Ухвала суду № 11573489, 29.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2010 р. К-16410/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю представників

позивача Махновець О.Г.

відповідача Гінтєр К.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя

на постанову Господарського суду м. Севастополя від 15.05.2007

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007

у справі № 20-4/153

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виджио»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 15.05.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007, позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя № 000029235/0 від 19.12.2006 про зменшення ТОВ «Виджио»бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 184965,00 грн. Зобовязано ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя надати органу державного казначейства висновок для бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 184965,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Виджио»3,40 грн. судового збору.

ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на порушення судом п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч. 2 ст. 159, ст. 86 та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Довідкою від 10.08.2006 № 73/23-5/25148979/16137/10 підтверджено заявлені ТОВ «Віджио»суми бюджетного відшкодування за квітень 2006 року.

Податкове повідомлення-рішення № 000029235/0 від 19.12.2006 про зменшення ТОВ «Виджио»бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 184965,00 грн. за квітень 2006 року прийнято на підставі акту перевірки № 127/23-5/25148979/22343/10 від 19.12.2006, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою для позиції про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування стали висновки акту перевірки про непідтвердження на час перевірки зустрічними перевірками у ланцюгу постачання постачальників продукції наявність або відсутність сплати податку на додану вартість до бюджету.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням відємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини відємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, щодо необхідності зменшення заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав непідвердження зустрічними перевірками постачальників товару у ланцюгу постачання сплати податку не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, в тому числі і висновків про фактичне здійснення позивачем господарських операцій, у звязку з чим суд касаційної інстанції вважає за правильне залишити без змін оскаржені судові рішення в частині задоволення позову про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 184965,00 грн.

Разом з тим, суд, вирішивши позовні вимоги про зобовязання податкової інспекції надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, не врахував, що така вимога є неналежним способом захисту прав платника податку на додану вартість.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника податку фактично порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету. Відповідно, способом захисту такого порушеного права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (бюджетне відшкодування заборгованості). Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати оскаржені судові рішення у частині вказаних вимог та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Севастополя від 15.05.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 скасувати у частині задоволення позову про зобовязання ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя надати органу державного казначейства висновок для бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 184965,00 грн. та закрити провадження у справі у цій частині.

В решті постанову Господарського суду м. Севастополя від 15.05.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

А.І. Брайко

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло