Рішення № 11547483, 28.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 315

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2010Справа №2-5/3506-2010 За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестр», м.Сімферополь

Про стягнення 504642,48 грн.

Суддя М.П.Гаврилюк

Представники:

Від позивача - не з'явився.

Від відповідача - Тюрмарезова О.Д. – предст., дов. від 02.07.2010 року.

Сутність спору:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» звернувся до Господарського суду АР Крим із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестр», м.Сімферополь, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 397271,80 грн., пеню у сумі 42203,33 грн., 3% річних у сумі 11003,88 грн., збитки понесені у зв’язку із знеціненням грошових коштів у сумі 31384,47 грн., штраф у розмірі 22779 грн., всього у сумі 504642,48 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідачем належним чином не виконуються зобов'язання за договором фінансового лізингу, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість.

Відповідач позовні вимоги не визнав та просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на всесвітню фінансову кризу. Крім того відповідач посилається на те, що один з рахунків, виставлених відповідачу № СФ-926893 від 29.05.2009 року є необґрунтованим, оскільки довідка про його нарахування відсутня та це не було передбачено графіком про сплату лізингових платежів, у зв'язку з чим сума за даним рахунком сплаті не підлягає.

У судовому засіданні від 21 вересня 2010 року оголошено перерву до 28 вересня 2010 року на 14 годину 15 хвилин, після закінчення якої розгляд справи продовжено.

Позивач явку представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання повідомлений належним чином, про що свідчить підпис у бланку перерви від 21.09.2010 року.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвестр» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 080214-72/ФЛ-Ю-А (арк.спр.27-34).

Відповідно до п.1.1 договору предметом даного договору є надання позивачем у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу відповідачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена у Специфікації для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності відповідача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Згідно п.3.1 договору відповідач виплачує лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна та винагороду (комісію) відповідачу а отримане у лізинг майно з урахуванням корегування, вказаного у пунктах 3.4.1-3.4.5 договору.

У відповідності з п.п. 3.2, 3.3 договору загальна вартість товару за цим договором складає разом із ПДВ 569475, 00 грн., загальна сума винагороди (комісії) позивачу за отримане у лізинг майно складає суму без ПДВ - 117 144,71 грн., при умові дотримання відповідачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів. Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

29 лютого 2008 року у виконання умов договору предмет лізингу – напівпричіп-платформа ВОDЕХ, рік випуску 2008 року, вартістю 569475,00 грн. переданий позивачем у користування відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі, складеним та підписаним сторонами за договором (арк.спр.42).

27 червня 2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № 080214-72/ФЛ-Ю-А від 14 лютого 2008 року (арк.спр.38).

Згідно умов вказаної угоди сторони домовилися внести зміни до п. 3.3 договору та визначили суму винагороди (комісії) позивача становить без ПДВ - 117 438, 85 грн.

Також сторонами внесено зміни в частині суми винагороди позивача до додатку №1 до договору фінансового лізингу - Графіку сплати лізингових платежів.

31 жовтня 2008 року між сторонами знов укладено додаткову угоду до договору, згідно якій внесено зміни до п. 3.3, 3.4.1, 3.4.2, 7.10, 17.2, 17.3.5 договору, а також до графіку сплати лізингових платежів.

Позивачем впродовж січень-травень 2009 року виставлено відповідачу рахунки згідно умов договору фінансового лізингу № СФ-9000645 від 27.01.2009 року на суму 46146,80 грн., №СФ-902069 від 27.02.2009 року на суму 47972,17 грн., № СФ-904202 від 27.03.2009 року на суму 45186,94 грн., №СФ-905828 від 27.04.2009 року на суму 43019,36 грн., № СФ-907472 від 27.05.2009 року на суму 39986,55 грн. та № СФ-926893 від 29.05.2009 року на суму 174959,98 грн., всього – на суму 397271,80 грн.

Відповідачем сума відшкодування вартості майна за договором та комісія за його користування згідно виставлених рахунків не сплачена, у зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 397271,80 грн., пеню у сумі 42203,33 грн., 3% річних у сумі 11003,88 грн., збитки понесені у зв’язку із знеціненням грошових коштів у сумі 31384,47 грн., штраф у розмірі 22779 грн., всього у сумі 504642,48 грн.

Суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 292428,22 грн., у зв’язку із наступним.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, відповідачем сплачувались лізингові платежі, що включають платежі частини вартості майна та винагороду позивача за отримане у лізинг майно згідно графіку сплати лізингових платежів та з наступним корегуванням на зміну курсу гривні до долару США згідно довідок про нарахування лізингових платежів.

