Ухвала суду № 11573485, 29.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2010 р. К-16134/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представників

позивача Виноградової Н.В., Данільченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

на постанову Господарського суду Одеської області від 11.04.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2007

у справі № 15/64-07-1173А

за позовом Акціонерного комерційного банку «Фінбанк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Одеської області від 11.04.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2007, позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0000171333/0 від 11.08.2006, №0000171333/1 від 20.09.2006, № 0000171333/2 від 10.11.2006, № 0000171333/3 та № 0000181333/3 від 23.01.2007 скасовано. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 17,00 грн.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкові повідомлення-рішення № 0000171333/0 від 11.08.2006, №0000171333/1 від 20.09.2006, № 0000171333/2 від 10.11.2006, № 0000171333/3 та № 0000181333/3 від 23.01.2007 прийняті на підставі акту перевірки № 239/13-33.1/20041917/10 від 02.08.2006.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2 та п.п. 8.3.1, 8.3.2 п. 8.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»АКБ «Фінбанк», яке полягало у тому, що банком до складу основних фондів І групи віднесено та нараховано амортизацію на витрати на придбання нежилої будівлі та споруд за договором купівлі-продажу від 10.11.2004, укладеним з ДП «БСУ УКРХОЛДІНГС», які не використовувались у господарській діяльності банку, в результаті чого занижено податок на прибуток за І квартал 2005 року на суму 95771,92 грн. та за ІІ квартал 2005 року на суму 94574,77 грн.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного укладення у листопаді 2004 року договору на придбання основних фондів нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, фактичного отримання банком даної будівлі на підставі акту приймання-передачі, і, за достовірно встановленої обставини, що таке приміщення придбавалося банком саме з метою використання його у власній господарській діяльності, що підтверджується рішенням Спостережної ради АКБ «Фінбанк»від 30.09.2004 про придбання такої будівлі, розпорядженням голови Правління банку від 10.12.2004 № 94-р про розміщення у будівлі за вказаною адресою кількох структурних підрозділів банку, діяльність яких, в свою чергу направлена на отримання доходу банку, суди дійшли правильного висновку про доведення обставини щодо придбання банком будівлі з метою використання у власній господарській діяльності. Відтак, у судів попередніх інстанцій не було підстав для висновку про порушення позивачем вимог п.п. 8.2.1 п.8.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при віднесенні придбаної будівлі до основних фондів та вимог п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.3.1, п.п. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 цього Закону при нарахуванні амортизації на витрати на придбання основних фондів.

Актом перевірки зафіксовано порушення банком вимог п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, п. 22.2 ст. 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у віднесенні до складу валових витрат витрати на поліпшення (ремонт) нежилої будівлі та споруд за адресою: м.Одеса, пр. Шевченка, 4А з перевищенням встановленої норми таких витрат, що не повинна перевищувати 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів, станом на початок такого звітного періоду, в результаті чого занижено податок на прибуток у ІV кварталі 2005 року на суму 438580,31 грн.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, банк, при віднесенні до складу валових витрат витрати на поліпшення (ремонт) нежилої будівлі та споруд за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 4А, діяв з дотриманням вказаних норм закону, оскільки відніс такі витрати до складу валових у сумі 1754321,23 грн., що становить 5,72 % від балансової вартості будинку, яка, станом на початок звітного періоду, становила 30647013,91 грн.

Доводи податкової інспекції, наведені у касаційній скарзі, якими податкова інспекція обґрунтовує свою позицію щодо придбання банком вказаної будівлі без мети використання у господарській діяльності, як то невиконання банком вимог п.13.2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та вимог Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, наводились також і суду апеляційної інстанції. Такі доводи були правильно оцінені судом апеляційної інстанції, як такі, що не спростовують факту придбання банком основних фондів саме з метою використання у власній господарській діяльності.

Актом перевірки зафіксовано порушення банком вимог п.п 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при віднесенні до складу валових витрат витрати зі страхування майна банку два рази з одних тих самих страхових випадків.

Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність з боку позивача порушень вимог наведених норм Закону, оскільки, в результаті ретельного дослідження умов договору страхування майна № 01/01/12-ИМ від 01.12.2004, згідно з яким позивачем застраховано будівлю по вул. Шевченка, 4А, та додаткової угоди № 2 від 01.03.2005 до цього договору, судами було правильно встановлено, що позивач відніс до складу валових витрат не одні й ті самі витрати, а витрати від страхових випадків, обумовлених основною угодою, та витрати від інших страхових випадків, обумовлених додатковою угодою.

Податкова інспекція у касаційній скарзі не наводить доводів, які б спростовували встановлені судами обставини щодо понесення банком витрат за різними страховими ризиками, а фактично, свою позицію щодо подвійного віднесення до складу валових витрат за договором страхування повязує з одним і тим же обєктом страхування, що само по собі, не дає підстав для висновків про подвійне здійснення витрат на страхування.

Актом перевірки зафіксовано порушення банком вимог 5.2.1 п. 5.2, п.п.5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у віднесенні до складу інших витрат за І квартал 2005 року витрати у сумі 3200,00 грн., за ІІ квартал 2005 року у сумі 4860,00 грн. та за ІІ квартал 2006 року у сумі 2550,00 грн. на підготовку повязаних з банком фізичних осіб, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2652,50 грн.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості таких висновків податкового органу, оскільки податковим органом не розкрито суті такого порушення, не наведено та не надано доказів, які б свідчили про віднесення позивачем до складу валових витрати, повязані з професійною підготовкою або перепідготовкою за профілем такого платника фізичних осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах та є з ним повязаними. Недоведеність факту порушення виключає висновки про вчинення такого порушення, а відповідно і висновки про заниження податкових зобовязань.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів про відсутність у податкового органу підстав для застосування до позивача спірними податковими повідомленнями-рішеннями штрафних санкцій, передбачених п.п.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Обовязковими умовами для застосування до платника податків штрафу, передбаченого п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є наявність факту декларування платником податків переоцінених або недооцінених об'єктів оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах або наявність факту засудження платника податків (посадової особи платника податків) за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків). За відсутності таких обставин, податкова інспекція не має право застосовувати до платника податків штрафу на підставі вказаної норми Закону.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Одеської області від 11.04.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2007 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

А.І. Брайко

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло