Постанова № 11586847, 05.10.2010, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-2468/10/2470

11:08

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

при секретарі судового засідання Левчуку Д.С..

за участю представників сторін:

позивача - Ранжук С.В., Мігаєсі І.А., за дорученням;

відповідача - Бишка М.Є., за дорученням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомПриватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”доНовоселицької міжрайонної державної податкової інспекціїпро визнання податкового повідомлення-рішення нечинним та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями “Земі-транс” (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог та відмови в частині позовних вимог, до Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції (далі відповідач, податковий орган), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 517/230000082300/0 від 01.07.2010 р., стягнути з Державного бюджету України на його користь суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 548060,00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний рахунок позивача, а також 1703,40 грн. сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі акту № 578/23/32626146 від 24.06.2010 р. «Про результати виїзної позапланової перевірки приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-Транс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень - квітень 2010 року» відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 517/230000082300/0 від 01.07.2010 р., яким згідно з п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.7.2, 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування (в т.ч. заявленого до відшкодування на розрахунковий рахунок) з податку на додану вартість в розмірі 548060,00 грн.

Вважає, що податковий орган безпідставно і неправомірно зменшив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню та прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм податкового законодавства. Зокрема, податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих ним на внутрішньому ринку України автомобільних засобів згідно вимог п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а висновок про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації товару на території України не відповідає дійсності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити їх в повному обсязі. Крім того, в обґрунтування вимоги про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 548060,00 грн. представник позивача вказував про можливу бездіяльність в майбутньому податкового органу щодо ненадання до органу державного казначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету після завершення судового розгляду цієї справи.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, в яких вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд в задоволенні позову відмовити, зазначаючи при цьому, що при поставці на митній території України товарів, які були попередньо імпортовані платником податку на митну територію України, база оподаткування повинна визначатись з договірної (контрактної) вартості товару, але не менше митної вартості товару. За таких обставин, вважає, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару нижчої за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість та завищення заявленої суми бюджетного відшкодування. Крім того, заперечував проти стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з ПДВ, мотивуючи це тим, що сума ПДВ, яка підлягає відшкодуванню є неузгодженою та не є бюджетною заборгованістю, а тому в силу вимог п.п. 7.7.8 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підстав для задоволення цієї вимоги немає.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін, а також дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (60520, с. Остриця, Герцаївський район, Чернівецька область, ідентифікаційний код 32626146) зареєстровано Герцаївською районною державою адміністрацією Чернівецької області 16.06.2005 р. (а.с. 67-70).

24.06.2010 р. відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за березень-квітень 2010 р., за результатами якої складено акт № 578/23/32626146 (а.с.103-142).

Перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено, що основним видом діяльності позивача є імпорт вживаних автомобілів та їх подальша реалізація на митній території України. Позивачем база оподаткування визначалась виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами.

За результатами перевірки податковим органом зроблено висновок:

- відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на додану вартість, якій підлягає сплаті до бюджету в сумі 852201,00 грн., в т.ч. за лютий 2010 р. - 179630,00 грн., за березень 2010 р. - 601719,00 грн., за квітень 2010 р. - 70852,00 грн.;

- відповідно до п. 4.1 ст. 4, пп. 7.7.2, 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями) позивач не мав право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 548060,00 грн., а саме: за березень 2010 р. в сумі 271159,00 грн., за квітень 2010 р. в сумі 276901,00 грн.;

- завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду станом на 30.04.2010 р. в сумі 5887695,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішеннями № 517/230000082300/0 від 01.07.2010 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (в т.ч. заявленого до відшкодування на розрахунковий рахунок) з податку на додану вартість в розмірі 548060,00 грн. (а.с. 9).

Суд вважає, що відповідачем безпідставно зменшено позивачу суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 548060,00 грн., а тому прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 01.07.2010 р. № 517/230000082300/0 підлягає скасуванню з таких підстав.

Так, за даними перевірки встановлено, що позивачем в лютому місяці 2010 р. імпортовано від фірми «Auto LUX» (Німеччина, контракт № 4 від 01.02.2009 р., загальна сума контракту 990000 євро) транспортні засоби на фактурну вартість 868710,60 грн., митна вартість становить 2644875,50 грн., мито 264487,59 грн., сплачено ПДВ 581873,00 грн. (а.с.113). Згідно даних платника податків (позивача) обсяг продажу за березень 2010 р. становить 2665485,00 грн., податкове зобовязання 533097,00 грн. (а.с. 117).

В березні 2010 р. позивачем імпортовано від фірми «Auto LUX» транспортні засоби на фактурну вартість 1223390,00 грн., митна вартість 3681807,30 грн., мито 368180,74 грн., разом сплачено ПДВ 809998,00 грн. (а.с.124). Згідно даних платника податків (позивача) обсяг продажу за квітень 2010 р. становить 1231258,00 грн., податкове зобовязання 652289,00 грн. (а.с. 132).

