Постанова № 11636305, 22.09.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2010 р. справа № 2а-14997/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Голуб В.А.

судді Зекунова Е.В.,

судді Мандичева Д.С.,

при секретаріПітель В.М.

за участю:

позивача не зявився,

представника відповідача 1 не зявився,

представника відповідача 2 не зявився,

представника відповідача 3 не зявився,

представника відповідача 4 не зявився,

представника відповідача 5 Попова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державної судової України, Державного казначейства України, Кабінету України про визнання незаконною бездіяльності, стягнення недоплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державної судової України, Державного казначейства України, Кабінету України про визнання незаконною бездіяльності, стягнення недоплаченої заробітної плати.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що постановою Кабінету України № 865 03.09.2005 року затверджені схеми посадових окладів керівників судів КСУ, ВСУ, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати.

Постанову доповнено п. 4-1 згідно постанови Кабінету України № 1310 31.12.2005 року, якою мінімальна заробітна плата встановлена у 332.00 грн. при підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати не провадиться.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України 29.10.2009 року з цього питання визначено, що Кабмін всупереч вимогам п. 14 ст. 29 Конституції України взяв на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів мінімальної заробітної плати на день ухвалення нормативно-правового акту з одночасною забороною перерахувати оклади при підвищені мінімальної заробітної плати, обмежив обсяг досягнутих прав.

З огляду на зазначене позивач вважає, що допускається бездіяльність щодо виконання судового рішення та йому необґрунтовано нараховується посадовий оклад, виходячи розмірів мінімальної заробітної плати 332.00 грн., а не з розмірів мінімальної заробітної плати, яка встановлена законодавчими актами. Таким чином позивач вважає, що заробітна плата виплачується йому не у повному обсязі з 01.12.2007 року.

До судового засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник Державної судової України та Територіального управління Державної судової України в Донецькій області у судове засідання не зявився, надіслав на адресу суду заперечення на позов, в якому зазначив наступне.

Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Права позивача було порушено постановою Кабінету України 03.09.2005 р. № 865 «Про оплату праці суддів», тому з огляду на те, що зазначена постанова нормативним актом уряду, позивач, як суддя не не знати про існування даної постанови.

На підставі вищевикладеного, представник Державної судової України та Територіального управління Державної судової України в Донецькій області в Донецькій області вважає, що перерахунок та виплату заробітної плати повинно бути зроблено саме за період з 14.04.2009 р. по 31.12.2009 року.

Не погоджуючись з позовними вимогами, Міністерство фінансів України у запереченнях 29 червня 2010 року, з посиланням на вимоги законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про оплату праці» та указів Президента України 19 вересня 1996 року № 856/96 «Про додаткові заходи щодо матеріального забезпечення суддів», 05 березня 2002 року № 220/2002 «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у звязку з додатковим навантаженням», 17 жовтня 1994 року № 614/94 «Про надбавки до посадових окладів за класи суддів арбітрів», 21 серпня 1999 року № 1048/99 «Про розміри надбавок до посадових окладів суддів за класи», постанови Кабінету України 13 грудня 1999 року № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», вважає можливим здійснення виплат позивачеві відповідних сум лише у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України на 2007-2010 роки, виділених на оплату праці суддів, були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100 % по відношенню до плану. На думку відповідача, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів, виділених для організації діяльності судової влади, відповідальний орган за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, а отже позовні вимоги до Міністерства фінансів України задоволенню не підлягають. Крім того, представник Міністерства фінансів України зазначив про пропущення позивачем строку звернення до суду.

Представник Державного казначейства України в судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Державного казначейства України.

Представник відповідача Кабінету України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав заперечення на позов, в якому зазначив наступне. Згідно статтями 32, 34 35 Бюджетного кодексу України, за складання проекту Закону України «Про Державний бюджет України» фінансів України, а підготовка пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерством фінансів України здійснюється на підставі бюджетних запитів, подаються до головними розпорядниками бюджетних коштів.

При цьому, головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.

Частиною 5 статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Таким чином, на Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, покладено обов'язок забезпечити, через процедуру подання бюджетного запиту, виплату заробітної плати працівникам судової влади у відповідності до актів Кабінету України, якими визначений розмір.

Також слід вказати, що до повноважень Кабінету України, передбачених Конституцією України, Законом України «Про Кабінет України», не віднесено вчинення щодо формування бюджетного запиту.

З огляду на викладене, також підтверджується, як стверджує відповідач, що протиправної бездіяльності Уряду допущено не було.

Про безпідставність позовних вимог до Кабінету України, на думку відповідача, свідчить те, що позивач не зазначив, саме норми законів України порушив Кабінет України, як владних повноважень щодо нарахування йому заробітної плати. Крім того, позивач не наводить інших фактів та доказів щодо порушення його прав саме Урядом.

