Рішення № 11514532, 28.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 312

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2010Справа №2-24/3951-2010 За позовом Сакського міжрайонного прокурора ( 96500, АР Крим, м. Саки, вул. Леніна, 34,)

в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим ( 95038, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 114)

до відповідача 1.) Державного підприємства "Євпаторійський морський торговельний порт" (97416, АР Крим, м. Євпаторія; пл. Моряків, 1)

до відповідача 2.) Товариства з обмеженою відповідальністю "СэндИнтерМарин" (99011, АР Крим, м. Севастополь, вул. Суворова, 22 а, ідентифікаційний код 31004974)

про визнання недійсними договорів

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від прокуратури Яковлєв О.О., посвідчення №09242.

Від позивача не зявився.

Від відповідача 1. Смірнова Н. В., , посвідчення №441 від 01.07.2010р.

Від відповідача 2. Ретота О. В., , паспорт НОМЕР_1 від 21.07.2000р.

Обставини справи:

Сакський міжрайонний прокурор звернувся до Господарського суду АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим з позовом до відповідачів : Державного підприємства "Євпаторійський морський торговельний порт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "СэндИнтерМарин" про визнання недійсними договорів : договір № 111 від 05. 08. 2009 року, укладений між ТОВ «СэндИнтерМарин » та ДП Євпаторійський морський торгівельний порт, договір про надання послуг №120 від 01.09.2009року, укладений між ТОВ «СэндИнтерМарин» та ДП «Євпаторійський морський торгівельний порт», договір про надання послуг № 132 від 01.10.2009 року, укладений між ТОВ «СэндИнтерМарин» та ДП «Євпаторійський морський торгівельний порт», договір про надання послуг № 0112/2 від 01.12.2009 року, укладений між ТОВ «СэндИнтерМарин » та ДП «Євпаторійський морський торгівельний порт», договір про надання послуг № 46 від 01.03.2009 року, укладений між ТОВ «СэндИнтерМарин » та ДП «Євпаторійський морський торгівельний порт».

Позовні вимоги мотивовані тим, що правочини, закріплені договорами № 111 від 05. 08. 2009 року, №120 від 01. 09. 2009 року, № 132 від 01.10.2009 року, № 0112/2 від 01.12.2009 року, № 46 від 01.03.2009 року укладені між ТОВ «СэндИнтерМарин » та ДП «Євпаторійський морський торгівельний порт» з порушенням норм чинного законодавства.

Вважаючи, що укладені правочини посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, Сакський міжрайонний прокурор просить визнати їх недійсними.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03 серпня 2010 року позов Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим прийнято судом до розгляду, справу за порушеним провадженням призначено до слухання у судовому засіданні.

08 вересня 2010р. до суду надійшов письмовий відзив першого відповідача ДП "Євпаторійський морський торговельний порт", згідно якого останній заперечує проти позовних вимог, зокрема посилається на те, що спірні договори на момент відкриття провадження по справі вже не були дійсними, так як діяли до 31.12.2009р. та укладання договору оренди земельної ділянки водного фонду на озері Донузлав не вимагається, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Також, в своїх запереченнях перший відповідач посилається на неможливість представлення суду документів в обґрунтування заперечень так як останні вилученні у підприємства правоохоронними органами.

Представник другого відповідача ТОВ "СэндИнтерМарин" заявив суду клопотання про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 та п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, так як позовну заяву підписано особою яка не має на це повноважень, адже правоздатність прокурора є за обсягом такою ж як і правоздатність позивача, а Республіканський комітет по земельних ресурсах АР Крим на думку відповідача є неналежним позивачем у справі.

Також, другий відповідач надав суду заперечення на позов, в яких посилається на те, що прокурором не було спрямовано на адресу відповідача усіх документів доданих до позову, в звязку з чим відповідач не мав змоги з ними ознайомитися та надати суду письмові заперечення по суті позовних вимог, тому просить суд зобовязати прокурора направити на його адресу копії документів доданих до позову.

Ухвалою від 08.09.2010р., суд клопотання другого відповідача про повернення позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 63 та п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України залишив без задоволення.

Прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачі №№ 1 і 2 проти позовних вимог заперечували по мотивам, викладеним у відзивах на позов.

Розгляд справи відбувався з фіксуванням судового процесу технічними засобами за ініціативою суду у порядку статті 4-4 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників відповідача №№1 і 2 та прокурора, суд

В С Т А Н О В И В :

05.08.2009 р. між відповідачем №2 по справі та відповідачем №1 по справі було укладено договір №111.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору відповідач №1 здійснює гідро механізоване переміщення піску на родовищі відповідача №2. Весь добитий з родовища морський пісок переходить у власність відповідача №1 на карєрі озера Донузлав і відповідач №1 сплачує відповідачу №2 ставку, передбачену у п. 3.2 даного договору.

