Постанова № 11532015, 19.08.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 р. № 10/11-157 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Кравчука Г.А.,

Жаботиної Г.В.,

розглянула

касаційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі Підприємець)

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду

від11.05.10

у справі№ 10/11-157

господарського судуТернопільської області

за позовомконцерну "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (далі Управління) доПідприємця

простягнення 27 068,20 грн. боргу та 3 218,10 грн. пені. В засіданні взяли участь представники: - позивача:Гозулова О.М. (за дов. № 246 від 17.12.09); - відповідача:Мовчан А.О. (за дов.); Вітров О.В. (за дов.). Ухвалою від 22.07.10 колегії суддів у складі головуючого Першикова Є.В., суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Підприємця б/н від 09.06.10 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 19.08.10.

У зв'язку з перебуванням суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. у відпустках, розпорядженням від 29.07.10 в.о. Голови Вищого господарського суду України для касаційного перегляду справ, призначених до розгляду у судовому засіданні на 19.08.10 колегією суддів у складі головуючого Першикова Є.В., суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий Першиков Є.В., судді Кравчук Г.А., Жаботина Г.В., яка переглядає справу по суті.

Про вказані обставини присутніх представників сторін повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу по суті, не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.08.10 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 09.03.10 господарського суду Тернопільської області (суддя Півторак М.Є.) позов задоволено.

З Підприємця на користь Управління стягнуто 27 068,20 грн. боргу, 3 218,10 грн. пені, 302,90 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 11.05.10 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого Р.Марко, суддів С.Бойко, Т.Бонк) апеляційну скаргу Підприємця залишено без задоволення, а рішення від 09.03.10 господарського суду Тернопільської області без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено факт нездійснення Підприємцем оплати у 2008-2009 роках орендної плати, при цьому дана обставина Підприємцем фактично не заперечується. Натомість, Підприємець вважає, що не мав здійснювати орендну плату Управлінню, оскільки згідно договору від 04.09.08 Управління продало орендоване майно гр.ОСОБА_8, якого Підприємець вважає дійсним власником майна у спірний період нездійснення ним орендної плати.

Разом з тим, судами встановлено, що рішенням від 16.10.09 Чортківського районного суду Тернопільської області договір від 04.09.08 було розірвано з підстав несплати гр.ОСОБА_8 вартості об'єкту такого договору. З урахуванням зазначеного попередні судові інстанції дійшли до висновку про те, що доводи Підприємця про те, що оскільки договір було саме розірвано, а не визнано недійсним, а тому у період з 2008 по 2009 рік гр.ОСОБА_8 був власником орендованого ним майна, є безпідставними, оскільки вказана особа могла набути фактичне право власності на майно не з моменту укладення договору купівлі-продажу, а з моменту проведення оплати за таким договором.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 09.03.10 господарського суду Тернопільської області та постанову від 11.05.10 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ч.ч. 2, 3 ст. 653, ст. 770 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України .

Присутній у судовому засіданні 19.08.10 представник Управління щодо доводів та вимог скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.07.99 між Управлінням (Орендодавець) та Підприємцем (Орендар) було укладено договір оренди приміщення (далі Договір), згідно умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 30,0 м2 (частину приміщення) магазину, що знаходиться за адресою м.Чортків, вул.Незалежності, 74 та знаходиться на балансі Тернопільського військового торгу № 49. Вартість майна визначена відповідно до звіту про експертну оцінку об'єкту оренди і становить 29 099,00 грн.

Судами встановлено, що згідно п. 2.1 Договору момент користування орендованим майном настає одночасно із підписання сторонами Договору та акту прийому-передачі вказаного майна.

Також, встановлено, що за змістом п. 10.1 даний Договір діє з 01.07.99 по 01.07.00, тобто укладено строком на один рік.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у п. 3.1 Договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і складає 673,20 грн. за рік (без індексів інфляції та ПДВ). Згідно п. 3.2 Договору орендна плата за базовий місяць оренди (червень 1999 року) розраховується згідно з додатком № 2 до цього Договору та складає 56,10 грн. (без ПДВ). Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період до першого місяця оренди та за перший місяць оренди.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції взяли до уваги, що 30.01.08 між Управлінням та Підприємцем було укладено угоду про внесення змін до Договору, відповідно до якої сторони зокрема, абзац 2 п. 3.2 розділу 3 "Орендна плата" виклали в наступній редакції: "Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну "Військторгсервіс", 260063133501 в Львівській філії АБ "Банк регіонального розвитку" МФО 325224, код ЄДРПОУ 35123552. При цьому, встановлено, що за змістом п. 4 дана Угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами.

Також, місцевим та апеляційним судами враховано, що п. 3.2 Договору сторони встановили, що орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Тернопільського військового торгу № 49 ДП МО України "УПВ ПрикВо" щомісячно не пізніше п'ятого числа поточного місяця з врахуванням щомісячного індексу інфляції, на підставі виставленого рахунку.

Окрім того, взято до уваги, що умовами Договору сторони погодили, що орендна плата та платежі, передбачені п. 3.2 Договору, перераховані несвоєчасно або в не у повному обсязі, стягуються Орендодавцем відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі 0,5% суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правове визначення основних положень, що регулюють правовідносини найму (оренди) встановлено гл. 58 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до приписів ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Крім того, береться до уваги, що за змістом ст.ст. 762, 763 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92 № 2269-XII (далі Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом п.п. 1, 3 ст. 19 Закону Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, при цьому розмір та строки внесення орендної плати визначаються у договорі. При цьому, відповідно до п. 3 ст. 18 Закону орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємцем в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Щодо доводів скаржника про те, що апеляційним судом було розглянуто справу за його відсутності за умови його неповідомлення належним чином про дату судового засідання, то вони не можуть бути взяті до уваги з огляду на те, що в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення 08.04.10 з підписом самого Підприємця про отримання поштового відправлення (ухвали про призначення справи до розгляду)

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_4 б/н від 09.06.10 залишити без задоволення.

Постанову від 11.05.10 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 10/11-157 господарського суду Тернопільської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков судді:Г.Кравчук Г.Жаботина