Рішення № 11515006, 23.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

23 вересня 2010 р.           Справа 11/37-09

за позовом приватного підприємства «Промоутерський центр «ПЕРЕСВІТ»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група»

про стягнення 518 345,37 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група»грошові кошти в сумі 518345,37 грн., з них: 495287,72 грн. –сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 2548,15 грн. –3% річних та 20509,50 грн. –пеня.

В процесі розгляду справи позивач заявою від 14.05.2009р. уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 418076,95 грн. –суму основного боргу та 106195,01 грн. –пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов договору поставки № 07/08-01 від 08.08.2008р., позивач згідно накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 751092,23 грн..

Пунктом 3.1 договору визначена попередня оплата за товар, що становить 35% загальної вартості товару. Другу частину вартості товару, 35%, відповідач сплачує протягом одного календарного місяця з моменту отримання товару. Третю, останню частину вартості товару, 30%, відповідач сплачує протягом двох календарних місяців з моменту отримання товару. В порушення взятих на себе зобов’язань за договором, відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар, і станом на 17.02.2009р. за останнім рахується заборгованість в розмірі 418076,95 грн..

Відповідач у відзиві № 26 від 01.04.2009р. не заперечує наявності заборгованості за договором поставки № 07/08-01 від 08.08.2008р.. Однак зауважує, що стягнення заборгованості може призвести до банкрутства підприємства.

Перевіривши доводи учасників процесу доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

08 серпня 2008 року між приватним підприємством «Промоутерський центр «ПЕРЕСВІТ»(позивач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група»(відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 07/08-01.

За умовами договору Постачальник зобов’язався поставляти у власність Покупця, а покупець зобов’язався приймати та своєчасно здійснювати оплату на умовах даного договору певний товар –добавки, будівельні та ремонтні матеріали, хімічну продукцію тощо.

На виконання умов договору позивач згідно накладних № РН-0000630 від 27.08.2008р., № РН-0000650 від 04.09.2008р., № РН-0000653 від 05.09.2008р., № РН-0000660 від 09.09.2008р., № РН-0000666 від 15.09.2008р. поставив відповідачу товар на загальну суму 751092,23 грн..

Розділом 3 договору сторони погодили ціни та порядок розрахунків, зокрема п. 3.1 визначено, що попередня оплата за товар становить 35% загальної вартості товару. Другу частину товару, 35%, Покупець сплачує протягом одного календарного місяця з моменту отримання товару. Третю, останню, частину товару, 30%, Покупець сплачує протягом двох календарних місяців з моменту отримання товару. Оплата за товар може перераховуватись будь-якими частинами, а також раніше встановленого граничного терміну оплати.

Як свідчать матеріали справи, зокрема заява представника позивача про зменшення позовних вимог від 23.03.2010р., яка прийнята судом до розгляду, відповідач провів розрахунки за поставлений товар в повному обсязі, проте з порушення строків встановлених п. 3.1 договору.

Таким чином, станом на 05.01.2010р. заборгованість за договором по оплаті товару відсутня.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення штрафний санкцій згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов’язку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки, що є підставою для нарахування штрафних санкцій.

Так, позивачем заявлено до стягнення 53941,81 грн. –пені, 62139,98 грн. –інфляційних нарахувань та 13874,22 грн. –3% річних. При цьому, слід зауважити, що загальна сума заявлених до стягення пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних становить 129956,01 грн., тоді як представник позивача в заяві про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 129949 грн. штрафних санкцій.

Пунктом 8.2 договору сторони визначили, що за порушення строків оплати, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перевірку правильності нарахування позивачем трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені за допомогою бази даних «Законодавство України», судом встановлено, що позивачем при нарахуванні 3% річних допущено помилку в бік завищення. Тому до стягнення підлягають відповідні суми: пені в розмірі 53941,81 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 62 139,98 грн. та 3% річних в розмірі 12806,86 грн., що загалом становить 128988,65 грн..

Судом також розглянуто вимогу позивача про відшкодування за рахунок відповідача фактично понесених витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 25 000,00 грн.. При цьому, в позовній заяві позивачем заявлено до стягнення 15000 грн. витрат на правову допомогу. В заяві про зменшення позовних вимог від 23.03.2010р., останній просить стягнути з відповідача 25000 грн. витрат на правову допомогу.

Розглянувши вказану вимогу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст. 12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 20.01.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Промоутерський центр «ПЕРЕСВІТ» та адвокатом Матюшенко С.В. укладено договір про надання правової допомоги.

Підтвердженням того, що Матюшенко С.В. має статус адвоката є свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 3307/10 та посвідчення адвоката.

За надання юридичних послуг з питань, передбачених договором позивач сплатив виконавцю гонорар в сумі 15 000,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 20.01.-09 від 20.01.2009р..

Зважаючи, що матеріалами справи підтверджується понесення позивачем 15 000 грн. витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що вказана сума є правомірною та підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам. Сума ж заявлених до стягнення 10000 грн. витрат на правову допомогу не підтверджується, а відтак не може бути покладена на відповідача.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька промислова група» (21100, м. Вінниця, вул. Л. Толстого, 10, код 31041602) на користь приватного підприємства «Промоутерський центр «ПЕРЕСВІТ»(02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 19, код 31608634) 53941 (п’ятдесят три тисячі дев’ятсот сорок одну) грн. 81 коп. –пені; 62139 (шістдесят дві тисячі сто тридцять дев’ять) грн. 98 коп. –інфляційних нарахувань; 12906 (дванадцять тисяч дев’ятсот шість) грн. 86 коп. –3% річних; 1289 (одну тисячу двісті вісімдесят дев’ять) грн. 89 коп. - витрат зі сплати державного мита; 117 (сто сімнадцять) грн. 13 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 14889 (чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев’ять) грн. 15 коп. –витрат на правову допомогу.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          В позові в частині стягнення 967,36 грн. трьох відсотків річних відмовити.

5.          Копію рішення направити сторонам.

Рішення оформлено та підписано 27.09.2010р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - ПП "Промоутерський центр "ПЕРЕСВІТ" (вул. М.Раскової, 19, м. Київ, 02002)

3 - відповідачу - ТОВ "Вінницька промислова група" (вул. Л. Толстого, 10, м. Вінниця)