Рішення № 11523025, 01.09.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 22ц-12058-2010 Головуючий 1 інстанції Ткачова С.М.

Категорія 51 Доповідач Новосядла В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 вересня 2010 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Новосядлої В.М.,

суддів: Принцевської В.П., Троценко Л.І.,

при секретарі Шуляк Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 28 травня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» ро зміну формулювання причини звільнення, стягнення середньої заробітної плати за затримку видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

21 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середньої заробітної плати за затримку видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 1 травня 2004 року був прийнятий на роботу до відповідача на посаду інженера по наладці та іспиту, а з 14 жовтня 2005 року працював заступником директора по комерційним питанням.

15 жовтня 2009 року його було нагороджено почесною грамотою.

Наказом № 37р від 26 листопада 2009 року позивач був звільнений з роботи з 30 жовтня 2009 року за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає, що його звільнення було проведено із порушенням діючого законодавства з наступних підстав.

29 жовтня 2009 року ним була написана заява про звільнення його за угодою сторін. Вказана заява була прийнята керівництвом підприємства.

Позивач зазначає, що він відпрацював два тижні і після цього вимагав від підприємства провести з ним остаточний розрахунок і видати трудову книжку.

Оскільки відповідач не звільняв його з роботи, він змушений був в кінці листопада 2009 року звертатись до прокуратури м. Краматорська з цього приводу.

Лише 30 листопада 2009 року відповідач видав йому трудову книжку, але заробітну плату за час вимушеного прогулу не виплатив.

Позивач вказує, що через невидачу йому трудової книжки він не міг влаштуватися на роботу.

Вказаними діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода, яку він оцінює у 5 000 гривень.

ОСОБА_1 просить змінити формулювання причини звільнення з роботи з пункту 4 статті 40 КЗпП України на статтю 38 КЗпП України, стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки по день фактичного розрахунку, та моральну шкоду у зазначеному розмірі.

Представник відповідача позов не визнав і пояснив, що звільнення позивача було проведено у відповідності до вимог закону.

Рішенням Краматорського міського суду від 28 травня 2010 року позов ОСОБА_1 був задоволений частково:

- було змінено формулювання причини звільнення з пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України на статтю 38 КЗпП України,

- стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 598 гривень 12 копійок за період з 2 по 26 листопада 2006 року, та моральну шкоду у розмірі 2 000 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, приватне підприємство «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» принесло апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що суд першої інстанції не врахував те, що

- позивач був відсутній на роботі без поважних причин з 2 листопада по 12 листопада 2009 року. 12 листопада 2009 року позивачем була подана заява про звільнення його з 30 жовтня 2009 року. Вказана заява була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції. З 13 по 26 листопада 2009 року позивач був відсутній на роботі,

- позивачу не надавалось відрядження до м. Донецька з 2 по 12 листопада 2009 року, що підтверджується журналом реєстрації відряджень, в якому відсутній запис про відрядження позивача за вказаний період,

- пояснення свідків щодо перебування позивача у відрядженні у м. Донецьку не відповідають фактичним обставинам справи,

- судом першої інстанції необґрунтовано було стягнуто з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, оскільки останній день роботи є 30 жовтня 2009 року, а заробітна плата за жовтень 2009 року позивачем була отримана,

- позивачем не було доведено те, що діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, оскільки він є фізичною особою-підприємцем і у нього не було потреб докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем і згідно із наказом №7р від 14 жовтня 2005 року працював заступником директора по комерційним питанням.

Згідно із табелем обліку робочого часу за листопад 2009 року позивач був відсутній на роботі (а.с.34).

Відповідно до Акту від 26 листопада 2009 року, складеного відповідачем, ОСОБА_1 з 2 листопада по 26 листопада 2009 року був відсутній на робочому місці і не виконував свої посадові обов*язки (а.с.14).

У період з 2 по 12 листопада 2009 року позивачу не надавалось відрядження до м. Донецька, де знаходиться філія підприємства.

Свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили те, що бачили позивача у філії підприємства м. Донецька з 2 по 12 листопада 2009 року.

12 листопада 2009 року позивачем була подана заява про звільнення з роботи з 30 жовтня 2009 року за власним бажанням, датована ним 29 жовтня 2009 року (а.с.13).

Заява була зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції 12 листопада за №873 (а.с.44).

При наявності письмових доказів щодо відсутності позивача на роботі (табель обліку робочого часу, Акт, журнал реєстрації відряджень) у суду першої інстанції не було підстав для відхилення вказаних доказів і брати до уваги пояснення двох свідків, один із яких в подальшому був звільнений з роботи.

Таким чином, письмові докази, які були надані відповідачем є переконливими і свідчать про те, що позивач був відсутній на роботі з 2 по 12 листопада 2009 року.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року із подальшими змінами, подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Однак, адміністрація підприємства при отриманні заяви позивача про звільнення за власним бажанням не скористалась своїм правом на звільнення його за прогул, а погодилась звільнити його за власним бажанням з 12 листопада 2009 року.

До такого висновку, апеляційний суд приходить із аналізу заяви позивача про звільнення його за власним бажанням з 30 жовтня 2009 року і резолюції, яка була учинена на цій заяві директором підприємства про неможливість звільнення позивача з цієї дати, а вказано «звільнити з 12.11.09».

Підписуючи заяву про звільнення позивача адміністрацією підприємства не було запропоновано йому відпрацювати два тижні з моменту попередження про звільнення за власним бажанням.

Вказані обставини свідчать про те, що керівництво підприємства не виявило бажання звільнити позивача за прогули, які мали місце з 2 по 12 листопада 2009 року, а дало згоду на його звільнення за власним бажанням з 12 листопада 2009 року.

Оскільки керівництво підприємства надало дозвіл на звільнення позивача з 12 листопада 2009 року, то він мав право не виходити на роботу з 13 листопада 2009 року.

Наказом №37р від 26 листопада 2009 року позивач був звільнений з роботи з 30 жовтня 2009 року за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Аналіз вказаних документів свідчить про те, що наказ про звільнення позивача за ініціативою адміністрації за прогули суперечить домовленості, яка була досягнута між робітником і директором про звільнення його за власним бажанням з 12 листопада 2009 року.

Виходячи із встановлених фактів, наданих сторонами доказів, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про зміну причини звільнення не відповідає фактичним обставинам по справі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги позивача про зміну причини звільнення з роботи підлягають задоволенню, але з підстав наведених апеляційним судом, а не судом першої інстанції.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, то вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України може вважатись період з дня звільнення робітника по день видачі трудової книжки, якщо вона не була видана працівникові без поважних причин, тобто з 27 листопада 2009 року.

Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток у розмірі 598 гривень 12 копійок виходив із того, що часом вимушеного прогулу є період з 2 по 26 листопада 2009 року.

Вказаний висновок суду є неправильним, оскільки згідно із наказом позивач був звільнений з роботи з 26 листопада 2009 року, а не з 2 листопада 2009 року.

Крім того, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку позивач обґрунтовує тим, що через відмову у видачі трудової книжки він не міг влаштуватись на іншу роботу.

Відповідно до частини 4 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, вказаною нормою права передбачено,що обов*язковими умовами для виплати середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки є вина власника або уповноваженого ним органу за затримку видачі трудової книжки і доведеність неможливості працевлаштуванню позивача.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи наказом № 37 р від 26 листопада 2009 року і в цей же день йому було направлено поштове повідомлення про необхідність з*явитись на підприємство за отриманням трудової книжки (а.с16).

Вказана обставина підтверджується квитанцією поштового відділення, із якої вбачається, що 26 листопада 2009 року позивачу був направлений лист (а.с.16-17).

Дії відповідача щодо надсилання позивачу поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки відповідають вимогам пункту 4.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок», затвердженої 29 липня 1993 року.

30 листопада 2009 року (через чотири дні) позивач отримав трудову книжку. Дата звільнення позивачем не оскаржується.

Зазначені письмові докази залишились поза увагою суду першої інстанції.

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів і вимог закону, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки не відповідає частині 4 статті 235 КЗпП України, оскільки вина відповідача відсутня і позивачем не було доведено неможливість його працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлені апеляційним судом обставини, дають підстави вважати, що позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки не підлягають задоволенню.

В обґрунтування спричинення позивачу моральної шкоди, позивач посилається на те, що через відмову у видачі трудової книжки змушений був звертатись до прокуратури і не міг працевлаштуватись на роботу .

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди позивач пов*язує із правом на своєчасне отримання трудової книжки і неможливістю його працевлаштування через затримку її видачі.

Оскільки апеляційним судом не було встановлено порушення трудового законодавства щодо видачі трудової книжки і позивачем не було доведено неможливість його працевлаштування з 26 по 30 листопада 2009 року, то апеляційний суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 28 травня 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середньої заробітної плати за затримку видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 із звільнення з роботи за прогул без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України) на звільнення з роботи за власним бажанням за статею 38 КЗпП України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» судовий збір у дохід держави у розмірі 8 гривень 50 копійок.

Стягнути з приватного підприємства «Виробнича – торгівельна фірма АБізнес» витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 37 гривень за наступними реквізитами: Отримувач: Державний бюджет м. Донецька Ворошиловського району, розрахунковий рахунок 31213263700004, Банк: ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО: 834016, ЄДРПОУ 34686537.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: