Постанова № 11533106, 05.10.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2010 р.Справа № 10/74-10-2322

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Сидоров П.В., довіреність від 15.06.2010р. №1

від відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „Південна зернова компанія України”

на рішення господарського суду Одеської області від 09 серпня 2010 року

у справі №10/74-10-2322

за позовом Публічного акціонерного товариства „Попелюхське хлібоприймальне підприємство”

до відповідача Приватного підприємства „Південна зернова компанія України”

про стягнення 8491,04 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство „Попелюхське хлібоприймальне підприємство” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства „Південна зернова компанія України” 8491,04 грн., з яких, 5565,34 грн. - основний борг за надані позивачем послуги зберігання зерна на підставі укладеного з відповідачем договору складського зберігання зерна №23/10-09-2 від 23.10.2009р.; 1559,69 грн. - пеня; 170,93 грн. - 20% річних; 1113,07 грн. - штраф; 25,64 грн. - 3% річних та 56,37 грн. - індекс інфляції, що нараховані відповідачу за порушення строків оплати наданих позивачем послуг.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09 серпня 2010 року у справі №10/74-10-2322 (суддя Смелянець Г.Є.) позов ПАТ „Попелюхське хлібоприймальне підприємство” задоволено частково. З ПП „Південна зернова компанія України” на користь позивача стягнуто основний борг в сумі 5565,34 грн., пеню в сумі 1559,69 грн., штраф в сумі 1113,07 грн., 20% річних в сумі 170,93 грн., інфляційні нарахування в сумі 56,37 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 100,98 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 233,64 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що на виконання своїх зобов’язань за договором складського зберігання зерна №23/10-09-2 від 23.10.2009р. ПАТ „Попелюхське хлібоприймальне підприємство” надало відповідачу послуги на загальну суму 5565,34 грн. Натомість відповідач оплату наданих послуг не здійснив, внаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 5565,34 грн., несплатою якої відповідач порушує свої договірні зобов’язання. Окрім того, суд першої інстанції також прийшов до висновку про необхідність задоволення вимог позивача про стягнення пені, штрафу, 20% річних та інфляційних нарахувань на підставі ст. 230 ГК України, ст.ст. 549, 551, 611, 625 ЦК України. Водночас місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних з огляду на їх безпідставність.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, з мотивів, викладених у апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ПП „Південна зернова компанія України”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

Представник відповідача (ПП „Південна зернова компанія України”) в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлений господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.09.2010р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ПП „Південна зернова компанія України” за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.10.2009р. між ВАТ „Попелюхське хлібоприймальне підприємство”, правонаступником якого є ПАТ „Попелюхське хлібоприймальне підприємство”, що підтверджується Статутними та реєстраційними документами останнього, (зерновий склад, позивач) та ПП „Південна зернова компанія України” (поклажедавець, відповідач) укладений договір складського зберігання зерна №23/10-09-2 (а.с. 9-14), згідно з яким позивач зобов’язується виступити вантажоодержувачем, прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу, передане відповідачем зерно, останньому чи його довіреній особі, а відповідач зобов’язується оплатити надані послуги згідно даного договору.

За умовами п.1.4 договору документом підтверджуючим кількість зерна, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі є складська квитанція (складське свідоцтво) на приймання хлібопродуктів згідно Наказу Міністерства Аграрної політики України від 27.06.2003р. №198.

Згідно з умовами п.2.2 договору зерно передається на зберігання позивачу на період до 01.05.2010р., а відповідно до умов п.2.3 договору відповідач має право в будь-який час вимагати повернення переданого на зберігання зерна. Така вимога оформляється в письмовому вигляді та підлягає виконанню в триденний строк з дня подання, якщо більший термін не зазначений у самій вимозі.

Відповідно до умов п.5.3 договору позивач щомісяця виставляє відповідачу рахунки за фактично надані послуги (виконані роботи) до 5 числа кожного наступного місяця. При не одержанні рахунка відповідач не звільняється від обов’язку оплати за отримані послуги (виконані роботи) у термін зазначений в п.5.4 даного договору, при цьому на відповідача покладається обов’язок самостійно з’ясувати суму, яка підлягає сплаті позивачу за розрахунковий період.

Згідно з умовами п.5.4 договору відповідач зобов’язаний до 10 числа кожного наступного місяця оплатити надані позивачем послуги (виконані роботи) шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього, чи внесення коштів у касу останнього, чи передати в той же термін у власність позивача (по попередньому погодженню з останнім) зерно за договірною ціною, але не вище біржової, на загальну суму виставлених рахунків чи на їх частину.

Умовами п.7.2 договору передбачено, що за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, крім того, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та відсотки за неправомірне користування коштами із розрахунку 20% річних. Пеня при цьому нараховується за увесь час прострочення платежу, протягом одного року. У разі, якщо прострочка оплати наданих послуг (виконаних робіт) перевищує п’ять календарних днів відповідач виплачує позивачу штраф в розмірі 20% від суми простроченої оплати.

Водночас матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання ячмінь 3 класу у кількості 114316 кг та зобов’язався його зберігати до 01.05.2010р., що підтверджується складською квитанцією на зерно серії АУ №098112 від 23.10.2009р. №694.

30.10.2009р. між сторонами підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт №326, згідно з яким позивачем надані послуги по зберіганню зернових, вартість яких становить 565,86 грн. Тією ж датою позивачем складений рахунок №1352 на оплату послуг за зберігання ячменю з 23.10.2009р. по 31.10.2009р., згідно з яким вартість наданих позивачем послуг становить 565,86 грн.

