Рішення № 11547479, 04.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

04.10.2010Справа №2-18/3834-2010 За позовом – Приватного підприємства «Зевс», м. Донецьк (83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-А; поштова адреса: 01023, м. Київ, вул. Мечнікова, 2, БЦ «Парус», 15 поверх, юр. відділ)

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер», м. Сімферополь (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47)

Про стягнення 111427,10 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Дудкін В.С. – представник, довіреність від 06.08.2010р.

Від відповідача – Мошкін В.О. – представник, дов. від 01.01.2010 року № 29.

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство «Зевс», м. Донецьк – позивач – звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер», м. Сімферополь – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 111427,10 грн., з яких: 102342,32 грн. – сума основного боргу, 7613,71 грн. – сума пені та 1471,07 грн. – сума процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, ч. 3 ст. 198, 217, 218, 230-232 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 01.07.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № ПР-40491. Згідно з умовами Договору, позивач зобов'язався передавати у власність товар, а відповідач приймати і оплачувати такий товар (алкогольні напої в асортименті). На підставі Договору протягом жовтня 2009р. - березня 2010р. позивач поставив алкогольні напої на суму 142342,32 грн., що підтверджується видатковими накладними, але, в порушення своїх зобов’язань отриманий товар відповідач не оплатив в повному обсязі, у зв’язку з чим за ним склалася заборгованість у розмірі 102342,32 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

12.08.2010р. у судовому засіданні представник позивача заявив письмове клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, суд продовжив строк розгляду справи та задовольнив клопотання позивача.

04.10.2010 року представник відповідача надав суду письмову заяву, в якій вказує, що за відповідачем дійсно рахується заборгованість за поставлений позивачем товар у сумі 102342,32 грн. і не оплачена до дійсного часу у зв’язку із важким матеріальним становищем відповідача.

Суд залучає таку заяву до матеріалів справи.

Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.07.2009 року між Приватним підприємством «Зевс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайер» укладено договір поставки № ПР – 40491.

Відповідно до пункту 2.1 договору, постачальник зобов’язується поставити товар у строки, обумовлені даним договором, відповідно до заявок покупця, які є невід’ємною частиною договору, а покупець – прийняти і оплатити товар на умовах, обумовлених у додатку № 4 до даного договору, який є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у виконання своїх зобов’язань за договором поставки від 01.07.2009 року позивач поставив відповідачеві товар на суму 102342,32 грн. (з урахуванням недостачі та бою), що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та Актами бою, недостачі, копії яких наявні у матеріалах дійсної справи.

Відповідач зазначений товар отримав, про що свідчать підпис та штамп відповідача у графі «отримав» видаткових накладних.

Згідно з додатком № 4 до даного договору, який є невід’ємною частиною договору, покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок покупця у продовж 60 днів з моменту поставки товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем вказана вартість отриманого товару сплачена не була, в результаті чого за відповідачем рахується заборгованість у сумі 102342,32 грн., що також визнається відповідачем у письмовій заяві від 04.10.2010 року, яка залучена судом до матеріалів справи.

Крім того, на вказану суму заборгованості між сторонами 30.06.2010 року підписаний без заперечень Акт звірки взаємних розрахунків.

Доказів оплати заборгованості у сумі 102342,32 грн. відповідач суду не представив.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання—відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідач не представив суду доказів здійснення оплати позивачеві коштів у сумі 102342,32 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 102342,32 грн. підлягають задоволенню.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1471,07 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом вище встановлено факт прострочення оплати відповідачем отриманої продукції у сумі 102342,32, то з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 1471,07 грн.

У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 7613,71 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до п. 8.9 договору (у тому числі і у редакції протоколу розбіжностей № 1 до договору поставки від 01.07.2009 року) у випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожний день прострочення.

Перевіривши у судовому засіданні розрахунок суми пені, наданий позивачем, суд погоджується з ним, у зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 7613,71 грн. підлягають задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на відповідача.

Крім того, суд зауважує що згідно ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 111427,10 грн.

Так 1 відсоток від вказаної суми становить 1114,27 грн., тоді як з платіжного доручення № 14я158 від 16.07.2010 р. вбачається, що держмито сплачено у розмірі 1114,28 грн.

Отже, сума зайве сплаченого державного мита у розмірі 0,01 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

В судовому засіданні 04.10.2010 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.10.2010 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст. ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер», м. Сімферополь (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47; код ЄДРПО України 32973371) на користь Приватного підприємства «Зевс», м. Донецьк (83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-А; код ЄДРПО України 31578034) заборгованість у сумі 102342,32 грн., 3% річних у сумі 1471,07 грн., пеню у сумі 7613,71 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1114,27 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          Повернути Приватному підприємству «Зевс», м. Донецьк (83047, м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-А; код ЄДРПО України 31578034) з державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200) 0,01 грн. зайве сплаченого державного мита.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Осоченко І.К.