Ухвала суду № 11573465, 29.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2010 р. К-13236/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретаріКравченко В.О.

за участю представника

відповідача Крючек К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 23.11.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008

у справі № 3/528/07-АП-3/527/07-АП (22а-3235/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекс Інвест»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 23.11.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008, позов задоволено повністю. Визнано протравними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя № 0000252305/0/36192 від 16.08.2007, № 0000272305/0/44019 від 21.09.2007. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Метекс Інвест»в сумі 6,80 грн.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Податкове повідомлення-рішення від 16.08.2007 № 0000252305/0/36192 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування на суму 87628,00 грн. прийнято на підставі акта перевірки від 07.08.2007 № 142/23-552/32341216, а податкове повідомлення-рішення від 21.09.2007 № 0000272305/0/44019 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування на суму 85347,00 грн. на підставі акта перевірки від 12.09.2007 № 169/23-552/32341216. Актами перевірки зафіксовані порушення позивачем вимог п. 1.8 ст.1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Підставою для позиції про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування стали висновки акту перевірки про непідтвердження на час перевірки зустрічними перевірками у ланцюгу постачання постачальників продукції наявність або відсутність сплати податку на додану вартість до бюджету.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо неправомірності зменшення податковим органом позивачеві суми бюджетного відшкодування.

Для надання правової оцінки щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення податку на додану вартість до бюджетного відшкодування), якими регламентується порядок визначення податкового кредиту та порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За виникненням відємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини відємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, щодо необхідності зменшення заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум з підстав непідвердження зустрічними перевірками постачальників товару у ланцюгу постачання не ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.

Податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Актами перевірок та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару (робіт, послуг).

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з такими постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобовязань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак таких дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій. Зокрема, посилання податкової інспекції на те, що обставини, які мали місце у кримінальній справі стосовно директора контрагента позивача ТОВ «Вінд-Маркет», є такими, що не підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та даною особою, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними, оскільки такі посилання жодним чином не спростовують реальність здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформований податковий кредит, що вплинув на виникнення відємного значення з податку на додану вартість у травні та червні 2007 року.

З матеріалів справи не вбачається, що податковою інспекцією судам попередніх інстанцій надався вирок, яким би були встановлені обставини щодо конкретних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вінд-Маркет», за наслідками яких позивачем формувався податковий кредит, що вплинув на виникнення відємного значення у спірних періодах, та які б спростовували реальність здійснення таких господарських операцій, а також які б ставили під сумнів правомірність дій позивача щодо відображення податкового кредиту та заявлення сум до бюджетного відшкодування за наслідками таких операцій. Відтак, доводи податкової інспекції щодо порушення судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи вимог ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються також безпідставними.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 23.11.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

А.І. Брайко

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло