Постанова № 11533113, 26.05.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

25 травня 2010 року Справа № 2-1/3784-2009 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіСотула В.В.,

суддівЛисенко В.А.,

Борисової Ю.В.,

за участю представників сторін:

представник позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова Гільдія";

представник відповідача: не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Криммеблі";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Гільдія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О. ) від 16 березня 2010 року у справі №2-1/3784-2009

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Гільдія" (вул. Димитрова, буд. 5, корп. 10-А, місто Київ 150,03150)

до відкритого акціонерного товариства "Криммеблі" (вул. Лінейна, 2, місто Сімферополь, 95006)

про стягнення 298 977,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова Гільдія»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відкритого акціонерного товариства «Криммеблі»про стягнення 298977,72 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання в частині оплати отриманих послуг відповідно до договору № 2301 -1-К/АН від 23 січня 2006 року.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що за даними бухгалтерського обліку заборгованість перед позивачем відсутня. Крім того, відповідач заявив клопотання про застосування судом наслідків спливу строків позовної давності.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2010 року у справі №2-1/3784-2009 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що підписаний сторонами 24 червня 2006 року акт прийому-передачі документації (концепції) за договором № 2301-1-К/АН від 23 січня 2006 року (а.с. 19) не відповідає вимогам, встановленим Законом до первинних бухгалтерських документів, у звязку з чим не може бути прийнятий як належний доказ по справі.

Також суд дійшов висновку, що позивачем пропущений встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (строк позовної давності).

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на умови пунктів 4.4., 4.2.1., 4.2.3., 4.3.1., 4.3.3. укладеного між сторонами договору, а також на правила частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, зазначає, що строк позовної давності закінчився лише 09 липня 2009 року, однак позовна заява була ним подана 06 липня 2009 року, тобто в строк, передбачений законодавством.

Також, заявник скарги просить звернути увагу, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строку позовної давності, а його застосування за власною ініціативою суду є неможливим в силу частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України.

У доповненнях до апеляційної скарги, які надійшли до суду апеляційної інстанції 17 травня 2010 року за вх. № 4534 (а.с. 140-144), заявник заперечує проти висновку суду першої інстанції щодо відсутності повноважень особи, яка з боку відповідача підписала акт прийому-передачі концепції від 24 червня 2006 року.

Зокрема, позивач зазначає, що посилання суду першої інстанції на наявність на вказаному акті приймання-передачі концепції від 24 червня 2006 року "нахиленої риси" перед підписом як на доказ того факту, що акт підписано неуповноваженою особою, є безпідставним та помилковим, оскільки ця риса не може вважатися належним доказом у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, так як жодним нормативним актом не встановлено можливості такого застереження.

Письмові заперечення проти апеляційної скарги у матеріалах справи відсутні.

За розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Гоголя Ю.М. на суддю Борисову Ю.В.

У судовому засіданні, яке відбулось 18 травня 2010 року, представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. У судовому засіданні було оголошено перерву для підготовки повного тексту постанови суду до 25 травня 2010 року.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Гільдія»(виконавець) і відкритим акціонерним товариством «Криммеблі»(замовник) укладено договір про надання послуг № 2301-1-К/АН (далі - договір) (а.с. 9-17).

Відповідно до підпункту 1.1. договору виконавець надає замовнику інформаційно-консалтингові послуги, які полягають у розробці і наданні в письмовому вигляді систематизованої інформації, яка містить, дослідження з аналізу та вибору більш ефективного комерційного використання земельної ділянки (далі - аналіз) та систематизованої інформації, яка містить дослідження, формулювання типа об'єкту комерційної нерухомості (далі - ОКН), його форму, опис способу утворення, його окупність (далі - концепція).

Сторони домовились, що інформація з аналізу, що викладена в письмовій формі, передається замовнику у вигляді підсумкового документа - звіту про аналіз та вибір найліпшого і найбільш ефективного комерційного використання земельної ділянки (далі - звіт).

У відповідності з пунктами 4.2 та 4.3 договору передача звіту та концепції відбувається з обов'язковим складанням актів приймання-передачі наданих послуг № 1, 2 відповідно.

Підпунктами 5.2.1., 5.2.2 договору сторони передбачили, що замовник протягом п'яти банківських днів з моменту підписання договору, виплачує виконавцю передоплату за розробку звіту, що складає у валютному еквіваленті суму, рівну 10000,00 євро, яка підлягає сплаті в гривнях за курсом, який встановлено Національним банком України на день здійснення платежу і відповідно 20000,00 євро з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг №1 за створення Концепції.

