Ухвала суду № 11546222, 28.09.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2010 р.Справа № 2-а-3583/08/1570 Категорія: 2.11.1Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Бітова А.І.

суддів Милосердного М.М.

Ступакової І.Г.

при секретарі Новицькій Н.В.

з участю: представника Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області Кібкало Сергія Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства "САМ-2" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року у справі за позовом приватного підприємства "САМ-2" до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2008 року приватне підприємство (далі ПП) "САМ-2" звернулося до суду з адміністративним позовом до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції (далі Миколаївської МДПІ) Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25 липня 2007 року №0000522300/0, яким визначено підприємству суму податкового зобовязання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у розмірі 34 343, 39 грн., та №0000891700/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 608, 75 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ПП "САМ-2" вказувало, що за результатами планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2007 року відповідач дійшов висновку про зменшення позивачем податкового зобовязання з ПДВ внаслідок не віднесення до його складу сум ПДВ від реалізації:

-у серпні 2006 року пшениці ОСОБА_4 на суму 160 667, 92 грн. (ПДВ 26 777, 99 грн.);

-у вересні 2006 року насіння соняшника на суму 45 388, 45 грн. (ПДВ 7 564, 74 грн.).

Однак, цей висновок є помилковими, оскільки підприємство не реалізовувало цю продукцію, а її наданням повернуло фінансову допомогу ОСОБА_5 відповідно до договорів позики.

Також, відповідачем було визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб, у звязку з тим, що підприємством проводились закупки товарно-матеріальних цінностей у СПД: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і виплачувався дохід без утримання цього податку. Однак, такі дії відповідача є неправомірними, оскільки доход вказаних субєктів оподатковується єдиним податком і, тому, у випадку утримання позивачем податку з доходів фізичних осіб це призвело б до подвійного оподаткування.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що вважає його необґрунтованим.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року у задоволенні адміністративного позову ПП "САМ-2" до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000522300/0 від 25 липня 2007 року та №0000891700/0 від 25 липня 2007 року - відмовлено.

В апеляційній скарзі ПП "САМ-2" ставиться питання про скасування судового рішення в звязку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також що у звязку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ПП "САМ-2", перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

З 27 червня по 12 липня 2007 року працівниками МДПІ була здійснена виїзна планова комплексна перевірка ПП "САМ-2" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2007 року, про що 19 липня 2007 року складено акт №116/23-2001/32165998.

На підставі цього акта, 25 липня 2007 року МДПІ прийняло податкове повідомлення-рішення №0000522300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по ПДВ у сумі 34 343, 39 грн. за встановлені перевіркою порушення п.11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та №0000891700/0, яким визначено відповідачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 608, 75 грн. (536, 25 грн. за основним платежем, 1 072, 5 гривень штрафна (фінансова) санкція) за встановлені перевіркою порушення ст.ст. 4, 7, 8, 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, але рішеннями МДПІ від 27 серпня 2007 року, ДПА в Одеській області від 28 вересня 2007 року, ДПА України від 12 грудня 2007 року скарга позивача залишена без задоволення.

В п.3.3.5 акта перевірки зазначено, що в порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ПП "САМ-2" не були включені до об'єкту оподаткування операції з реалізації сільгосппродукції на суму 206 056, 37 грн. та відповідно не була віднесена до податкового зобов'язання сума ПДВ у розмірі 34 343, 39 грн., а саме: у серпні 2006 року були реалізовані пшениця та ячмінь ОСОБА_5 на загальну суму 160 667, 92 грн., у т.ч. ПДВ 26 777, 99 грн., у вересні 2006 року було реалізовано ОСОБА_5 соняшник на суму 45 388, 45 грн., у т.ч. ПДВ 7 564, 74 грн.

Між ПП "САМ-2" та ОСОБА_5 були укладені договори позики, відповідно до яких кредитор надавав кошти, які позичальник повинен був повернути в строки, зазначені в договорах. Сторонами були внесені доповнення в договори позики, відповідно до яких позичальнику надавалося право повернути суму позики також власною продукцією (зерном, послугами, насінням), що підтверджується накладними або іншими документами.