В акті перевірки зазначено, що при реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна вартість) буде нижча за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно рішення начальника Новоселицької МДПІ про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань № 509/23 від 17.06.2010 р. та відповідно до п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 4.3.5. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» при подальшій реалізації імпортного товару ПП з іноземними інвестиціями «Земі-транс» податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими п. 4.1 ст. 4 Закону, а саме у разі якщо договірна (контрактна) вартість буде нижчою за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості.

Проте такі висновки податкового органу, на думку суду, не відповідають положенням чинного законодавства щодо встановлення звичайних цін.

Так, відповідно до пунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, при здійсненні операцій купівлі-продажу товарів з нерезидентами та фізичними особами, дохід отриманий платником податку від продажу товарів, та витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів, визначаються виходячи із договірних цін, але не вищих за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчих за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання таких товарів та дату їх продажу, нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено.

Отже, визначення витрат позивачем, понесених у зв'язку з придбанням товарів (автомобільної техніки) на дату придбання таких товарів, та доходу підприємства від продажу автомобілів, виходячи із договірних цін, що діяли на дату такого придбання та такого продажу, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування прибутку підприємств у разі, якщо такі ціни не вищі за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчі за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» для товарів, які імпортуються на митну територію України, база оподаткування податком на додану вартість визначається, виходячи із договірної (контрактної) ціни, але не меншої за митну вартість, зазначену в ввізній митній декларації. При цьому, база оподаткування при здійсненні операцій з поставки товарів, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) ціни згідно з договорами купівлі-продажу, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пункту 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У випадку, коли товари продаються за цінами, нижчими за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін.

Таким чином, визначення позивачем бази оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (імпортних автомобілів), виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування податком на додану вартість у разі, якщо ці ціни не нижчі за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування. У разі, якщо ці ціни менші за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Врахувавши викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при здійсненні ним операцій з купівлі-продажу товарів (автомобілів) за договірною вартістю, визначеною за вільними цінами, оскільки врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання та дату продажу таких товарів, нормами вказаних Законів не передбачена, а відповідачем не доведено того, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни.

Крім того, суд зазначає, що згідно з положеннями наказу Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307 «Про затвердження інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

На підставі системного аналізу чинного законодавства України можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару є нетотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база оподаткування ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізував автомобілі на внутрішньому ринку України.

Податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України автомобілів згідно вимог п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак позиція податкового органу про те, митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися субєкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено порушення зазначених критеріїв (вимог) Новоселицькою міжрайонною Державною податковою інспекцією при винесенні оскаржуваного рішення, а саме: рішення прийняте всупереч встановлених законом повноважень, у невизначений законом спосіб, а також без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеному припису норми процесуального права, відповідач при розгляді судом спору не довів правомірність рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, а відтак податкове повідомлення-рішення не можна визнати обґрунтованими.

Частина 3 ст. 94 КАС України визначає, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Матеріали справи підтверджують понесені позивачем витрати по оплаті судового збору щодо немайнової вимоги в розмірі 3,40 грн. Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову суд присуджує до стягнення з Державного бюджету на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 грн.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 548060,00 грн., а також 1700,00 грн. судового збору суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право у платника податку на бюджетне відшкодування виникає через 40 днів після отримання відповідної декларації податковим органом. Зазначений строк може бути продовжено ще на 30 днів у разі прийняття податковим органом рішення про проведення позапланової виїзної (документальної) перевірки з підстав, передбачених підпунктом 7.7.5 пункту 7.5 статті 7 цього Закону.

Згідно з порядком бюджетного відшкодування, встановленим підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання відповідного висновку податкового органу. Відповідно до абзацу другого підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Таким чином, у разі оскарження в судовому порядку рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, податковий орган зобовязаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, тільки у випадку набрання законної сили рішенням.

Як вбачається із матеріалів справи, на день розгляду справи в суді процедура оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення № 517/230000082300/0 від 01.07.2010 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ ще не завершена.

З урахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача не виникло обовязку надати до органу державного казначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету на рахунок позивача, а відтак останній не вчинив у відношенні до позивача бездіяльності та відповідно не порушив його права та інтереси.

Доводи позивача про можливу бездіяльність в майбутньому податкового органу щодо ненадання до органу державного казначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету після завершення судового розгляду цієї справи суд не бере до уваги, оскільки приписами КАС України не передбачено захист прав та інтересів юридичної особи в майбутньому.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 548060,00 грн. задоволенню не підлягає.

Частиною 3 ст. 94 КАС України визначено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1700,00 грн. Оскільки в задоволенні вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість відмовлено, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 1700,00 грн. (1% від розміру майнових вимог, але не більше 1700,00 грн.) до стягнення не підлягає.

Керуючись статтями 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 517/230000082300/0 від 01.07.2010 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”(60520, с. Остриця, Герцаївський район, Чернівецька область, ідентифікаційний код 32626146) судовий збір в розмірі 3,40 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 3 ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 11.10.2010 р.

Суддя В.К. Левицький