Відповідно до підпункту 5.2.3. договору оплата залишкової частини винагороди за надані інформаційно-консалтингові послуги з розробці звіту та концепції в розмірі у валютному еквіваленті 20000,00 євро, здійснюється замовником не пізніше п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг №2.

Порушення відповідачем умов пункту 5.3.2. договору щодо здійснення ним остаточного розрахунку за отримані інформаційно-консалтингові послуги, явилось підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення цієї заборгованості з урахуванням штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, наданих у судовому засіданні 18 травня 2010 року, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, у звязку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг, які регулюються главою 63 Цивільного кодексу України, а також загальними положеннями про зобовязання (глава 47 зазначеного Кодексу).

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне правило містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Матеріалами справи, зокрема, підписаними сторонами актами прийому-передачі документації (аналізу та концепції) за договором № 2301-1-К/АН від 23 січня 2006 року (а.с. 18, 19), підтверджується факт належного виконання позивачем своїх договірних обовязків, проте, доказів оплати отриманих послуг відповідач суду не надав.

При цьому, судова колегія не погоджується з судом першої інстанції щодо неприйняття акту прийому-передачі документації (концепції) за договором № 2301-1-К/АН від 23 січня 2006 року, підписаного 24 червня 2006 року (а.с. 19), в якості належного доказу виконання позивачем договірних зобовязань.

Як зазначив суд першої інстанції, нахилена риса перед підписом голови правління відкритого акціонерного товариства "Криммеблі" ОСОБА_1 є застереженням того, що акт підписаний не головою правління, а іншою особою, повноваження якої позивач у встановленому порядку не підтвердив. Отже, суд дійшов висновку, що зазначений акт не відповідає вимогам закону, предявленим до первинних бухгалтерських документів, зокрема, частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою первинні документи повинні мати, в числі інших обовязкових реквізитів, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Між тим, підписи представників сторін на вказаному акті скріплені печатками товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Гільдія»та відкритого акціонерного товариства «Криммеблі».

З боку відповідача, як зазначено в самому акті, концепцію прийняв директор відкритого акціонерного товариства «Криммеблі»Борисов В.С. На акті так само було поставлено підпис зазначеної уповноваженої особи, який скріплено печаткою відповідача.

Відомостей про те, що печатка відповідача загублена, втрачена чи вкрадена відкрите акціонерне товариство «Криммеблі»позивачу не надавало. Так само суду не надано доказів втрати печатки. Більш того, відповідач навіть не пояснив суду, яка саме особа (якщо не директор) підписала цей акт.

Відповідно до пункту 42 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»від 24 жовтня 2008 року № 13 при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 Цивільного кодексу України. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 року.

З матеріалів справи вбачається, що на відсутність повноважень у особи, яка підписала акт приймання-передачі концепції від 24 червня 2006 року від імені відкритого акціонерного товариства «Криммеблі», посилався саме відповідач.

Згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, хибним є висновок суду першої інстанції, що наявність таких повноважень у представника відповідача при підписанні акту повинен був доводити суду позивач.

Оскільки в процесі розгляду даної справи відповідач не довів (не надав належних та допустимих доказів), що позивач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про відсутність у особи, що підписала акт, повноважень на це в момент вчинення цієї дії, його посилання на складання акту неуповноваженою особою не могли прийматись судом до уваги у зв'язку з необґрунтованістю.

Таким чином, доводи суду першої інстанції про недоведеність позову є помилковими.

Іншою підставою для відмови у позові суд вказав пропуск строку позовної давності.

Однак, пропуск строку позовної давності може бути самостійною підставою для відмови у позові лише у випадку доведеності позову (див. абзац 3 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" № 14 від 18 грудня 2009 року).

Крім того, апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропущення позивачем строку позовної давності.

Так, статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 4.3. договору, виконавець зобовязаний підготувати і передати замовнику концепцію для розгляду і затвердження не пізніше ніж через 40 календарних днів з моменту підписання замовником акту прийому-передачі наданих послуг № 1 і отримання від замовника передплати, в розмірі, зазначеному в пункті 5.2.2. цього договору. Передача концепції здійснюється з обовязковим складенням акту передачі концепції. Одночасно з передачею концепції, виконавець передає замовнику 2 екземпляра акта прийому-передачі наданих послуг. Такий акт був підписаний сторонами 24 червня 2006 року.

В силу пункту 4.3.1. договору, відповідач протягом десяти календарних днів з моменту отримання концепції, тобто до 03 липня 2006 року, був зобовязаний розглянути надану концепцію, підписати акти прийому-передачі наданих послуг № 2, та повернути один примірник акту позивачу.

До цього моменту, за умови відсутності відмови відповідача від підписання акту прийому-передачі наданих послуг № 2, послуги не вважаються наданими, відтак у позивача не виникає права вимагати оплати відповідачем обумовленої в пункті 5.3.2. договору суми частини винагороди, що залишилась.

