачем не вчинялося, а, отже, оскаржуване ним повідомлення - рішення № 0000352300/2 винесено неправомірно, у звязку з чим підлягає скасуванню.

Оскаржувані повідомлення - рішення № 0000342300/2 та № 0000812300/2 відповідачем було виставлено з посиланням на порушення позивачем п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР (а.с. 69 - 70).

Зокрема, у судовому засіданні представник відповідача стверджував, що вина позивача полягала у несвоєчасному включенні до складу валового доходу сум, отриманих як відшкодування збитків, отриманих за вилучені земельні ділянки. Так, на думку відповідача, позивач помилково включав зазначені суми до валового доходу з даті надходження коштів на розрахунковий рахунок або в касу підприємства. Вважає, що позивач зобовязаний був включити ці кошти до валового доходу з дати прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення у позивача конкретної земельної ділянки (т. 1 а.с. 103).

Проте, дане твердженням представника відповідача спростовується змістом п. 11.3 ст. 11 Закону № 283/97-ВР, згідно з яким датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів, що підлягають продажу, у разі продажу товарів за готівку дата її оприбуткування в касі платника податку,а за відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; - або дата відвантаження товарів, а для робіт послуг дата фактичного надання результатів робіт платником податку.

Крім того, судом було встановлено, що строк підготовки документів на підставі яких у подальшому приймалося рішення про вилучення певної земельної ділянки, не обмежений у час, а проміжок часу з дати прийняття рішення про вилучення земельної ділянки до її фактичної оплати новим власником (користувачем) дорівнював декільком місяцям. Зокрема, зазначені періоди відображено у колонці 3 та 6 таблиці, яка міститься на аркушах 9 - 12 акта перевірки (т. 1 а.с. 19 - 22).

До того ж представником відповідача не було наведено жодного доказу правомірності повідомлення рішення № 0000342300/2 та № 0000812300/2, а також обізнаності позивача про дату винесення уповноваженим органом рішення про вилучення в нього конкретної земельної ділянки або своєчасного його повідомлення про наявність такого рішення.

Викладене свідчить, що про дату винесення уповноваженим органом рішення про вилучення земельної ділянки у позивача, останнього ніхто не повідомляв, а про наявність такого рішення позивач у всіх без виключення випадках дізнавався тоді, коли на його рахунок або до каси підприємства надходили певної суми коштів з посиланням на номер та дату рішення про вилучення земельної ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у даному конкретному випадку подією, за якою повинно було бути визначено дату збільшення валового доходу платника податку на прибуток, є дата фактичного надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок або до каси такого платника, що і було зроблено позивачем.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, у даній справі відповідачем цього зроблено не було. Зокрема, доказів, які б спростовували доводи позивача, представником відповідача суду надано не було.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69 - 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 28 жовтня 2009 р. № 0000352300/2, № 0000342300/2, № 0000812300/2.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження .

Суддя О.І. Виноградова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 квітня 2010 р.