У відповідності з графіком сплати лізингових платежів з урахуванням внесених до нього змін на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди до договору від 31.10.2008 року та довідок про нарахування лізингових платежів, відповідач повинен був сплатити 27.01.2009 року суму 46146,80 грн., 27.02.2009 року суму у розмірі 47972,17 грн., 27.03.2009 року суму 45186,94 грн., 27.04.2009 року суму 43019,36 грн., 27.05.2009 року сума у розмірі 39986,55грн. всього – 222311.82 грн.

Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме не сплатив у повному обсязі лізингові платежі згідно виставленим рахункам.

Згідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Між тим сума у розмірі 174959,98 грн., виставлена відповідачу за рахунком № СФ-926893 грн. від 29 травня 2009 року судом не приймається до уваги, з огляду на наступне:

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Рахунок № СФ-926893 грн. від 29 травня 2009 року виставлений позивачем на оплату відповідачу у сумі 174959,98 грн. не відповідає умовам договору фінансового лізингу, у тому числі графіку сплати лізингових платежів з урахуванням внесених змін згідно додаткової угоди до договору від 31 жовтня 2008 року, у зв'язку з чим є необґрунтованим, не підлягає сплаті відповідачем, та як слід не тягне за собою наслідки її несплати у вигляді штрафних санкцій.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне:

З матеріалів справи вбачається та не спростовується відповідачем, що останнім порушуються строки виконання грошових зобов’язань, визначених умовами договору фінансового лізингу.

На підставі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Між тим, через вимоги ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Зі змісту заявлених позовних вимог, судом вбачається, що позивач, у якості правових наслідків порушення відповідачем зобов’язань, зажадав не примусового виконання прострочених зобов’язань, а наполягає на поверненні майна, наданого у користування відповідачу.

31 травня 2009 року позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, в односторонньому порядку з вимогою повернути отримане від позивача у користування майно.

19 червня 2009 року відповідачем отримане у користування за договором фінансового лізингу майно повернуто позивачеві, що підтверджується актом приймання передачі майна за договором фінансового лізингу від 14.02.2008 року, складеним, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

Тобто, фактично, позивач в односторонньому порядку відмовився від договору фінансового лізингу шляхом припинення зобов’язання, у зв’язку з відсутністю бажання подальшого продовження правовідносин з відповідачем на умовах договору - тобто, щодо обов’язку відповідача сплачувати лізингові платежі з оплати частини вартості майна та комісії за користування майном, отриманим у користування за договором.

Суд приходить до такого висновку з системного аналізу відповідних норм матеріального права, а саме:

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачені підстави припинення зобов'язання - зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 651 Цивільного кодексу України визначає підстави для зміни або розірвання договору - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Аналогічно, статтею 653 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки зміни або розірвання договору - у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

За таких обставин, головною умовою для правильного розгляду спору є вирішення питання про те, чи має позивач право відповідно до закону чи умов договору на односторонню відмову від зобов’язань, та, чи дотримані позивачем підстави для реалізації такого права на односторонню відмову від договору.

Так, згідно п. 16.3.2 на вимогу позивача догові фінансового лізингу може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку, у випадках коли відповідач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів.

У відповідності з п. 10.1.1 договору у випадку якщо несплати лізингового платежу (частково або повністю) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів, позивач має право вилучити майно, передане відповідачу у користування, про що направляє відповідне повідомлення у порядку, передбаченому п. 10.2 договору.

З матеріалів справи вбачається, що за наявності передбачених умовами договору обставин, позивач, з посиланням на п.п.10.1.1, 10.2, 16.3.2 договору фінансового лізингу, спрямував 31.05.2009р на адресу відповідача вимогу за вих.№2916 про дострокове розірвання договору фінансового лізингу з вимогою повернути майно, передане за умовами даного договору відповідачу.

В свою чергу, відповідач після отримання вказаної вимоги, приймаючи до уваги заяву позивача про одностороннє розірвання договору фінансового лізингу, повернув отримане у користування майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 19 червня 2009 року.

Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

У відповідності з ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи відсутність доказів у підтвердження дати отримання відповідачем листа позивача про розірвання в односторонньому порядку договору фінансового лізингу, але приймаючи до уваги не заперечення цього факту відповідачем, а також підтвердження цього, зокрема, актом приймання-передачі майна у зв'язку з розірванням договору, суд приходить до висновку, що договір фінансового лізингу вважається припиненим з 19 червня 2009 (дата складання сторонами акту приймання-передачі майна).

Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на реалізацію позивачем свого права на односторонню відмову від договору (розірвання на вимогу лізингодавця, як обраний правовий наслідок порушення лізингоодержувачем зобов’язань), саме з 19 червня 2009 року, на підставі положень ст. ст. 598, 610, 611, 651, 653 ЦК України припинились зобов’язання сторін (лізингодавця та лізингоодержувача) за договором фінаснвого лізингу № 080214-72/ФЛ-Ю-А від 14.02.2008 року.

Тим самим підстав для нарахування лізингових платежів та штрафних санкцій після розірвання договору фінансового лізингу у зв'язку їх несплатою у відповідача не мається.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні біти підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем на дату розгляду справи не представлено належних доказів оплати заборгованості згідно виставленим рахункам (виписок з банку, платіжних документів) у сумі 222311,82 грн. (згідно виставленим рахункам станом до травня 2009 року у відповідності з графіком сплати лізингових платежів за винятком суми 174959,98 грн.), при цьому акт звірки, доданий позивачем до матеріалів справи судом до уваги не приймається, оскільки не підписаний відповідачем та не є належним доказом оплати заборгованості.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню в частині суми у розмірі 222 311,82 грн.

Оскільки відповідачем не виконано зобов’язання щодо своєчасної оплати лізингових платежів, позивачем нарахована сума пені у розмірі 42203,33 грн., а також 3% річних у сумі 11003,88 грн. та індекс інфляції у сумі 31384,47 грн.

Згідно п.11.2.1 договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 договору та Графіком сплати лізингових платежів, та інших платежів, передбачених договором, відповідач зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочення від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачу, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати відповідачем лізингових платежів позивач буде змушений нести збитки (в тому числі пов'язані з збільшення процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), відповідач протягом 5 (п'яти) банківських днів відшкодовує збитки після отримання відповідної вимоги від позивача.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно п. 6 ст. 230 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що несплаченою та простроченою сумою лізингових платежів за договором є сума у розмірі 222311,82 грн., у зв'язку з чим штрафні санкції, а також проценти за користування чужими грошовими коштами повинні нараховуватися саме на цю суму.

Таким чином пеня за прострочення сплати лізингових платежів підлягає стягненню у розмірі 23616,90 грн., 3% річних - у сумі 6157,80 грн. та інфляція - у розмірі 17562,70 грн.

Крім того відповідно до п.8.2.1 договору відповідач зобов’язався щоквартально письмово інформувати позивача про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення позивачу звіту у формі, встановленій договором.

Відповідно до п.11.2.3 договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу відповідач зобов’язався сплатити позивачу штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості предмету лізингу на момент укладення договору за кожний випадок такого порушення.

Згідно наданого позивачем розрахунку, сума штрафу за неподання звітності за чотири квартали складає 22779,00 грн. (569475 х 4%).

Доказів надання звіту за період з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2009 року відповідачем не надано, у зв'язку з чим вимога щодо стягнення штрафу у розмірі 22779, 00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо посилання відповідача на фінансову кризу, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Лізингові платежі, які включають оплату частини вартості майна та комісію за користування майном передбачені умовами договору фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, підписуючи договір фінансового лізингу відповідач володів правом вибору вступати чи утримуватися від вступу у договірні відносини за визначеними у договорі умовами, повинен був передбачити доцільність та вигоду, яку він отримує з цих правовідносин, ризик зросту та падіння економічних показників.

Враховуючи викладене суд не може погодитись з позивачем про те, що економічна криза є обставиною, яка істотно змінилася після укладення спірного договору, та обставиною, яка не залежала від волі відповідача.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже при укладенні договору фінансового лізингу позивач розраховує на лізинові платежі, передбаченими сторонами, які відповідач повинен сплатити за користування майном.

Також суд зазначає що фінансова криза має загальний характер і торкнулася не лише відповідача, а і позивача, який постраждав не тільки від фінансової кризи, а і у зв'язку з порушенням відповідачем зобов’язань за договором у вигляді сплати лізингових платежів, на які позивач розраховував при укладенні договору фінансового лізингу від 14.02.2008 року.

Згідно ст.ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України оплата держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягає покладанню на обох сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 05 жовтня 2010 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.49,82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвестр» (м.Сімферополь, вул. Некрасова, б.14, ідентифікаційний код 35110077, п/р 26003054904461 у «Приватбанк» МФО 384436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (м. Київ, вул. Дектярівська, 21-г, ідентифікаційний код 33880354, п/р 26005300115839 в ПКФ ВАТ «ВіЕйБі Банк» в м. Києві, МФО 321637) суму основного боргу у розмірі 222311,82 грн., пеню у розмірі 23616,90, 3% річних у розмірі 6157,80 грн., інфляцію у сумі 17562,70 грн., штраф за неподання звітності у сумі 22779,00 грн., державне мито у сумі 2924,3 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 136,80 грн.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          В іншій частині позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гаврилюк М.П.