За умовами пункту 4.4. договору у випадку ненадання замовником у строки, зазначені в пунктах 4.2.1. і 4.3.1. цього договору, підписаних екземплярів актів прийому-передачі наданих послуг № 1 і № 2 і відсутності мотивованої письмової відмови замовника від підписання актів прийому-передачі наданих послуг із зазначенням причин згідно з пунктами 4.2.3. і 4.3.3. цього договору, послуги, надані виконавцем, вважаються наданими належним чином відповідно до умов цього договору і прийнятими без претензій з боку замовника.

Відповідно до підпункту 5.2.3. договору оплата залишкової частини винагороди за надані інформаційно-консалтингові послуги з розробці звіту та концепції в розмірі у валютному еквіваленті 20000,00 євро, здійснюється замовником не пізніше п'яти банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг №2.

З огляду на те, що концепцію було надано відповідачу 24 червня 2006 року (а.с. 19) та, враховуючи відсутність підписаних відповідачем актів прийому-передачі наданих послуг № 2 та відповідних зауважень щодо наданої концепції, останнім днем остаточного розрахунку відповідача перед позивачем за надані послуги згідно з пунктом 5.2.3. договору є 09 липня 2006 року. Отже, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання саме з 09 липня 2006 року (24.06.2006 + 10 днів на розгляд концепції + 5 днів на оплату).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до суду з цим позовом 06 липня 2009 року (а.с. 31), тобто у строк, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як було зазначено, у договорі сторони встановили грошовий еквівалент в іноземній валюті (євро), зокрема: "5.2.3. Оплата залишкової частини винагороди за надані інформаційно-консалтингові послуги з розроблення звіту і створення концепції, яка складає у валютному еквіваленті суму, що дорівнює 20000,00 євро, яка підлягає сплаті в гривнях за курсом, встановленим Національним банком України на день здійснення платежу".

Наведені правила частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачають гарантію захисту майнових інтересів кредитора у випадку зміни курсу гривні до певної іноземної валюти.

Офіційний курс євро станом на 06 липня 2009 року (дата подачі позовної заяви) становив 1069,9654 грн за 100,00 євро. Отже, з відповідача підлягає стягненню заборгованість у сумі 213993,08 грн (20000,00 євро х 1069,9654 / 100).

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Що ж до вимог позивача про стягнення збитків, заподіяних інфляцією, то апеляційна інстанція відмовляє у їх задоволенні з огляду на те, що позивач не довів установленими Господарським процесуальним кодексом України засобами доказування факту знецінення євро, тобто валюти, в якій виражено грошове зобов'язання і за якою обраховується сума боргу за договором. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (див. пункт 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 26 липня 2002 року № 01-8/870).

Загальна сума процентів від простроченої суми, виходячи з періоду стягнення, заявленого позивачем (з 03 липня 2008 року по 03 липня 2009 року), складає 6395,47 грн, а саме:

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

21260003.07.2008 - 03.07.20093663 %6395,47 За правилами статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно закону чи договору неустойкою (штрафом, пенею), заставою та поручительством. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен уплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 6.3. договору №2301-1-К/АН від 23 січня 2006 року сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості прострочених послуг за кожен день прострочення.

Між тим, згідно з частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судовою колегією, початком перебігу строку позовної давності для позивача у цій справі є 09 липня 2006 року, тобто ця дата є началом строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки і цей строк сплив 09 липня 2007 року.

Однак, з вимогою про стягнення пені товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова Гільдія»звернулося до суду лише 06 липня 2009 року (а.с. 31).

Виходячи з цього, суд відмовляє в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції як такого, що прийнято при невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, неповному з'ясуванні обставин справи та порушенні норм матеріального права та приймає нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1, пункт 1, 3, 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова Гільдія»задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2010 року у справі №2-1/3784-2009 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Гільдія»задовольнити частково.

5. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Криммеблі" (вул. Лінейна, 2, місто Сімферополь, 95006, ідентифікаційний код 00275398, р/р 26009302320256 в КЦО "ПИБ", МФО 324430, ІПН 002753901091) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Гільдія" (вул. Димитрова, буд. 5, корп. 10-А, місто Київ 150, 03150, ідентифікаційний код 31864949, р/р 26003434270001 в КРУ КБ "ПриватБанк" г. Киев, МФО 321842, ІПН 318649426540) заборгованість у сумі 213993,08 грн, 3 % річних у сумі 6395,47 грн, державне мито в сумі 2203,86 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддяВ.В.Сотула

СуддіВ.А. Лисенко

Ю.В. Борисова