25.11.2009р. між сторонами підписаний Акт здачі-приймання виконаних робіт №364, згідно з яким позивачем надані послуги по зберіганню зернових і послуги по відвантаженню зернових у вагони загальною вартістю 4999,48 грн., що також підтверджується ТТН на перевезення хлібопродуктів автомобільним транспортом до вагонів №95642260, №95390118 та квитанцією про приймання вантажу до перевезення №41830226 від 17.11.2009р. Тією ж датою позивачем складений рахунок №1392 на оплату наданих послуг за зберігання зернових з 01.11.2009р. по 16.11.2009р. та завантаженню зернових у вагони, згідно з яким вартість наданих позивачем послуг становить 4999,48 грн.

Оскільки відповідач надані позивачем послуги не оплатив, останній нарахував позивачу пеню з 11.11.2009р. по 01.02.2010р. на суму боргу 565,86 грн. та з 11.12.2009р. по 01.02.2010р. на суму боргу 4999,48 грн., загальний розмір якої становить 1559,69 грн.; 20% річних за аналогічний період, загальний розмір яких становить 170,93 грн.; 3% річних за аналогічний період, загальний розмір становить 25,64 грн.; індекс інфляції за листопад 2009р. на суму боргу 656,86 грн. та за грудень 2009р. на суму боргу 4999,48 грн.; та штраф в розмірі 20% від суми боргу, загальний розмір якого становить 1113,07 грн.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажедавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Вимогами ч.1 ст. 961 ЦК України також передбачено, що одним із складських документів, який товарний склад видає на підтвердження прийняття товару є складська квитанція.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, між сторонами у справі укладено договір складського зберігання зерна, згідно з яким позивач зобов’язався виступити вантажоодержувачем, прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу, передане відповідачем зерно, останньому чи його довіреній особі, а відповідач зобов’язався оплатити надані позивачем послуги до 10 числа кожного наступного місяця.

Поряд з цим вищевстановлені обставини справи свідчать, що послуги, які надані позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору складського зберігання зерна загальною вартістю 5565,34 грн., в т.ч. послуги по зберіганню, які надані відповідачу 30.10.2009р. вартістю 565,86 грн. та які відповідач зобов’язаний оплатити в строк до 10.11.2009р. і послуги по зберіганню ячменю та його відвантаженню, які надані позивачем 25.11.2009р. вартістю 4999,48 грн. та які відповідач зобов’язаний оплатити в строк 10.12.2009р. відповідачем не оплачені.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.

Водночас відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

При цьому вимогами ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Як вже було вказано вище, умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, а у випадку, якщо прострочка оплати наданих послуг перевищує п’ять календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 20% від суми простроченої оплати.

Місцевий господарським судом правомірно встановлена відповідність розрахунку пені та штрафу, здійсненого позивачем, та згідно з яким сума пені становить 1559,69 грн. та сума штрафу становить 1113,07 грн., обставинам справи щодо прострочення відповідача та вимогам чинного законодавства щодо нарахування пені і штрафу.

Поряд з цим відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річні від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що за порушення термінів оплати наданих послуг відповідач виплачує позивачу суму боргу, із врахуванням встановленого індексу інфляції та відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами із розрахунку 20% річних.

Тобто, умовами укладеного між сторонами договору фактично змінений розмір процентів, який встановлений вимогами ч.2 ст. 625 ЦК України.

Відносно розрахунку індексу інфляції, згідно з яким сума інфляційних нарахувань становить 56,37 грн. та розрахунку 20% річних, згідно з яким розмір нарахованих відповідачу 20% річних становить 170,93 грн., судом першої інстанції також правомірно встановлено їх відповідність обставинам справи щодо прострочення відповідача.

Таким чином, апеляційний господарський суд повністю погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5565,34 грн., пені в сумі 1559,69 грн., штрафу в сумі 1113,07 грн., індексу інфляції в сумі 56,37 грн. та 20% річних в сумі 170,93 грн. є обґрунтованими, правомірними, а також такими, що підтверджуються наявними у справі документами, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню.

Щодо позовних в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 25,65 грн., то в їх задоволенні судом першої інстанції було правомірно відмовлено, з огляду на вищевстановлені обставини справи, які свідчать про те, що розмір 3% річних, який встановлений вимогами ч.2 ст. 625 ЦК України змінений сторонами в укладеному договорі на 20% річних, та їх нарахування здійснено позивачем відповідачу.

Водночас апеляційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що договір складського зберігання зерна №23/10-09-2 від 23.10.2009р. не може вважатися таким, що укладений в письмовій формі, оскільки матеріалами справи підтверджено факт укладення його в письмовій формі. До того ж, слід зазначити, що в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційним господарським судом було оглянуто оригінал вказаного договору та встановлено, що договір складського зберігання зерна №23/10-09-2 від 23.10.2009р. скріплено печатками обох сторін.

Апеляційний господарський суд також не приймає до уваги доводів скаржника про те, що відповідач на час подання позовної заяви не може вважатися таким, що прострочив, оскільки такі доводи є необґрунтованими, адже матеріали справи свідчать про те, що відповідачем (ПП „Південна зернова компанія України”) прострочені строки оплати послуг складського зберігання зерна за договором №23/10-09-2 від 23.10.2009р.

За таких обставин апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ПП „Південна зернова компанія України”, а отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 09 серпня 2010 року у справі №10/74-10-2322 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства „Південна зернова компанія України” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 06 жовтня 2010 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

В.М. Тофан

М.В. Михайлов