Постанова № 11709946, 13.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-4606/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Попова О.Г. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" жовтня 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Костюк Л.О., Шведа Е.Ю.,

при секретарі: Приходько Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Радомишльському районі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 року у справі за позовом державного підприємства «Радомишльське лісомисливське господарство»до Державної податкової інспекції у Радомишльському районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ДП «Радомишльське лісомисливське господарство»звернулись до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Радомишльському районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: № 0001222301/0, № 0001212301/0 від 01.12.2008 року та № 0001222301/1, № 0001222301/1 від 09.02.2009 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Радомишльському районі подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Крім того, ДПІ у Радомишльському районі подали клопотання про поновлення пропущеного строку, оскільки оскаржувану постанову суду отримали лише 28.05.2010 року, що позбавило їх можливості вчасно її оскаржити.

Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України (в редакцій чинній на момент подачі апеляційної скарги), заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. 09.06.2010 року апелянтом подана апеляційна скарга, тому, колегія суддів приходить до висновку, що строк апеляційного оскарження постанови суду від 20.04.2010 року апелянтом не пропущено, оскільки апелянт постанову отримав лише 28.05.2010 року, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо його поновлення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками ДПІ у Радомишльському районі проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2007 року по 30.06.2008 року, про що складений акт №163/23-035/13568251 від 17.11.2008 року.

В акті перевірки зазначено, що встановлено порушення:

вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством у 2-му півріччі 2007 року та 1-му півріччі 2008 року до валового доходу не включена різниця між вартістю відвантаженої неплатникам податку продукції за загальною фактурною вартістю товару та вартістю цієї продукції за звичайними цінами, що діяли на дату такого продажу, на загальну суму 513398,00 грн., у тому числі: за 3-й квартал 2007 року - 130646,00 грн.; за 4-й квартал 2007 року - 154874 грн.; за 1-й квартал 2008 року - 156583,00 грн.; за 2-й квартал 2008 року -71295,00 грн.,

вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ - 14512,00 грн. за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину з контрагентом ТОВ «ПБК «Вертикаль».

На підставі вказаного акту видані податкові повідомлення-рішення №0001212301/0 від 01.12.2008 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток (доходи) підприємств і організацій державного підпорядкування у розмірі 196983,00 грн., в т.ч. основний платіж - 146272,00 грн. та 50711,00 грн. - штрафної санкції та №0001222301/0 від 01.12.2008 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21769,00 грн., в т.ч. основний платіж - 14512,00 грн. та 7257,00 грн. - штрафної санкції.

Вказані податкові повідомлення - рішення оскаржувалися позивачем до ДПІ у м. Житомирі, ДПА України в Житомирській області, ДПА України, однак, скарги підприємства залишені без задоволення.

За результатами розгляду скарг виносились нові податкові повідомлення-рішення за №0001212301/1 від 09.02.2009 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток (доходи) підприємств і організацій державного підпорядкування у розмірі 196983,00 грн., в т.ч. основний платіж - 146272,00 грн. та 50711,00 грн. - штрафної (фінансової) санкції та №0001222301/1 від 09.02.2009 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21769,00 грн., в т.ч. основний платіж - 14512,00 грн. та 7257,00 грн. - штрафної (фінансової) санкції.

Житомирський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст.7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи з договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Пунктом 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що у разі продажу товарів (робіт, послуг), зокрема пов'язаній з продавцем особі база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Статтею 274 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди; ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Основою для визначення митної вартості товарів є ціна угоди, яку фактично сплачено чи яка підлягає сплаті за ці товари (ст. 275 Митного кодексу України).

Частиною 3 статті 260 Митного кодексу передбачено, що для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Отже, на момент здійснення операцій купівлі-продажу звичайною ціною є митна вартість, яка визначає фактичну вартість товару на момент перетинання митного кордону України.

Суд першої інстанції різницю між фактурною та митною вартістю обґрунтовує тим, що вказана різниця є понесеними затратами підприємства на виготовлення товару та його доставку покупцю згідно умов контрактів, однак не враховано, що вказані затрати повинні бути включені у ціну продажу даного товару, оскільки метою господарської діяльності є одержання прибутку.

Відповідно до п.1.32 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України, який у своїй ухвалі від 12.03.2009 по справі № 11/386-АП (к/с № К-34702/06) зазначив, що надання послуг за цінами, нижчими за встановлені є недоотриманням доходу підприємством, що впливає на прибутковість господарської діяльності та призводить до заниження податкових зобов'язань.

Також ДПА України у своєму листі від 17.12.2008 року № 26411/7/23-5017 роз'яснили, що з урахуванням положень пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст. 274 Митного кодексу України звичайною ціною з метою оподаткування вважається митна вартість і оподаткування такої операції здійснюється виходячи з рівня звичайної ціни (договірної/контрактної вартості, але не менше митної вартості).

Як вбачається з матеріалів справи 27.12.2005 року між TOB «ПБК «Вертикаль»та ДП «Радомишльське ЛМГ»укладено договір поставки № 27/12 від 27.12.2005, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити покупцю, а покупець зобов'язується оплатити наступний товар: канати стільні, масла моторні, двигуни та запчастини до трактора і тралевочникам.

Відділом податкового аудиту платників податків ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено планову перевірку TOB «Проектно-будівельної компанії «Вертикаль»з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 30.06.2008 року (акт від 08.10.2008 року № 4729/23/32948799). В ході перевірки встановлено відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність.

Тобто угоди - укладені між TOB «Проектно-будівельної компанії «Вертикаль»та постачальниками і покупцями не могли спричинити реального настання наслідків, а тому є нікчемними.

Таким чином, встановлені під час проведення перевірки обставини свідчать про відсутність у TOB «Проектно-будівельної компанії «Вертикаль»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Судом першої інстанції не досліджено факти, що підлягають встановленню, а лише зазначено про наявність належно оформлених податкових та видаткових накладних.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 11 КАС України, суд зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують обставини по укладенню та виконанню вищезазначених договорів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України (постанова від 22.09.2009 року) та Вищий адміністративний суд України (постанова від 29.04.2010 року по справі № К-38733/06), які зазначили, що суди при наявності податкової накладної, зобов'язані витребувати у позивача додаткові документи, як докази на підтвердження правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та збільшення сум валових витрат.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 198 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду та постановлення нової про відмову в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Радомишльському районі задовольнити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 року скасувати.

Постановити нову постанову про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 18.10.2010 року.