Оскільки позивач не перебуває у трудових відносинах Кабінетом України, останнім не порушено його право на отримання заробітної плати у визначених актами Уряду розмірах. Таким чином, просить відмовити у задоволенні позовних вимог до Кабінету України.

Заслухавши пояснення представника відповідача Кабінету України, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог наданих сторонами доказів, оцінивши докази, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових службових осіб, інших при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, чи бездіяльності владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом судом.

Згідно частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів судової справи, ОСОБА_2 працює на посаді судді Харцизького міського суду з 14 лютого 2007 року по теперішній час (а.с. 9).

Закон України 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції законів України, охорони прав свобод громадян.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів діяльності суддів.

Зазначені держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: Територіальне управління Державної судової України, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.

Відповідно до статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата ОСОБА_2 з грудня 2007 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 2490,00 грн. (а.с. 8).

Проблемою даного спору правомірність відповідачів щодо непроведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, виступають правовими імперативами права в усіх сферах державного суспільного життя. У першу чергу, це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як з найважливіших ознак правової держави.

Зазначені конституційні норми поширюються на без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади Кабінету України.

Закріплюючи на найвищому конституційному гарантії незалежності недоторканості суддів, втіленням носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно незалежно законодавчої чи виконавчої влади.

Відповідно до статті 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01 січня 2006 року) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України не можуть бути меншими 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому невиконання цього принципу порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (стаття 3 Закону України 24 березня 1995 року № 108/95-ВР), держава гарантує громадянам граничний мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у не нижчому розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача судді місцевого суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (частина 1 статті 130 Конституції України, стаття 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обовязок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (частина 3 статті 22 Конституції України). При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод. Звуження змісту прав свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобовязання протиправним.

Позивач професійним суддею місцевого суду наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального соціального захисту, зокрема, право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобовязання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням соціального захисту.

Як вбачається змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету України 30 червня 2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.

Судом встановлено, що на Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.

Постановою Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за класи.

Відповідно до пункту 5 Постанова Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.

Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать груп міст.

Згідно постанови Кабінету України 21 липня 2005 року № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».

Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865 з 01 січня 2006 року посадовий оклад судді міського суду становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету України 31 грудня 2005 року № 1310 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету України 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено пунктом 41 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться».

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва 21 травня 2008 року у справі № 2/174, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08, визнано незаконними постанови Кабінету України 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету України 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва 21 травня 2008 року у справі № 2/174 встановлено, що Кабінет України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності недоторканості суддів.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів судоустрій в Україні, в розумінні частини 1 статті 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності недоторканості суддів матеріальне соціальне забезпечення, не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обовязок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів діяльності суддів.

Невідємними елементами статусу суддів матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати свідчить про скасування або звуження змісту обсягу гарантій незалежності недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 статті 14 Закону України 07 лютого 2002 року № «Про судоустрій України», частина 3 статті 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, повязана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом України, Міністерством фінансів України, Державною судовою України, Державним казначейством України та судом, в якому працює суддя.

Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, не суперечать чинному законодавству, а управлінські не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для субєкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються спрямовані на реалізацію владних повноважень, повинні спиратися тільки на компетенційні права обовязки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки засоби, форми прийоми, передбачені законом. органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень, визначених встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності обовязком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, посадових осіб, зобовязані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно форм власності) та громадян.

Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно повязане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - прийняття норм закону до реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі владних повноважень «гарантією стабільності суспільних відносин» державними органами громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України 13 травня 1997 року № 1-зп.

Постанова окружного адміністративного суду міста Києва 21 травня 2008 року у справі № 2/174 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після перегляду в апеляційному порядку (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду 19 серпня 2009 року у справі № 22а-26751/08), що положенням частини 3 статті 254 КАС України, обовязковою для виконання.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок суду ґрунтується на системному положень статті 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність.

На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правові акти, якими, зокрема, постанови Кабінету України, розповсюджують свою на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить сумнів правомірність не лише державних органів, а невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою вказаний нормативно-правовий акт.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва 21 травня 2008 року у справі № 2/174 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 19 серпня 2009 року у справі № 22-а-26751/08 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто постанова Кабінету України 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету України 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету України 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав основоположних свобод, Конституцією та законами України, як право на судовий захист.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, чи бездіяльності владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи норми пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, бездіяльність владних повноважень проявляється у пасивній поведінці, тобто у не вчиненні яка вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Тобто, з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та Територіальне управління Державної судової в Донецькій області зобовязані були застосовувати постанову № 865 в первісній редакції.