На виконання вказаних договорів ПП "САМ-2" поставило ОСОБА_5 сільгосппродукцію по собівартості в рахунок погашення позики.

В п.3.1.1 акта перевірки вказано, що ПП "САМ-2" виплатив за закупку товарних матеріальних цінностей доходи громадянам: СПД ОСОБА_7 - 91, 80 грн., СПД ОСОБА_6 1 024, 20 грн., ПП ОСОБА_9 209 грн., СПД ОСОБА_3 2 800 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб (відповідні документи, які надають право не утримувати податок - відсутні), у зв'язку з чим донарахуванню підлягає податок з доходів фізичних осіб у сумі 536, 25 грн. а також мають бути застосовані штрафні в розмірі 1 072, 50 грн.

Вирішуючи справу у частині правомірності податкового повідомлення-рішення від 25 липня 2007 року №0000522300/0 (яким ПП "САМ-2" визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 34 343, 39 грн.), суд першої інстанції виходив з того, що операція з повернення позики сільгосппродукцією є операцією з поставки товарів, яка відноситься до обєктів оподаткування, відповідно, визначення підприємству податкового зобов'язання є правомірним.

Вирішуючи справу у частині правомірності податкового повідомлення-рішення №0000891700/0 від 25 липня 2007 року (про донарахування податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій), суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ні під час перевірки, ні в ході розгляду справи не підтвердив документально що СПД, у яких він купив товарно-матеріальні цінності, є платниками єдиного податку, то це податкове повідомлення-рішення також є правомірним.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71, 72 КАС України, ст.ст. 1, 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

В апеляційній скарзі ПП "САМ-2" вказується, що повернення поворотної фінансової допомоги не є поставкою товарів у розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" і, тому, нарахування ПДВ за операцією повернення поворотної фінансової допомоги суперечить цьому Закону. Також, вказується, що відповідно до п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва", платник єдиного податку не є платником податку з доходів фізичних осіб, з чого слідує, що апелянт не повинен був утримувати цей податок з доходів СПД: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_10 при закупівлі у них товарно-матеріальних цінностей.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що зобовязання апелянта, як позичальника за договорами позики, припинилися внаслідок розрахунку з кредиторами частково коштами, частково товарами власного виробництва (пшеницею, ячменем, соняшником).

Відповідно до п.1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Таким чином, оскільки апелянт фактично передавав кредиторам право власності на свої товари за раніше отриману компенсацію (частину коштів за договорами позики), то такі операції були поставкою, і тому, апелянт мав збільшувати свої податкові зобовязання з ПДВ за цими операціями, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи що апелянт є сільськогосподарським товаровиробником, який здійснював поставку товарів власного виробництва, він, на підставі п.11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", не повинен був сплачувати вказані податкові зобовязання з ПДВ до бюджету, а мав перерахувати їх на окремий рахунок для використання за певним цільовим призначенням.

Так, згідно цього пункту (11.29) Закону - зупинено дію п.7.7 ст. 7, п.п.10.1 і 10.2 ст. 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.4 цього Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №271 від 26 лютого 1999 року неперераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що у порушення вищенаведених норм законодавства, апелянт не перераховував на окремий рахунок суми ПДВ за операціями поставки товарів (в розрахунок договорів позики) і, відповідно, не використовував їх за цільовим призначенням, у звязку з чим, рішення податкового органу про їх стягнення є правомірним.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №0000891700/0 від 25 липня 2007 року (про донарахування апелянту податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій), судова колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції про його правомірність, оскільки, дійсно, апелянт ні під час перевірки, ні в ході розгляду справи не підтвердив документально що СПД, у яких він купив товарно-матеріальні цінності, є платниками єдиного податку.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог є правильними.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу приватного підприємства "САМ-2" залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: