СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
26 травня 2010 року Справа № 2-24/5788-2009 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача: Майорова Надія Михайлівна, довіреність № 1 від 04.01.10, Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії";
представник відповідача: не з'явився, закрите акціонерне товариство "Теодосія";
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Теодосія" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 17 лютого 2010 року у справі №2-24/5788-2009
за позовом Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" (вул. Земська, 8,Феодосія,98100)
до закритого акціонерного товариства "Теодосія" (вул. Володарського, 39-Б,Феодосія, 98100)
про стягнення 262 511,19 грн,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2009 року позивач –Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до закритого акціонерного товариства "Теодосія", з посиланням на статті 193, 230 Господарського кодексу України, статті 509, 525, 526, 530, 532, 546, 548, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, про стягнення заборгованості з оплати послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 202562,68 грн, пені в сумі 31242,44 грн, інфляційних втрат в сумі 23878,85 грн, 3 % річних в сумі 4827,22 грн, а всього 262511,19 грн (т. 1, а.с. 3-5).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у результаті неналежного виконання відповідачем зобов’язання, зокрема, пункту 3 договору № 339/04 від 06 грудня 2004 року на водопостачання з комунального водопроводу і прийом стоків до комунальної каналізації, за закритим акціонерним товариством "Теодосія" утворилась заборгованість за надані послуги за період з 01 січня 2008 року по 01 вересня 2009 року в розмірі 202262,68 грн , яку позивач просив стягнути разом з пенею, інфляційними втратами та 3 % річних.
Заявою від 30 грудня 2009 року (вих. №2123) позивач збільшив позовні вимоги на суму 127289,25 грн, в тому числі інфляційні втрати у сумі 103993,06 грн і 3 % річних в сумі 23296,19 грн. Таким чином позивач просив стягнути з відповідача борг у загальній сумі 389800,44 грн (т. 2, а.с. 2-3).
У судовому засіданні суду першої інстанції, яке відбулось 18 січня 2010 року, позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою просив стягнути з відповідача заборгованість в загальній суми 389460,37 грн, в тому числі заборгованість з оплати послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 202562,68 грн, пені в сумі 31242,44 грн, інфляційних втрат в сумі 127871,91 грн, 3 % річних в сумі 27783,34 грн, яка була прийнята судом до розгляду (т. 2, а.с. 16, 17).
Відповідач визнає позов частково (на суму 117866,90 грн). Інша частина заборгованості, за його твердженням, була сплачена відповідно до наданих ним до матеріалів справи платіжних доручень № 405 від 30 вересня 2009 року на суму 7980,52 грн, № 416 від 06 жовтня 2009 року на суму 4718,45 грн, № 470 від 10 листопада 2009 року на суму 4064,36 грн, № 485 від 25 листопада 2009 року на суму 10433,49 грн, № 520 від 03 грудня 2009 року на суму 10187,89 грн, договору про зарахування зустрічних вимог від 29 грудня 2009 року на суму 19341,10 грн, платіжних доручень № 572 від 05 січня 2010 року на суму 14000,94 грн, № 64 від 02 лютого 2010 року на суму 13969,03 грн.
Всього, за розрахунками відповідача, ним, на виконання умов укладеного з позивачем договору № 339/04 від 06 грудня 2004 року, було сплачено 84695,78 грн (т. 2, а.с. 72-75). Також, відповідач, посилаючись на важкий фінансовий стан, на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України, просив суд надати йому розстрочення здійснення платежів на десять місяців, починаючи з лютого 2010 року по листопад 2010 року включно, рівними платежами по 11786,69 грн щомісяця, які відповідач має сплачувати до останньої дати кожного календарного місяця.
Крім того, відповідач вважає, що нарахування з боку позивача суми пені за період з серпня 2008 року по вересень 2009 року у сумі 31242,44 грн є протиправним, оскільки нарахування штрафних санкцій, в силу частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, має відбуватися лише за шість місяців, та просив, на підставі частини 2 статті 616 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, зменшити розмір пені на 90 %, враховуючи ту обставину, що її розмір є надмірно великим порівняно із збитками кредитора.
Заперечуючи проти позову в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції, відповідач посилався на відсутність окремої вимоги позивача про сплату цих сум, яка була б заявлена ним в межах строку позовної давності, встановленому статтею 257 Цивільного кодексу України. У зв’язку з цим, відповідач, посилаючись на частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України, просив суд відмовити в позові в цій частині у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 17 лютого 2010 року у справі №2-24/5788-2009 позов Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" до закритого акціонерного товариства "Теодосія" про стягнення 262511,19 грн задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 194582,16 грн заборгованості, 15276,83 грн 3% річних, 79984,80 грн інфляційних втрат, 31242,44 грн пені, 3210,86 грн державного мита та 194,57 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення 7980,52 грн заборгованості, 47887,11 грн індексу інфляції, 12506,51 грн 3% річних у позові відмовлено.
Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості з оплати послуг водопостачання та водовідведення в сумі 194582,16 грн, суд першої інстанції послався на відсутність доказів сплати відповідачем зазначеної суми, а посилання останнього на платіжні доручення № 405 від 30 вересня 2009 року на суму 7980,52 грн, № 416 від 06 жовтня 2009 року на суму 4718,45 грн, № 470 від 10 листопада 2009 року на суму 4064,36 грн, № 485 від 25 листопада 2009 року на суму 10433,49 грн, № 520 від 03 грудня 2009 року на суму 10187,89 грн, № 572 від 05 січня 2010 року на суму 14000,94 грн, № 64 від 02 лютого 2010 року на суму 13969,03 грн, а також на договір про зарахування зустрічних вимог від 29 грудня 2009 року на суму 19341,10 грн –відхилив з тих підстав, що у вказаних документах не зазначено період, за який здійснюються відповідні платежі, у зв’язку з чим неможливо встановити, що ці суми були сплачені відповідачем саме на погашення боргу, що утворився за період з 01 січня 2008 року по 01 вересня 2009 року, тим більш, що позивач і після 01 вересня 2009 року продовжував надавати відповідачу послуги відповідно до умов договору та виставляти рахунки.
Також на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд стягнув з відповідача 3 % річних та інфляційні витрати в межах строку позовної давності та з урахуванням індексів дефляції з певних періодах.
У відповідності з пунктом 14.1. укладеного між сторонами договору, частиною 1 статті 546, частиною 1 статті 548, статтею 549 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, судом було стягнуто з відповідача суму пені в розмірі 31242,44 грн, що розрахована позивачем за період з 11 серпня 2008 року по 10 вересня 2009 року.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду скасувати в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 76715,26 грн, пені за період з 11 серпня 2008 року по 11серпня 2009 року, з 11 вересня 2008 року по 11 вересня 2009 року, з 11 жовтня 2008 року по 11 жовтня 2009 року. Зменшити розмір пені, що стягується, на 90 відсотків. Покласти на позивача судові витрати, пов’язані з апеляційним переглядом справи.
Свої вимоги заявник скарги обґрунтовував порушенням судом першої інстанції правил статті 534 Цивільного кодексу України щодо черговості погашення вимог кредитора. Зокрема, на думку відповідача, платежі, що ним здійснювалися, мали зараховуватися в погашення суми боргу, а не в оплату поточних платежів.
Крім того, відповідач в апеляційній скарзі просив звернути увагу суду, що у листі № 164 від 16 лютого 2010 року, він просив позивача зарахувати поточні платежі на погашення боргу, що виник раніше.
Також, на думку заявника скарги, суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин між сторонами у цій справі наслідки спливу строку позовної давності у частині стягнення пені, нарахованої за період з 11 серпня 2008 року по 10 вересня 2009 року, в той час коли згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Більш того, в апеляційній скарзі заявник звертав увагу на безпідставність залишення судом першої інстанції без задоволення його клопотання про зменшення суми пені на 90 відсотків та розстрочення виконання судового рішення, втім, у судовому засіданні, яке відбулось 25 травня 2010 року, просив залишити питання зменшення суми пені на розсуд судової колегії.
У запереченні на апеляційну скаргу, яке надійшло на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду 05 травня 2010 року, позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін (т. 2, а.с. 112).
У судовому засіданні, яке відбулось 25 травня 2010 року, представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Для підготовки тексту постанови у засіданні суду було оголошено перерву до 26 травня 2010 року.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 грудня 2004 року між виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосія (водоканал) (правонаступником якого є позивач у справі - Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії", т. 1, а.с. 131) та закритим акціонерним товариством "Теодосія" (абонент) укладено договір № 339/04 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію (далі –договір) (т.1, а.с. 9-11).
Згідно з пунктом 1 договору водоканал приймає на себе водопостачання абонента питною водою до місця приєднання останнього до міського водопроводу, приймання та очищення стоків від абонента в міській каналізаційний колектор в об'ємі не меншому фактичного забору води та приймання стоків попереднього року на ділянках мереж об'єктів абонента.
