Рішення № 11514535, 27.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 301

РІШЕННЯ

Іменем України

27.09.2010Справа №2-28/3736.1-2010 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Арабона» (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 5).

До відповідача – Державного підприємства «Таврида» (98540, м. Алушта, с. Кипарисне).

За участю прокуратури АР Крим (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Міністерство аграрної політики України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24).

Про визнання права власності.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від прокуратури – Горна К.В., посвідчення № 09194.

Від позивача – Павленко С.Г. – представник, довіреність від 24.09.2010р.

Від відповідача – Бакулін В.В. - представник, довіреність від 07.07.2008р.

Від третьої особи – не з’явився, повідомлений належним чином.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арабона» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Державного підприємства «Таврида» про визнання права власності на частки у спільній частковій власності на об’єкт незавершеного будівництва - котедж в с. Утьос, визнавши за ТОВ «Арабона» право власності на частку у процентному відношенні в розмірі 99,98 %, за Державним підприємством «Таврида» право власності на частку у процентному відношенні в розмірі 0,02 %.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 589669,00 грн., що складає 99,98 % пайової участі ТОВ «Арабона» у загальному об’ємі пайового інвестування, у відповідності до умов договору про пайове інвестування будівництва № б/н від 11.03.2005р., укладеного між ТОВ «Арабона» та ДП «Таврида».

25.05.2009р. представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить визнати за ТОВ «Арабона» право власності на частку у спільній частковій власності на об’єкт будівництва – 2-х спальних корпусів котеджного типу, розташованих за адресою: АР Крим, м. Алушта, с. Утьос, вул. Гагаріна, будинок 21 а, у розмірі 482005,27 грн. (без урахування ПДВ) або у процентному відношенні – 97,21%.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 26.05.2009 р. позов задоволено.

14.04.2010р., не погоджуючись з рішенням господарського суду АР Крим від 26.05.2009р., прокуратура АР Крим звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 червня 2010 р. у справі №2-24/1009-2009, касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задоволено. Рішення господарського суду АР Крим від 26.05.2009 р. у справі № 2-24/1009-2009 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Резолюцією Голови господарського суду АР Крим справу передано на розгляд судді Лукачова С.О. з привласненням їй нового номеру № 5002-28/3736.1-2010.

16.08.2010р. представник відповідача надав суду письмові пояснення, в яких просить задовольнити позовні вимоги, мотивуючи тим, що договір між сторонами укладено у відповідності до вимог діючого на момент укладання договору законодавства, та у межах компетенції посадових осіб сторін.

13.09.2010р. ухвалою господарського суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство аграрної політики України.

27.09.2010р. у судовому засіданні представник позивача надав суду письмові пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду від 24.06.2010р., в яких просить задовольнити позовні вимоги, а також поштову квитанцію про надсилання на адресу третьої особи позовної заяви (а.с. 29).

Третя особа у судове засідання не з’явилась, письмових пояснень по справі не представила. Після закінчення судового засідання до суду надійшла телеграма від третьої особи про відкладення розгляду справи, у зв’язку з не направленням позовної заяви позивачем.

У зв’язку з тим, що вказана телеграма надійшла до канцелярії суду після закінчення судового засідання, клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи судом не розглядалось, а телеграма залучена до матеріалів справи (а.с. 34).

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, позивача та відповідача, суд –

ВСТАНОВИВ:

15.04.1986 р. рішенням Виконавчого комітету м. Алушти було надано дозвіл Державному підприємству «Таврида» на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва бази відпочинку.

25.04.1997 р. рішенням Виконавчого комітету Партенінської селищної ради № 68 від 25.04.1997 р. Державному підприємству «Таврида» був наданий дозвіл на тимчасову установку 2-х будинків котеджем у с. Утьос площею 250 кв.м.

18.06.1999 р. за № 498 Алуштинською міською радою був наданий дозвіл на будівництво 4 будинків котеджів у с. Утьос.

11.03.2005 р. між Державним підприємством радгосп-заводом «Таврида» (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арабона» (сторона-2) укладено договір про пайове інвестування будівництва (а. с. 21-24, т. 1).

