Ухвала суду № 11703097, 19.08.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року № 15139/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.,

при секретарі судового засідання Грищишин Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд» на постанову господарського суду Чернівецької області від 17.03.2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд» до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд» звернулось до суду з позовом до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що посадовими особами відповідача незаконно були включені до складу заробітної плати надбавки за роботу, яка проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а отже, і оподатковані. Позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.01.2009р. № 61/170000011700/0, яким позивачу донараховано 18066,08 грн. основного боргу з податку на доходи фізичних осіб та 36132,16 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою господарського суду Чернівецької області від 17.03.2009 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд» відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржив позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд», подавши на неї апеляційну скаргу.

Апелянт просить скасувати постанову господарського суду Чернівецької області від 17.03.2009 року, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд», покликаючись на порушення суду першої інстанції норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків обставинам справи, що призвело до її неправильного вирішення.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом порушено принцип законності, так-як не було прийнято до уваги той факт, що попередніми перевірками відповідачем підприємства не виявлено фактів порушень, які являються предметом спору. Також суд не взяв до уваги листи ДПА України з спірних питань.

Крім того, господарським судом Чернівецької області не забезпечено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, чим порушено один з принципів адміністративного судочинства, а саме - гласність та відкритість адміністративного процесу.

Також, при розгляді справи суд не врахував доводів, викладених у позовній заяві в результаті чого дослідив їх не в повній мірі. Так п. 4.2 Закону України № 889 від 22.05.2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб" визначає вичерпний перелік сум, що входять до складу місячного оподаткованого доходу. Відповідно до п.п. 4.2.1 до складу місячного оподаткованого доходу входять доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

В той же час Закон № 889 не містить трактування поняття "заробітна плата, інші виплати та винагороди". При цьому п. 1.21 Закону № 889 вказує, що "Інші терміни, використовуються у значеннях, визначених законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів".

Так, Закон України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95 ВР у статті 1 передбачає, що ''Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу". Крім цього стаття 2 Закону 2 визначає структуру заробітної плати, а саме:

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Більше детально виплати, які відносяться до основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат викладено у Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. № 114/8713, яка розроблена відповідно до положень Закону України "Про оплату праці". Дія даної інструкції поширюється на всіх юридичних осіб.

Вищезазначена Інструкція у п. 3.16 передбачає, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, і працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі, або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством відноситься до складу інших витрат, що не належать до фонду оплати праці.

Крім цього Постанова Кабінету Міністрів України № 490 від 31.03.99р. "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" передбачає, що "підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України".

Доплата у вигляді надбавок передбачена у Положенні "Про оплату праці" підприємства, а її розмір визначається замовником і не перевищує граничні норми добових.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посадовими особами Новоселицької МДІІІ проведено планову виїзну перевірку TзОВ «Зелендорбуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої було складено відповідний акт від 13.01.2009р. № 6/23/31966555.

Перевіркою встановлено, що позивач за період з 01.10.2005р. по 01.05.2007р. виплатив найманим працівникам надбавку за роботу, яка проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, в сумі 17826,08 грн.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» (далі Постанова № 490), підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Таким чином, підприємство самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, тобто службові поїздки вказаних працівників не є відрядженнями, про що зазначається у колективному договорі з встановленням переліку відповідних посад та професій, розміру вказаних надбавок, який не повинен перевищувати граничних розмірів надбавок (польового забезпечення) працівникам за день, встановлених Постановою № 490 для поїздок в межах України (частина друга пункту 1 вказаної Постанови) та за межами України (пункт 2 Постанови № 490).

Абзацом третім п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-ІV від 22.05.2003 р. (далі - Закон № 889) встановлено, що під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до п. 3.5 ст. З Закону № 889 при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

З викладеного випливає, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються в склад заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889 за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 вказаного Закону, тобто 15 % в 2007 році або 13 % в 2004 -2006 роках.

В порушення п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 19.2 ст. 19 Закону № 889 позивачем не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб з виплачених надбавок за роботу, яка проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, в сумі 17826,08 грн.

Твердження позивача про те, що пунктом 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати № 5 від 13.01.2004, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004р. за № 114/8713 (далі - Інструкція), передбачено, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не належить до фонду оплати праці, суд визнав помилковим.

Зокрема, пунктом 1.1 Інструкції визначено, що вона містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.

В цьому контексті суд зазначає, що Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування податків, оскільки вона містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з вказаною вище метою.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб, об'єкт оподаткування та ставки податку з доходів фізичних осіб встановлюється Законом № 889, який є спеціальним законом.

Посилання позивача на ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. № 108/95-ВР, яка встановлює структуру заробітної плати, суд визнав безпідставним, оскільки, по-перше, надбавки, передбачені чинним законодавством, частиною 2 зазначеної статті відносяться до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, а по-друге, порядок оподаткування доходів фізичних осіб, об'єкт оподаткування та ставки податку з доходів фізичних осіб встановлюється Законом № 889, який є спеціальним законом.

Крім того, перевіркою також встановлено, що TзОВ «Зелендорбуд» на підставі договору про надання освітніх послуг від 15.08.2008р. платіжним дорученням від 13.08.2008 № 300 перерахувало Чернівецькому національному університету імені Ю. Федьковича за навчання студентки ОСОБА_2, яка не перебувала в трудових відношеннях з позивачем, 1600 гри.

Однак, в порушення п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 19.2 статті 19 Закону № 889 товариство, як податковий агент, не утримало та не перерахувало податок з доходів фізичних осіб з перерахованих коштів за навчання ОСОБА_2 в сумі 240 грн.

Таким чином, загальна сума не утриманого та не перерахованого позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб складає 18066,08 грн.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення про застосування відносно позивача штрафних санкцій відповідачем прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та розсудливо у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального і процесуального права та є правильними.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення суду по даній справі скасуванню не підлягає.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд» залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Чернівецької області від 17.03.2009 року у справі № 6/39 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелендорбуд» до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 23 серпня 2010 року.

Головуючий В.В.Ніколін

Судді Я.С. Попко

В.П.Сапіга