Статтею 55 Закону України 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.

Відповідно до Закону України 20 жовтня 2009 року № 1646-VI «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн.

Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року.

Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому починаючи з 19 серпня 2009 року звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати держави як конституційної гарантії, повязаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року.

Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій в Україні» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та сімей приймає рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової заслуховує інформацію голів судів посадових осіб державної судової про діяльність, та виконує функції.

Рішенням Ради суддів України 27 червня 2008 року № 105 зобовязано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати включити до бюджетного запиту на 2009 кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Бюджетним кодексом України (статті 32 37) на Міністерство фінансів України покладено обовязок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, використовуються для підготовки бюджетних запитів розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному загального рівня доходів та видатків бюджету надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента України 26 серпня 1999 року № 1081/99, Міністерство фінансів України України) центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету України.

України забезпечує проведення державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить на розгляд Президентові України та Кабінету України.

У межах своїх повноважень України організовує виконання актів законодавства здійснює систематичний контроль за реалізацією.

Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету України 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента України 03 березня 2003 року № 182, Державна судова адміністрація України центральним органом виконавчої влади спеціальним статусом, та здійснює матеріальне соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету України 14 січня 2009 року № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує виконання у межах своїх повноважень; розробляє затверджує за погодженням з Радою суддів України нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає не рідше один раз на три роки; виконує головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової та інше.

На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у звязку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету України 21 грудня 2005 року №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету України 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету України 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої або бездіяльність на кожній бюджетного процесу (пункт 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до Постанови Кабінету України 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) урядовим органом державного управління, що у складі йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України Кабінету України, наказами та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону право на його застосування; здійснює розподіл коштів державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично відмовою державного органу у позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає не визнає за собою субєктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання держави соціальних послуг, а також особою свого абсолютного права.

Приймаючи до уваги, що обовязковість рішень суду конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог статті 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Донецької області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу позивачу, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету України № 865.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування заробітної плати з 01 січня 2006 року, необґрунтованими у звязку з тим, що рішення Печерського районного суду м. Києва набрало законної сили 19 серпня 2009 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової України в Донецькій області обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у визнанні протиправної бездіяльності вказаних відповідачів з 19 серпня 2009 року та зобовязання провести перерахунок заробітної плати позивача з 19 серпня 2009 року.

Згідно ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд задля повного захисту прав, свобод та інтересів позивача виходить за межі позовних вимог, та вважає, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідачів - Державної судової України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової в Донецькій області зробити перерахунок заробітної плати, премій, набавок за вислугу років та інших надбавок, складовою частиною заробітної плати позивача відповідно до положень Постанови Кабінету України № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» 3 вересня 2005 року з розрахунку 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати на відповідний період, нарахування надбавки за вислугу років та інших надбавок, складовою частиною заробітної плати позивача, виходячи з перерахованого посадового окладу, починаючи з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Суд не погоджується з посиланням Територіального управління Державної судової України в Донецькій області в Донецькій області на ч. 2 ст. 99 КАС України.

змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обовязкових виплат відповідно до вимог Закону України «Про статус суддів».

Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України).

Отже, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, встановлений частиною 1 статті 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державної судової України, Державного казначейства України, Кабінету України про визнання незаконною бездіяльності, стягнення недоплаченої заробітної плати задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової України в Донецькій області щодо не проведення ОСОБА_2 перерахунку заробітної плати з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням вимог постанови Кабінету України 03.09.2005 № 865 в редакції станом на 31.12.2005 року, та неподання до Державної судової України змін до його посадового окладу зазначенням розміру заробітної плати виходячи 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.

Визнати неправомірною бездіяльність Державної судової України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з розрахунку посадового окладу в 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат.

Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з розрахунку посадового окладу в 7,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової України в Донецькій області провести ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року перерахунок заробітної плати, визначивши розмір з урахуванням посадового окладу у 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обов'язкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової України змін до посадового окладу.

Зобов'язати Міністерство фінансів України профінансувати вказані виплати.

Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України, МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19 серпня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (код бюджетної класифікації доходів 22090200, р/р 31112095700005 Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34687090, МФО 834016, банк Головне управління Державного Казначейства України у Донецькій області) на користь ОСОБА_2 судові витрати у 1.70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).

Постанова постановлена у нарадчій та проголошена вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 22 вересня 2010 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 27 вересня 2010 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної через суд першої який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка подає, до суду апеляційної Апеляційна скарга на постанову суду першої подається протягом десяти днів з дня проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання постанови суду.

Головуючий суддя Голуб В. А.

Суддя Зекунов Е.В.

Суддя Мандичев Д.В.