Відповідно до п. 2.2.6 вказаного договору відповідач №1 зобовязався своєчасно та у повному обсязі сплачувати придбаний пісок у порядку, передбаченому п. 3.2 вказаного договору.

Відповідно до п. 3.2 вказаного договору добитий на родовищі морський пісок переходить у власність відповідача №1, який сплачує відповідачу №2 ставку у розмірі 5,50 грн. з врахуванням ПДВ за одну тону добитого піску.

Відповідно до п. 6.5 вказаного договору він вступає в силу з 05.08.2009 р. і діє до 31.08.2009 р.

Також 01.09.2009 р. між відповідачем №2 ( Замовник ) і відповідачем №1 ( виконавець ) було укладено договір про надання послуг №120

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання по наданню послуг по гідромеханізованому переміщенню морського піску з підводного карєру озера Донузлав, що належить замовнику. Весь пісок, отриманий в результаті виконання даного договору, належить відповідачу №2.

Відповідно до п. 6.5 вказаного договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30.09.2009 р.

Також 01.10.2009 р. між відповідачем №2 ( замовник ) і відповідачем №1 ( виконавець ) було укладено договір надання послуг №132.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання по наданню послуг по гідромеханізованому переміщенню морського піску з підводного карєру озера Донузлав, що належить замовнику. Весь пісок, отриманий в результаті виконання даного договору, належить відповідачу №2.

Відповідно до п. 6.5 вказаного договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.10.2009 р.

Додатковою угодою від 30.10.2009 р. до вказаного договору №132 від 01.10.2009 р. сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 30.11.2009 р.

Також 01.12.2009 р. між відповідачем №2 ( замовник ) і відповідачем №1 ( виконавець ) було укладено договір надання послуг №0112/2.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання по наданню послуг по гідромеханізованому переміщенню морського піску з підводного карєру озера Донузлав, що належить замовнику. Весь пісок, отриманий в результаті виконання даного договору, належить відповідачу №2.

Відповідно до п. 6.5 вказаного договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2009 р.

Також 30.12.2009 р. між відповідачем №2 ( замовник ) і відповідачем №1 ( виконавець ) було укладено договір на дання послуг №155/09.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання по наданню послуг по гідромеханізованому переміщенню морського піску з підводного карєру озера Донузлав, що належить замовнику. Весь пісок, отриманий в результаті виконання даного договору, належить відповідачу №2.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору він діє з 01.01.2010 р. по 28.02.2010 р.

Також 01.03.2010 р. між відповідачем №2 ( замовник ) і відповідачем №1 ( виконавець ) було укладено договір на дання послуг №46.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання по наданню послуг по гідромеханізованому переміщенню морського піску з підводного карєру озера Донузлав, що належить замовнику. Весь пісок, отриманий в результаті виконання даного договору, належить відповідачу №2.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору він діє з моменту його підписання і до 31.08.2010 р.

Прокурор просить визнати недійсними вказані договори на підставі того, що фактичне видобування піску за вищевказаними договорами про надання послуг здійснювалося відповідачем №1, однак у нього, як виконавця за вказаними договорами, були відсутні будь які документи, які надають йому право на здійснення вказаної діяльності, що в свою чергу порушує ст. 16 Кодексу України про надра, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та п. 18 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого Постановою КМУ від 27.02.2008 р. Таким чином, прокурор вважає, що вищевказані правочини з надання послуг щодо видобування піску було укладено відповідачем №1 без наявності відповідних дозволів та ліцензій.

З вказаного приводу, суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Відповідно ст. 51 Кодексу про надра України вбачається, що розробка родовищ твердих, рідких і газоподібних корисних копалин провадяться згідно з затвердженими проектами та планами робіт, правилами технічної експлуатації та охорони надр, які погоджуються користувачами надр з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Державним комітетом України по нагляду за охороною праці в частині додержання вимог законодавства про надра.

Ст. 19 вказаного Кодексу встановлює, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Відповідно до ст. 16 Кодексу про надра України спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Також частини 1 та 2 статті 18 вказаного Кодексу передбачають, що надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України; земельні ділянки для користування надрами (крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу) надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів (яким, відповідно до частини 1 статті 17 вказаного Кодексу, є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин).

Відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки АБ №052389 з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України діяльністю відповідача №2 по справі є добування піску та гравію - 14.21.0 за КВЕД ( а. с. 88 ).

