Рішення № 11514763, 20.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

20 вересня 2010 р. Справа 10/66-10

за позовом:Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції, 21001, м. Вінниця, вул. 50-річчя Перемоги, 35, Вінницькій дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" м. Вінниця, вул. 50-річчя Перемоги, 35

до:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 АДРЕСА_1

про стягнення 213124,99 доларів США

Головуючий суддя Даценко М.В.

Секретар судового засідання Головаченко Т.В.

Представники сторін:

позивача, Селезньов М.В., довіреність № б/н від 19.04.10,

відповідача, не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) заборгованості за кредитним договором № 010/03-11/355 від 15.11.06р.: 169 087,43 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1 340 102, 43 грн., по відсотках за користування кредитом у сумі 36 579, 38 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 289 909, 88 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків у сумі 7 458, 18 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 59 109, 81 грн., за період з 25.05.09р. по 20.11.09р., а всього на суму 213 124, 99 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1 689 122, 11 грн., а також 2 131, 25 доларів США судового збору та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

01.06.10р. ухвалою господарського суду Вінницької області порушено провадження у справі № 10/66-10, справу призначено на 22.06.10р.

22.06.10р. відповідач в судове засідання не з'явився, заявою б/н та дати (вх. канц. суду № 7021 від 21.06.10р.) просить розгляд справи відкласти в зв'язку з неможливістю повноважного представника прибути в судове засідання.

Ухвалою суду від 22.06.10р. розгляд справи відкладено до 13 липня 2010 р.

13.07.10р. судове засідання не відбулося, так як справу № 10/66-10 направлено до Житомирського апеляційного господарського суду .

Після повернення справи № 10/66-10 до господарського суду Вінницької області, справу призначено до розгляду на 20.09.10р.

Відповідач вимог суду стосовно подачі витребуваних доказів не подав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.

Ухвала суду від 25.08.2010 р. надіслана відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою (АДРЕСА_1), повернута підприємством зв'язку з відміткою на конверті "досилання". Однак, слід зазначити, що вищевказана ухвала суду надіслана відповідачу згідно наданого державним реєстратором Вінницької міської ради Надольним І.Д. витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідно до якого місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1.

Слід також зауважити, що ухвала суду від 01.06.10р. про порушення провадження у справі надіслана відповідачу на адресу, зазначену у витягу з ЄДР, а саме: АДРЕСА_1 та отримана відповідачем, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 20045188 (а.с. 61).

Відповідно до ст. 93 ЦК України , абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року місцезнаходженням юридичної особи (до яких згідно зі ст. 1 ГПК України відносяться громадяни, які у встановленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності) - є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом (ч. 4 ст. 89 ЦК України).

Отже місцезнаходженням відповідача є адреса, зазначена у витягу з ЄДР.

Ухвала суду надіслана відповідачу саме за цією адресою, що є належним повідомленням його про час і місце розгляду справи і у випадку неотримання її з вини відповідача, який не подав відомості про зміну місцезнаходження реєструючому органу та позивачу як контрагенту за договором.

Відповідно до чинного законодавства до повноважень господарського суду не віднесено розшук сторін у справі, у разі зміни їх місцезнаходження без внесення відповідних даних до ЄДР.

Крім того, суд приймає до уваги п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Між сторонами 15.11.06р. було укладено кредитний договір № 010/03-11/355 (в подальшому Договір). Згідно п. 2 ч. 1 предметом Договору є надання позивачем відповідачу кредитних коштів в сумі 208 000,00 доларів США строком до 14 листопада 2011 року, з щомісячним частковим погашенням кредиту згідно встановленого графіку погашення заборгованості із сплатою 13% річних за користування кредитом (п. 3 ч. 1 Договору).

Кредит надавався відповідачу для відновлення та ремонту нерухомого майна (п. 2 ч. 1 Договору).

Відповідно до п. 1.5. Договору відповідач взяв на себе обов"язок щомісячно в строки та в порядку, передбаченому Договором та додатком № 1 до договору сплачувати проценти за користування кредитними коштами та щомісячно повертати кредит рівними частинами по встановленому графіку.

На виконання своїх договірних зобов"язань на підставі заяви відповідача (а.с. 64) позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача 208 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № TR 010/03-11/355 від 16.11.06р.

Відповідач, користуючись грошовими коштами, свої зобов'язання за Кредитним договором виконав частково, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 169 087,43 доларів США.

Пунктом 1.9.1. частини № 2 Договору передбачено, що Банк має право вимагати дострокового виконання Відповідачем боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником своїх боргових зобов'язань. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено Позичальником на протязі 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної вимоги.

Позивачем була направлена відповідачу вимога № 07-15/5-236 від 28.01.10р., яка була залишена останнім без реагування.

У зв'язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не повертає кредитні кошти, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 36 579,38 доларів США заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 010/03-11/355 від 15.11.06р. є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем виконувалось зобов'язання по наданню кредиту належним чином, що підтверджується меморіальним ордером № TR 010/03-11/355 від 16.11.06р. та виписками з історії руху коштів по рахункам відповідача.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов"язання щодо своєчасного та у повному обсязі повернення сум кредиту, процентів за користування кредитом виконав не належним чином. У зв"язку з цим, за відповідачем утворилась заборгованість, про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вказаних сум боргу.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 169 087,43 доларів США та 36 579,38 доларів США - заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Відповідно до п. 4.1.1. Договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього Договору.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1 987,71 доларів США - пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом та 5 470,47 доларів США - пені за порушення строків повернення кредиту. Загальна сума пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків склала 7 458, 18 доларів США.

Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 987,71 доларів США - пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом та 5 470,47 доларів США - пені за порушення строків повернення кредиту за період з 25.05.09р. по 20.11.09р. задоволенню не підлягають.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму боргу.

Таким чином, з урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково в сумі 205 666,81 доларів США, з них:

сума основного боргу по кредиту - 169 087,43 доларів США;

відсотки за користування кредитом - 36 579,38 доларів США;

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції (рах. № 361975, МФО 302247, код ЄДРПОУ 20097421) 169 087,43 доларів США заборгованості за кредитом, 36 579,38 доларів США - заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 2056,66 доларів США державного мита та 227,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В стягненні 7458, 18 доларів США пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 24 вересня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу Вінницькій дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" м. Вінниця, вул. 50-річчя Перемоги, 35

3 - відповідачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 АДРЕСА_1