Відповідно до розділу 1 договору, пайові внески – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкт. Такими цінностями мажуть бути грошові кошти, матеріальні цінності, цінні папери, майнові права тощо.

Об’єкт – об’єкт незавершеного будівництва котеджів в с. Утьос, який належить стороні-1. Об’єкт розміщений на земельній ділянці площею 0,25 га, яка належить стороні-1 на праві постійного користування згідно Державного акту на право постійного користування землею І-КМ № 001993 відповідно до рішення Маломаяцького виконкому сільської ради від 24.02.2000 р. № 76.

Будівництво включає в себе пайове будівництво – будівництво котеджів площею забудови 329,6 кв.м. згідно з проектом (п. 1.1.4 договору).

Договором встановлено, що сторони отримують у власність частину збудованих будівель і споруд пропорційно обсягам пайової участі сторін з виділенням натуральних часток (часток в натурі), оформлення яких здійснюється відповідно до чинного законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі цього договору (п. 2.4.1 договору).

Відповідно до п. 3.3.1 договору, сторона-2 зобов’язана за рахунок власних, позичених та/або залучених у встановленому порядку коштів забезпечити повне та своєчасне фінансування будівництва об’єкту за умови здачі «під ключ» згідно з графіком фінансування (додаток 3) і обсягом пайової участі сторони-2. Обсяг пайової участі сторони-2 за кошторисом становить 437657,00 грн.

Відповідно до розділу 4 договору, пайові внески в грошовій формі перераховуються на розрахунковий рахунок сторони-1. Бухгалтерський облік пайових внесків і будівництва здійснюється в межах бухгалтерського балансу сторони -1.

Додатковою угодою № 1 від 24.05.2007 р. про зміну Договору про пайове інвестування будівництва від 11.03.2005 р. сторони змінили розмір фінансування, узгодивши, що обсяг пайової участі Сторони -2 по факту виконаних робіт складає 589669,00 грн. (а. с. 25, т. 1).

Додатками № 2 та № 3 до договору від 11.03.2005 р. сторони узгодили графік виконання робіт та графік фінансування робіт (а. с. 26-27, т. 1).

На виконання умов договору, позивач у період з березня 2005 р. по червень 2007 р. перерахував на користь відповідача пайові внески на суму 589669,00 грн., про що свідчать платіжні доручення, додані до матеріалів справи (а. с. 28-43, т. 1).

Статутом Державного підприємства радгосп-заводу «Таврида» затвердженого головою державного департаменту продовольства 17.05.2001р. (а. с. 15-27, т. 2), передбачено, що підприємство засноване на державній власності та підзвітне Державному департаменту продовольства.

Відповідно до статуту Державного підприємства «Таврида», затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України №17 від 20.02.2006р. (а. с. 56-63, т. 1), останнє виступає правонаступником майнових прав та обов’язків Державного підприємства радгосп-заводу «Таврида». Відповідач є державним підприємством, яке на добровільних засадах входить до складу Національного виробничо-аграрного об'єднання «Масандра». Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України. Підприємство здійснює свою діяльність, керуючись чинним законодавством України, статутом Національного виробничо-аграрного об'єднання «Масандра» та положеннями статуту ДП «Таврида» (п. 3.2 ст. 3 статуту).

Судом встановлено, що пунктами 4.8 статутів як від 25.05.2001р. так і від 22.02.2006р. (далі статути) передбачено, що підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства України.

Пунктом 1 вказаних статутів передбачено, що поряд з основною метою створення підприємства – вирощування винограду, інших сільськогосподарських культур, виробництва виноматеріалів і вина, інших алкогольних і без алкогольних напоїв, підприємство також має право надавити послуги, які не заборонені чинним законодавством з метою отримання прибутку.

При цьому пунктом 2.2 статутів чітко передбачено право відповідача на надання, зокрема готельних послуг.

Відповідно до статуту ДП «Таврида» від 25.05.2001р. підприємство має наступні права та обов’язки.

Підприємство веде самостійний баланс, має розрахунковий валютний та інші рахунки у відділеннях банків, печатку встановленого зразку зі своїм найменуванням. Підприємство може мати товарний знак, який реєструється відповідно чинного законодавства.

Підприємство несе відповідальність за свої зобов'язання в межах, належного йому майна, відповідно діючого законодавства.

Підприємство не несе відповідальності по зобов'язаннях держави та органу управління майном.

Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді: арбітражному та третейському.

Підприємство виступає учасником зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємство у своєї діяльності має право використання всіх засобів зв’язку, створення власного транспортного господарства, а також володіння, оренди, фрахтування повітряних, морських суден, які мають право заходу в іноземні порти.

Підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрямки свого розвитку у відповідності з галузевими науково-технічними прогнозами, кон’юктури ринку продукції, товарів, послуг та економічної ситуації.

Підприємство самостійно вибирає напрямок та форму діяльності, постачальників, споживачів та підрядників, у встановленні своїх обов’язків та господарських зв’язків.

Судом також встановлено, що юридичний статус підприємства визначено статтею 3 статуту від 22.02.2006р.

Так, відповідно до п. 3.3. підприємство зберігає статус юридичної особи з усіма правами за винятком права на:

- вихід зі складу об'єднання без згоди органу управління майном;

- об'єднання на добровільних засадах з іншими суб'єктами господарювання без згоди органу управління майном;

- прийняття рішення про припинення своєї діяльності без згоди органу управління майном.

Підприємство має самостійний баланс, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та символікою, а також товарний та фірмовий знак та інші аксесуари.

Підприємство несе відповідальність за свої зобов'язання в межах, передбачених чинним законодавством.

Підприємство не несе відповідальності по зобов'язаннях держави та органу управління майном, а орган управління майном не відповідає по зобов'язаннях Підприємства.

Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах.

Орган управління майном не має права втручатися в господарську діяльність Підприємства.

З аналізу наведених положень статутів відповідача, суд дійшов висновку, що не момент укладення договору про пайове інвестування будівництва від 11.03.2005р., не існувало обмежень на його укладення відповідачем без згоди органу управління.

Відповідно до ст. 24 Земельного кодексу України, державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що 24.10.2008р. ДП «Таврида» видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 001283, відповідно до якого відповідач є постійним користувачем земельною ділянкою площею 0,0482 га, яка розташована за адресою: вул. Гагаріна, б. 21а, с-ще Утьос, м. Алушта. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки – для будівництва двох спальних корпусів котеджного типу (а. с. 9-10, т. 2).

Суд встановив, що за результатами виконання договору про пайове інвестування будівництва, побудовано два котеджі.

Відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 28.11.2008 р., затвердженого рішенням Маломаякської сільської ради № 279 від 22.12.2008р. та зареєстрованого в інспекції ДАБК в АР Крим № 1335 від 23.12.2008 р., вартість основних фондів, які приймаються у експлуатацію за адресою: АР Крим, м. Алушта, с. Утьос, вул. Гагаріна, 21 А складає 594759,08 грн. (а. с. 100-105, т.1).

З цього акту вбачається, що експлуатаційною організацією та організацію яка затверджувала проектну документацію та здійснювала деякі-будівельні роботи зазначено лише ДП «Таврида», при цьому будь-яка інформація про те, що позивач приймав участь у будівництві спірного об’єкту – відсутня.

Таким чином, спір між сторонами виник саме внаслідок невизнання відповідачем частки позивача на спірний об’єкт нерухомості.

Позивач просить визнати за ним право власності на частку у спільній частковій власності на об’єкт будівництва – 2-х спальних корпусів котеджного типу, розташованих за адресою: АР Крим, м. Алушта, с. Утьос, вул. Гагаріна, будинок 21 а, у розмірі 482005,27 грн. (без урахування ПДВ) або у процентному відношенні – 97,21%.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 357 Цивільного кодексу України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 34 ГПК України, передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам.

У випадках недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта господарський суд може призначити додаткову судову експертизу.

При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.

Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Матеріалами справи, а саме висновком № 18 судово-економічної та будівельно-технічної експертизи, встановлено наступне.

Відповідно до відомостей бухгалтерського обліку станом на 01.01.2004р. вартість незавершеного будівництва склала 9960,89 грн., які знаходилися на балансовому рахунку 151, як незавершене будівництво.

21.10.2004 р. складена дефектна відомість про розбирання споруд на майданчику про будівельно-монтажні роботи на об’єкті «Будівництво котеджів в с. Утьос», відповідно наказу від 02.10.2004 р. № 284.

За період з листопаду 2004р. по січень 2005р. відповідач власними коштами здійснив розбирання незавершеного будівництва котеджів с. Утьос на суму 13857,75 грн. без ПДВ.

19.01.2005 р. був складений «Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості незавершеного виробництва – котеджів», розташованих за адресою с. Утьос, АР Крим, у відповідності з яким ринкова вартість об’єкта оцінки станом на 31.12.2004 р. складає 111,00 грн. На момент оцінки об’єкт був повністю розруйнований, на його місці знаходилося будівельне сміття та залишки фундаменту (який не придатний до подальшого експлуатування).

Так, експертом встановлено, що ринкова вартість об’єкту від розбирання незавершеного будівництва – котеджів, розташованих в с. Утьос, станом на 01.03.2005р. складала 2205,70 грн.

Проте, як пояснив відповідач, відсутні документи, що посвідчували право власності на об'єкт незавершеного будівництва ДП «Таврида», який відповідно до договору від 11.03.2005р. був переданий як пайовий внесок в інвестування будівництва і вартість якого згідно висновку експертизи №18 від 27.04.2009р., станом на 01.03.2005р. складала 2205,70 грн.

Під час розгляду справи відповідач також пояснив, що правовстановлюючі документи на об’єкт незавершеного будівництва не оформлювалися, оскільки законодавство не містило таких вимог.

Доводи відповідача підтверджуються положеннями ч.3,4 ст. 331 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору (11.03.2005р.), відповідно до яких: «3. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). 4. За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною».

З висновку експерта вбачається, що за результатами експертного дослідження, експерт дійшов висновку, що доля ТОВ «Арабона» у будівництві котеджів у с. Утьос складає 482005,27 грн. або 97,21% від загальної вартості будівництва. Доля ДП «Таврида» у будівництві котеджів складає 13857,75 грн. або 2,79% від загальної вартості будівництва без урахування ПДВ. (а. с. 80 – 93, т. 1).

Вивчивши висновок експерта, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відхилення цього висновку та він є належним доказом по справі.

Умовами договору про пайове інвестування будівництва від 11.03.2005р. передбачено, що сторони отримують у власність частину збудованих будівель і споруд пропорційно обсягам пайової участі Сторін з виділенням натуральних часток (часток в натурі), оформлення яких здійснюється відповідно до чинного законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі цього договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт виконання позивачем зобов’язань з надання грошових коштів на будівництво у повному обсязі підтверджується платіжними дорученнями (а. с. 28 – 43, т. 1), встановлено висновком експерта, а також не заперечується відповідачем.

Таким чином, у ТОВ «Арабона» правомірно виникло право власності на частку у розмірі 97,21%, що у грошовому вираженні становить 482005,27 грн. у створеному нерухомому майні.

Враховуючи викладені обставини, суд не приймає доводи відповідача щодо необґрунтованості розміру частки позивача у вказаному нерухомому майні, у зв’язку з чим позовні вимоги позивача про визнання за ним права власності на частку у спільній частковій власності на об’єкт будівництва двох спальних корпусів котеджного типу, розташованих за адресою АР Крим, м. Алушта, с. Утьос, вул. Гагаріна, будинок 21 а, у процентному відношенні – 97,21 %, що складає 482005,27 грн. (без урахування ПДВ) підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд покладає на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені – 27.09.2010р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України – 04.10.2010р.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Арабона» (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 5, код ЄДРПОУ 33149260) право власності на частку у спільній частковій власності на об’єкт будівництва 2-х спальних корпусів котеджного типу, розташованих за адресою: АР Крим, м. Алушта, с. Утьос, вул. Гагаріна, будинок 21 а, у процентному відношенні – 97,21 %, що складає 482005,27 грн.

3.          Стягнути з Державного підприємства «Таврида» (98549, м. Алушта, с. Кипарисне, код ЄДРПОУ 00412754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арабона» (02094, м. Київ, вул. Віскозна, 5, код ЄДРПОУ 33149260) державне мито у розмірі 5896,69 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Лукачов С.О.