За умовами пункту 3 договору абоненти самостійно здійснюють щомісячні платежі згідно виставленого рахунку в строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до пункту 17 договору, він укладається строком до 06 грудня 2005 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на кожний рік, якщо за місяць до закінчення строку не послідує заява однієї зі сторони про відмову від договору або його перегляд.
Сторони не представили суду доказів розірвання зазначеного договору або зміни його умов, отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений договір на день слухання справи є діючим.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги за період з січня 2008 року по серпень 2009 року, що з'явилось підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості у сумі 202562,68 грн, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, наданих в судовому засіданні 25 травня 2010 року, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції –частковому скасуванню, у зв’язку з наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг, які регулюються главою 63 Цивільного кодексу України, а також загальними положеннями про зобов’язання (глава 47 зазначеного Кодексу).
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 вказаного Кодексу зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач обов'язки за договором виконував у повному обсязі, що підтверджується підписаними обома сторонами актами виконаних робіт по абоненту (т. 1, а.с. 50-129).
На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за вищевказаним договором позивач виставив рахунки на загальну суму 202562,68 грн (т. 1, а.с. 17-36), яка є предметом спору у цій справі, у тому числі, рахунок № 7489 від 30 серпня 2009 року на суму 7980,52 грн (т. 1, а.с. 17), який був оплачений відповідачем відповідно до платіжного доручення № 405 від 30 вересня 2009 року (т. 2, а.с. 20).
Доказів оплати іншої частини заборгованості за вищевказаними рахунками у загальній сумі 194582,16 грн (202562,68 –7980,52=194582,16) відповідач суду не надав, в той час як згідно з статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з оплати послуг водопостачання та водовідведення в сумі 194582,16 грн та відмовив у стягненні боргу в сумі 7980,52 грн, у зв’язку з оплатою відповідачем цієї суми.
До матеріалів справи відповідачем були надані платіжні доручення № 416 від 06.10.2009 на суму 4718,45 грн, № 470 від 10.11.2009 на суму 4064,36 грн, № 485 від 25.11.2009 на суму 10433,49 грн, № 520 від 03.12.2009 на суму 10187,89 грн, № 572 від 05.01.2010 на суму 14000,94 грн, № 64 від 02.02.2010 на суму 13969,03 грн (т. 2, а.с. 21-26).
При цьому, у вказаних платіжних дорученнях зазначено призначення платежів: "За воду і стоки по рахункам, відповідно: № 8729 від 28.09.2009 на 4718,45 грн, № 9639 від 27.10.2009 на 4064,36 грн, №339/04 від 16.12.2004 на 10433,49 грн, № 10688 від 27.11.2009 на 10187,89 грн, № 11764 від 29.12.2009 на 14000,94 грн, № 42 від 27.01.2010".
Також матеріали справи містять лист закритого акціонерного товариства "Теодосія" від 16 лютого 2010 року №164, направлений на адресу Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії", в якому відповідач просив позивача змінити призначення платежів по вищезазначеним платіжним дорученням на наступне: "Погашення заборгованості за договором № 339/04 на відпуск води із комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації від 06 грудня 2004 року, що склалася станом на 01 вересня 2009 року" (т. 2, а.с. 77).
На цих підставах відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин правила статті 534 Цивільного кодексу України.
Проте, з такими доводами заявника апеляційної скарги погодитися не можна.
Так, згідно з статтею 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Наведена стаття пов'язує застосування черговості до погашення вимог кредитора із самою вимогою кредитора про виконання боржником грошового зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 13 серпня 2009 року у справі № 5020-13/197-7/124-13/226-3/065).
Враховуючи відсутність такої вимоги з боку позивача (кредитора), у відповідача не було та не має правових підстав для зміни в односторонньому порядку призначення платежів за рахунками, що виставлялись позивачем.
Крім того, лист від 16 лютого 2010 року № 164 був складений відповідачем за один день до ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі. Відомостей щодо відправки цього листа позивачу матеріали справи не містять.
Судова колегія підтримує позицію суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги посилання відповідача на сплату частки заборгованості у розмірі 19341,10 грн відповідно до договору № 2/12-2009 (т. 2, а.с. 71) про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29 грудня 2009 року, у зв'язку з наступним.
Як вбачається із зазначеного договору, укладеного між сторонами, за відповідачем існує заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення за договором № 339/04 від 16 грудня 2004 року у сумі 19341,10 грн. Правовими наслідками підписання зазначеного договору є припинення зобов'язань відповідача перед позивачем за надані послуги з водопостачання та водовідведення за цим договором на суму 19341,10 грн.
Проте із зазначеного договору не вбачається, що сума заборгованості у розмірі 19341,10 грн виникла у відповідача за спірний період, так само умовами договору сторони не передбачили зарахування зазначеної суми в рахунок сплати заборгованості саме за період з 01 січня 2008 року по 01 вересня 2009 року. З пояснень сторін судом встановлено, що зарахування зустрічних вимог проведено ними за інший період, а саме: за вересень, листопад та грудень 2009 року.
За правилами статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно закону чи договору неустойкою (штрафом, пенею), заставою та поручительством. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен уплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 14.1. договору сторони передбачили, що за затримання розрахунків абонент сплачує водоканалу за кожний день прострочення пеню, яка розраховується від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який сплачується пеня, але не більше розміру, встановленого діючим законодавством.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, він був зроблений за період з 11 липня 2008 року по 10 серпня 2009 року (т. 1, а.с. 13, 14).
Між тим, згідно з частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що позивач звернувся до суду з цим позовом 26 жовтня 2009 року (т. 1, а.с. 144), у суду не було підстав для стягнення пені за липень (42,96 грн), серпень (62,59 грн) та вересень (34,04 грн) 2008 року. Отже, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені, відповідно до наданого позивачем розрахунку, за вирахуванням вказаних сум, що складає 31103,12 грн (31242,44 грн –42,96 грн –62,59 грн –34,04 грн = 31103,12 грн).
За правилами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат, а також перевіривши висновки суду першої інстанції про застосування до цих вимог строку позовної давності, судова колегії погоджується з місцевим господарським судом в тому, що з відповідача підлягає стягненню 15276,82 грн 3% річних та 79984,80 грн інфляційних втрат за період з листопада 2006 року по серпень 2009 року.
Стосовно вимог заявника апеляційної скарги щодо зменшення штрафних санкцій на 90 % в порядку частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та статті 616 Цивільного кодексу України судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 616 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.
При розгляду справи відповідачем не було доведено суду, що порушення зобов'язання в частині несвоєчасної сплати наданих послуг сталося з вини позивача.
За правилами статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
На думку заявника апеляційної скарги розмір штрафних санкцій надмірно великий у порівнянні з сумою заборгованості.
Судовою колегією встановлено, що починаючи з 2005 року відповідачем постійно порушувались умови договору в частині сплати наданих послуг з водопостачання.
Приймаючи до уваги заперечення позивача щодо такого зменшення розміру штрафних санкцій, а також те, що розмір штрафних санкцій не є надмірно великим (заборгованість складає 194582,16 грн порівняно з 31103,12 грн пені) апеляційна інстанція погоджується з місцевим господарським судом у безпідставності вимог відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.
Судова колегія не вбачає підстав для надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення на підставі частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України.
Так, згідно з частиною 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Таким чином, для застосування передбачених цією нормою заходів, суду необхідно встановити чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.
Відповідно до пункту 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" № 02-5/333 від 12 вересня 1996 року з наступними змінами та доповненнями, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
З наведеного вбачається, що стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об’єктивний вплив на виконання судового рішення.
Разом з тим, звертаючись з вимогою щодо відстрочення виконання рішення суду, відповідач виходить не з того, що виконати рішення неможливо або з певних причин складно, а зазначає лише про негативні наслідки виконання такого рішення для нього, що суперечить вимогам статті 121 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, судова колегія частково задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені у сумі 139,32 грн.
Згідно з статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (частина 1, пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Теодосія" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2010 року у справі №2-24/5788-2009 скасувати частково та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з закритого акціонерного товариства "Теодосія" (98100, АР Крим, м. Феодосія, пер. Корабельний, 29 г, 98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Володарського, 39-Б, ідентифікаційний код 30689644) на користь Кримського республіканського підприємства “Виробниче підприємство водопровідно каналізаційного господарства м. Феодосія”(98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8, ідентифікаційний код 03348086, р/р 26000525514741 в КРФ АКБ УСБ м. Сімферополь, МФО 324010) 194582,16 грн заборгованості, 15276,83 грн. 3% річних, 79984,80 грн. інфляційних втрат, 31103,12 грн пені, 3209,47 грн державного мита та 236,00 грн витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення 7980,52 грн. заборгованості, 47887,11 грн. індексу інфляції, 12506,51 грн. 3 % річних та пені у сумі 139,32 грн у задоволенні позову відмовити".
3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді Ю.М. Гоголь
Ю.В. Борисова
Судове рішення № 11533108, Севастопольський апеляційний господарський суд було прийнято 20.05.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2-24/5788-2009. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: