Рішення № 11515239, 28.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

28 вересня 2010 р.           Справа 11/194-08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нертус»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагросервіс»

про стягнення 2543 659,73 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - Р. Мірошник за довіреністю;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагросервіс»суму основного боргу за дистриб’юторськими договорами в розмірі 135350,69 грн., суму відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 2254394,40 грн., суму неустойки в розмірі 34116,37 грн. та суму збитків в розмірі 119798,27 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов дистриб’юторських договорів № 27/03 від 27.03.2006р. та 26/01 від 26.01.2007р. позивач згідно накладних передав відповідачу товар на загальну суму 216787,89 грн..

Пунктом 4.1 (п.п. г) договорів сторони визначили, що якщо постачання конкретної партії товару не узгоджено сторонами у відповідній специфікації (здійснюється без специфікації), то Дистриб’ютор оплачує Продавцю товар по видатковій накладній протягом п’яти календарних днів з дати прийняття товару. В порушення взятих на себе зобов’язань, відповідачем проведено часткові розрахунки отриманий товар, в результаті чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 135350,69 грн..

Крім суми основного боргу за договорами позивачем у відповідності до п.п. 4.3., 4.4., 8.4.1., 8.4.2., договорів нараховано відсотки за користування чужими грошовими коштами, неустойку та збитки за порушення договірних зобов’язань.

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалах прийнятих судом при розгляді даної справи, щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив. Про розгляд справи в суді повідомлений належним чином, оскільки процесуальні документи направлялись останньому рекомендованою поштою за місцем його реєстрації і до суду не повернуті. До того ж, про обізнаність відповідача свідчить неодноразове оскарження останнім процесуальних документів в даній справі.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

27 березня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «НЕРТУС»(позивач, за договором Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Поділляагросервіс»(відповідач, за договором Дистриб’ютор) укладено дистриб’юторський договір за № 27/03.

Відповідно до п. 1.1 договору Продавець зобов’язується передавати погодженими партіями товар у власність Дистриб’ютора, а Дистриб’ютор зобов’язується приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму.

На виконання умов договору позивач згідно накладної № НР-01292 від 31.08.2006р. передав відповідачу товар на загальну суму 87723,54 грн., який останній отримав за довіреністю серія ЯМГ № 566374 від 31.08.2010р..

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна товару повинна бути повністю сплачена Продавцю Дистриб’ютором, якщо постачання конкретної партії товару не узгоджено сторонами протягом п’яти календарних днів з дати прийняття товару.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем проведені часткові розрахунки за отриманий товар в розмірі 81437,20 грн..

Таким чином, неоплаченим залишився товар за договором № 27/03 від 27.03.2006р. на суму 6286,34 грн. грн..

Окрім вказаного договору, 26.01.2007р. між сторонами укладено дистриб’юторський договір № 26/01 за умовами якого позивач зобов’язався передавати погодженими партіями товар у власність відповідача, а відповідач зобов’язався приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму.

На виконання умов договору позивач згідно накладних № НР-0000091 від 02.03.2007р., № НР-0000426 від 13.04.2007р., № НР-0001376 від 22.06.2007р., № НР-0001274 від 22.06.2007р., № НР-0001636 від 10.08.2007р., № НР-0001772 від 28.08.2007р., № НР-0001977 від 14.09.2007р., № НР-0002274 від 18.10.2007р., № НР-0002458 від 29.11.2007р., № НР-0001694 від 25.09.2008р. передав відповідачеві товар на загальну суму 129064,35 грн., який останній прийняв згідно довіреностей серія ЯНИ № 281913 від 02.03.2007р., серія ЯНМ № 186584 від 13.04.2007р., серія НБД № 826962 від 22.06.2007р., серія НБД № 827010 від 10.08.2007р., серія НБД № 827024 від 28.08.2007р., серія НБД № 827046 від 14.09.2007р., серія НБД № 827171 від 18.10.2007р., серія ЯОМ № 632154 від 29.11.2007р., серія НБК № 347184 від 25.09.2008р..

Порядок та умови розрахунків за товар визначено п. 4.1 дистриб’юторського договору № 26/01 від 26.01.2007р., де зокрема встановлено, що ціна товару повинна бути повністю сплачена Продавцю Дистриб’ютором, якщо постачання конкретної партії товару не узгоджено сторонами протягом п’яти календарних днів з дати прийняття товару.

Як стверджується матеріалами справи та поясненнями представника позивача, відповідачем не проведено розрахунків за отриманий товар, в результаті чого за останнім рахується заборгованість за договором № 26/01 від 26.01.2007р. в розмірі 129064,35 грн..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по передачі відповідачеві товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов’язку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договорами строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за дистриб’юторським № 27/03 від 27.03.2006р. в розмірі 6 286,34 грн. та дистриб’юторським договором № 26/01 від 26.01.2007р. в розмірі 129064,35 грн., що загалом становить 135350,69 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також суд зважає на визнання відповідачем вказаної суми заборгованості, що відображено в гарантійному листі останнього за № 103 від 12.11.2008р..

Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення 2254394,40 грн. відсотків за користування грошовими коштами, 119798,27 грн. збитків та 34116,37 грн. неустойки.

Відповідно до п.п. 4.3., 4.4. договорів № 27/03 та № 26/01, з дня, коли товар повинен бути оплачений Дистриб’ютором, Продавець має право вимагати від Дистриб’ютора, а Дистриб’ютор повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойки і збитків.

Аналогічні положення закріплені у пункті 3 статті 692 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором або іншим актом цивільного законодавства.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлено у пункті 4.4. договорів, де зокрема визначено, що відсотки сплачуються в наступному розмірі:

а) 0,1% від несплаченої ціни товару за специфікацією (у разі її відсутності, за кожною видатковою накладною) за кожен календарний день протягом тридцяти календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений Дистриб’ютором;

б) 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією (у разі її відсутності, за кожною видатковою накладною) за кожен календарний день протягом шістдесяти календарних днів з дати закінчення тридцяти календарних днів, вказаних в п. «а»п. 4.4. договорів;

в) 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією (у разі її відсутності, за кожною видатковою накладною) за кожен календарний день до дня повної оплати з дати закінчення шістдесяти календарних днів, вказаних в п. «б»п. 4.4. договорів.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 8.4.1. договорів сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання обов’язку, що передбачений в пункті 3.1.8 договорів Дистриб’ютор сплачує продавцю неустойку, понад збитків, у розмірі 0,5% від загальної ціни товару (тобто ціни товару по всіх видаткових накладних, підписаних сторонами або їх представниками, - сума зобов’язання незалежно від ступеня виконання) за кожен день, незалежно від провини (п. 4 ст. 231 ГК України). Нарахування неустойки припиняється через один рік від дати, коли зобов’язання по оплаті повинно було бути виконано Дистриб’ютором.

Пунктом 5 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Пунктом 8.4.2. договорів встановлено, що якщо Дистриб’ютор прострочить оплату товару більш, ніж на 60 календарних днів, то, окрім неустойки, він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни несплаченого товару, якщо більш, ніж на 100 днів, то 40% від ціни несплаченого товару, а якщо більш, ніж на 200 днів, то 60% від ціни несплаченого товару.

Дослідивши та перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, судом встановлено, що за визначений в розрахунку період, задоволенню підлягають 1821269,81 грн. –процентів за користування чужими грошовими коштами 34116,37 грн. –неустойки та 119798,27 грн. –збитків .

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Зважаючи на наведене вище, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Судом також з’ясовано, що позивач при зверненні до суду з позовом, платіжним дорученням № 419 від 01.12.2008р. сплатив 25426,60 грн. державного мита. При цьому, розмір мита з позовних вимог в сумі 2543659,73 грн. становить 25436,60 грн.. Таким чином, позивачем недоплачено 10 грн. державного мита, а відтак вказану суму слід стягнути з останнього до Державного бюджету України.

Крім того, ухвалою суду від 04.12.2008р. судом вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагросервіс»в розмірі 2 543 659 грн. 73 коп..

Відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Враховуючи, що відпали підстави забезпечення позову, суд вважає за необхідне з власної ініціативи скасувати заходи забезпечення застосовані ухвалою від 04.12.2008р..

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагросервіс» (21018, м. Вінниця, вул. Р. Скалецького, 13, код 32473077) на користь товариства з обмеженою відповідальністю (61000, м. Харків, вул. С. Грицевца, 39, кв. 106, код 31942246) 135350 (сто тридцять п’ять тисяч триста п’ятдесят) грн. 69 коп. –боргу за договорами; 1821269 (один мільйон вісімсот двадцять одну тисячу двісті шістдесят дев’ять) грн. 81 коп. –процентів за користування чужими грошовими коштами; 34116 (тридцять чотири тисячі сто шістнадцять) грн. 37 коп. –неустойки; 119798 (сто дев’ятнадцять тисяч сімсот дев’яносто вісім) грн. 27 коп. –збитків; 21105 (двадцять одну тисячу сто п’ять) грн. 35 коп. - витрат зі сплати державного мита та 97 (дев’яносто сім) грн. 91 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В решті позову відмовити.

4.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю (61000, м. Харків, вул. С. Грицевца, 39, кв. 106, код 31942246) до Державного бюджету України 10 (десять) грн. державного мита.

5.          Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6.          Скасувати заходи забезпечення позову застосовані ухвалою від 04.12.2008р. у вигляді накладення арешту на майно товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагросервіс»в розмірі 2 543 659 грн. 73 коп..

7.          Копію рішення направити сторонам та Ленінському відділу Державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції.

Рішення оформлено та підписано 01.10.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (61000, м. Харків, вул. С. Грицевца, 39, кв. 106)

3 - відповідачу (21000, м. Вінниця, вул. Р.Скалецького, 13)

4 - Ленінському відділу ДВС Вінницького МУЮ (21100, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17).