Постанова № 11547301, 29.09.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 вересня 2010 р. № 2-12/111-2010 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Дунаєвської Н.Г.,

суддів:Мележик Н.І.,

Владимиренко С.В. –доповідач,

розглянув

касаційну скаргу Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз"

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р.

та рішеннягосподарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010р.

у справі№2-12/111-2010

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД"

доДержавного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз"

простягнення 451653грн., Представники сторін в судове засідання не з’явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" про стягнення заборгованості за несплачений товар на суму 397080грн., 3% річних за прострочення платежу по неоплаченому товару на суму 6923,92грн., пені за прострочення платежу по неоплаченому товару на суму 42868,29грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010р. у справі №2-12/111-2010 (суддя Іллічов М.М.) позов задоволено. Стягнуто з Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" суму заборгованості у розмірі 397080грн., 3% річних у сумі 6923,92грн., пеню у сумі 42868,29грн., судові витрати по сплаті держмита - 4469грн., за інформаційно-технічне забезпечення - 312,5грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р. у справі №2-12/111-2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Голика В.С., суддів Гонтаря В.І., Плута В.М.) апеляційну скаргу Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" задоволено частково. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010р. у справі №2-12/111-2010 змінено з викладенням пункту 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: "Стягнути з Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" (95000 м.Сімферополь, пр.Кірова/пров.Совнаркомовський, 52/1, р/р 26000000 в АКБ "ЧБРР" МФО 384577 код ЄДРПОУ 00153117 ІПН 001531101091) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (65125 м. Одеса, вул. Канатна, 42 к.501, п/р 26004311805 в АБ "Південний", м. Одеса, МФО 328209, код ЄДРПОУ 30284125, ПДВ 23191665 1ПН 302841215535) заборгованість у розмірі 397080грн., 3% річних у розмірі 6923,92грн., пеню у розмірі 42868,29грн., судові витрати по сплаті держмита - 4469грн., 236грн. витрат за інформаційне-технічне забезпечення судового процесу."

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами в частині стягненні пені на суму 42868,29грн., відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2010р. у справі №2-12/111-2010 в частині стягнення пені на суму 42868,29грн., та постановити нове рішення, зменшивши розмір пені до 10%.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, 23.12.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марко ЛТД" (постачальник) та Державним акціонерним товариством "Чорноморнафтогаз" (покупець) був укладений договір поставки №1042, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у встановлений термін у власність покупця товар за Специфікацією №1 (Додаток №1), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити його на умовах, встановлених Договором. За умовами п.4.1 договору, сума договору складає 397080грн., в т.ч. ПДВ 66180грн. Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 15 календарних днів після отримання товару та підписання акту прийняття-передачі.

Місцевим та апеляційним господарськими судами з’ясовано, що позивач виконав свої зобов'язання за вказаним договором, а саме: поставив відповідачу товар на загальну суму 397080грн. за видатковими накладними №РН-0000108 від 31.03.2009р. на суму 394680грн. та №РН-0000142 від 14.04.2009р. на суму 2400грн. 24.04.2009р. сторонами підписано акти прийому-передачі товару за умовами цього договору. Проте відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, вартість отриманого товару не оплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Врахував вищевикладене, пославшись на приписи ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 ЦК України, місцевий господарський суд, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача вартості поставленого товару на суму 397080грн.

Поряд з цим, попередніми судовими інстанціями з’ясовано, що за умовами п.7.3 договору у випадку несвоєчасного проведення кінцевого розрахунку за поставлену партію товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період, за який начисляється пеня, за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.

Врахував зазначені договірні умови, приписи ст.549, ч.2 ст.551, ст.ст.611, 625 Цивільного кодексу України, перевірив здійснений позивачем розрахунок пені та 3% річних, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягнув з відповідача пеню на суму 42868,29грн. та 3% річних на суму 6923,92грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами ч.1 ст.546, ч.1 ст.548, ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, вірно зазначив, що види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених ст.546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Вірно встановив, що товар поставлено в повному обсязі, акти прийому-передачі товару підписані відповідачем без зауважень, видаткові накладні та довіреності складені сторонами відповідно до вимог діючого законодавства, суд апеляційної інстанції підставно вказав про відсутність у суду першої інстанції підстав зменшення на 10% заявленої до стягнення пені.

Водночас, врахував приписи ч.1 ст.230, ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ст.83 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд підставно вказав, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що всупереч приписів ст.ст.33, 34 ГПК України відповідач, звернувшись до суду апеляційної інстанції з проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від господарської відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій, із зазначенням, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на кредиторську заборгованість відповідача, складні фінансово-економічні умови, згідно ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не є належними доказами наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення грошового зобов'язання.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення до 10 відсотків розміру пені.

При цьому, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача 4469грн. витрат по сплаті державного мита та 312,5грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд апеляційної інстанції, вірно врахував приписи ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підставно вказав, що постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" від 21.12.2005р. №1258, визначено розмір оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, згідно розділу 2 якого для всіх позивачів у господарських справах, не звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, за ставкою 236грн. Проте зазначене, не було враховано судом першої інстанції, що стало підставою згідно п.4 ч.1 ст.104 ГПК України для зміни судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.

У відповідності до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, натомість обґрунтованих доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та/або матеріального права скаржником суду касаційної інстанції не наведено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі, якою змінено рішення місцевого господарського суду з викладенням п.3 резолютивної частини рішення в іншій редакції, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.04.2010р. у справі №2-12/111-2010 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Дунаєвська

Судді: Н. Мележик С. Владимиренко