Постанова № 11587315, 07.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2010 р. м. КиївК-20619/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Ялта Автономної Республіки Крим (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2007

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.10.2007

у справі № 2-22/2795-32007А

за позовом дочірнього підприємства «Діна-Південь»(далі ДП «Діна-Південь»)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням доповнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.01.2007 №0001341501, а також першої та другої податкових вимог від 12.02.2007 №178 та від 06.04.2007 №2/186 відповідно.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2007, позов задоволено частково; визнано недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині застосування до позивача 1954,21 грн. штрафних санкцій, а також першу та другу податкові вимоги; в решті позову відмовлено з огляду на суму податкового боргу позивача з єдиного податку за перевірений період та строки давності, установлені підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами на державними цільовими фондами»(далі Закон).

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування касаційних вимог скаржник наголошує на несвоєчасній сплаті позивачем єдиного податку, що обґрунтовує правомірність нарахування ДП «Діна-Південь»оспорюваних штрафних санкцій. До того ж, на думку скаржника, установлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону строк застосовується лише у разі визначення контролюючим органом податкових зобовязань в порядку підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону.

Представники сторін у судове засідання не зявились.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду справи зясовано, що в ході проведеної ДПІ документальної невиїзної перевірки з питань несвоєчасної сплати ДП «Діна-Південь»узгодженого податкового зобовязання з єдиного податку за період з І півріччя 2003 року по І півріччя 2005 року, оформленої актом від 12.01.2007 №67/15-1/30271603, було виявлено факт порушення позивачем граничних строків сплати цього податку, що стало підставою для застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 1956,44 грн. згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Судами також встановлено, що фактично зазначена сума штрафу складається з 62,70 грн. штрафу, нарахованого за порушення граничних строків сплати єдиного податку у сумі 627,70 грн. за І півріччя 2003 року, з 2,23 грн. за несвоєчасну сплату цього податку у сумі 22,34 грн. за IV квартал 2003 року та з 1891,4 грн. штрафу за І півріччя 2005 року. При цьому за наслідками проведення ДПІ документальної невиїзної перевірки розрахунку сплати єдиного податку ДП «Діна-Південь»за І півріччя 2005 року було встановлено завищення позивачем податкового зобовязання з єдиного податку за ІІ квартал 2005 року на 18929 грн., про що начальником відділу прямих податків ДПІ складено службову записку.

Отже, як вірно зазначили судові інстанції, з огляду на відсутність у позивача податкового зобовязання з єдиного податку в сумі 18929 грн. за І півріччя 2005 року застосування до позивача штрафу в розмірі 1891,40грн. за прострочення сплати цієї суми податкового зобовязання не відповідає вимогам підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону.

Відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Оскільки згідно з пунктом 17.3 статті 17 Закону сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум, то нарахування штрафу поза межами установленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону строку давності є неправомірним, що обґрунтовує правильність висновку судів про незаконність визначення позивачеві 62,77 грн. штрафу за несвоєчасну сплату єдиного податку за І півріччя 2003 року згідно з податковим повідомленням-рішенням від 25.01.2007 № 0001341501.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову в частині застосування до позивача штрафу в сумі 2,23 грн., суди не звернули уваги на те, що згідно з преамбулою Закону він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), включаючи збір на обовязкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Відтак з набранням чинності зазначеним Законом уніфіковано, зокрема порядок та строки подання податкових декларацій (розрахунків), строки сплати сум податкових зобовязань, підстави та розмір відповідальності за порушення податкового законодавства, в тому числі за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань, встановлених іншими законами України.

Таким чином, граничний строк сплати єдиного податку має обчислюватись за правилами статті 5 Закону, за змістом підпункту 5.3.1 пункту 5.3 якої сума податкового зобов'язання підлягає сплаті протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (розрахунку).

Відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

Отже, оскільки з огляду на абзац девятий пункту 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»базовим звітним періодом для сплати єдиного податку є квартал, то граничним строком подання позивачем розрахунку за IV квартал 2003 року слід вважати 09.02.2004, а граничним строком сплати податкового зобовязання з цього податку 19.02.2004. Наведене з урахуванням сплати ДП «Діна-Південь»єдиного податку за IV квартал 2003 року за платіжним дорученням від 06.02.2004 №48 спростовує висновок ДПІ про несвоєчасність погашення податкового зобовязання позивачем за названий період.

Надана судами правова оцінка обставин справи щодо незаконності оспорюваних першої та другої податкових вимог є цілком обґрунтованою, позаяк в даному разі відсутня така обовязкова умова для надіслання платникові податкової вимоги, як узгодження податкового зобовязання.

Втім необхідно зазначити, що позовні вимоги ДП «Діна-Південь»полягають у визнанні недійсним податкового повідомлення-рішення та податкових вимог, однак судами зазначені акти індивідуальної дії визнано нечинними. Встановлені ж статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта субєктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.10.2007 у справі № 2-22/2795-32007А скасувати частково, виклавши резолютивну частину постанови господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2007 у такій редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Ялта Автономної Республіки Крим від 25.01.2007 №0001341501.

Визнати недійсними першу податкову вимогу від 12.02.2007 №178 та другу податкову вимогу від 06.04.2007 № 2/186.»

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:Г.К. Голубєва

Н.Є. Маринчак

С.Е. Острович

Є.А. Усенко