З метою ведення даного виду діяльності відповідачем №2 по справі було отримано спеціальний дозвіл Міністерства екології та природних ресурсів України на користування надрами №3059 від 16.07.2003 р. на видобування піску у Донузлавському родовищі Південно Східної ділянки Центральної частини ( а. с. 90 ) та акт про надання гірничого відводу №136 від 30.12.2003 р. ( а. с. 89 ).

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 16 Кодексу про надра України зазначено, що у разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл.

З урахуванням вказаної норми, можно зробити висновок про те, що законодавством України не заборонено іншим субєктам ( в даному випадку відповідачу №1 ) надавати послуги надрокористувачу ( відповідачу №2 ) на відповідній ділянці надр і для цього відповідачу №1 не потрібно отримувати спеціальний дозвіл.

Також відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин.

Однак прокурором та позивачем не було представлено жодних доказів у підтвердження того, що вказаний карєр, на який відповідачем №2 було отримано спеціальний дозвіл, має загальнодержавне значення та включений до Державного фонду родовищ корисних копалин.

При цьому необхідно зауважити, що відповідно до Переліку корисних копалин місцевого значення, затвердженого Постановою КМУ України від 12.12.1994 р. №827, пісок відноситься до корисних копалин місцевого значення.

А при таких обставинах, відповідач №1 не повинен отримувати ліцензію для надання послуг з видобування корисних копалин.

Також прокурор вказує на той факт, що відповідач №1, фактично виконуючи видобування корисних копалин для відповідача №2, не мав права здійснювати таку діяльність, оскільки у статуті відповідача №, у редакції, чинній на момент укладення вищевказаних правовочинів, відсутній такий вид діяльності як видобування піску.

Дослідивши представлений статут відповідача №1, затверджений наказом Міністерства транспорту та звязку України від 01.09.2008 р. №1080, судом встановлено, що в п. 2.2. вказаного статуту зазначено, що до напрямків і видів діяльності відповідача №1 відноситься, зокрема, експлуатація піщаних карєрів ( а. с. 28 ).

Прокурор свою позицію обґрунтовує тим, що державний класифікатор України «Класифікація видів економічної діяльності, який містить такий вид діяльності як видобування піску та глини та конкретизується підкласом -добування гравію та піску для промисловості та будівництва - подрібнення та сортування гравію та піску.

Однак відповідно до положень розділу 3 Терміни, визначення та правила користування КВЕД Класифікації видів економічної діяльності (МАСЕ, Кєу. 1.1-2002) ДК 009:2005 який прийнято Наказом Держспоживстандарту України 26.12.2005 N 375 основним призначенням КВЕД є визначення та кодування основного та другорядних видів економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб (статистичних одиниць), яке здійснюється органами державної статистики, та їх відображення у ЄДРПОУ. Основний вид діяльності є визначальною ознакою у формуванні сукупностей статистичних одиниць для проведення статистичних спостережень. Основний вид діяльності може бути змінений органами державної статистики на підставі даних державних статистичних спостережень. Тобто, класифікація видів економічної діяльності є статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації.

Таким чином, види господарської діяльності, що вказані в статуті підприємства не повинні чітко збігатися із Класифікацією видів економічної діяльності, що встановлена Держспоживстандартом України, та з цього факту не можна робити висновки щодо відсутності у відповідача №1 цивільної дієздатності на укладання угод щодо гідромеханізованого переміщення піску.

Також прокурор вказував на той факт, що відповідно до норм чинного законодавства України надання земельних ділянок для потреб, повязаних з використанням надр, здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України. При цьому він зазначив, що відповідно до положень ст. ст. 59, 125 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання його власником або користувачем, який засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. При цьому особливо зауважує на те, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі ( на місцевості ), отримання документу, який засвідчує право на нього та державної реєстрації забороняється.

З вказаного суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Відповідно до ст. 18 Кодексу України про надра надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Відповідно до ч. 4 ст. 66 Земельного кодексу України надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим проектом рекультивації на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Це підтверджується також ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції Закону України від 05.03.2009 р. №N 1066-VI, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом встановлено, що у відповідача №2 дійсно відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій здійснювалося видобування піску, однак вказане, за думкою суду, не дає підстав вважати діяльність відповідачів по справі щодо видобування надр протиправною та спірні договори такими, що підлягають визнанню недійсними.

Сам факт відсутності договору оренди вказаної земельної ділянки та рішення відповідного органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про надання вказаної земельної ділянки в оренду, за думкою суду, не кваліфікує дії відповідачів по справі як самовільне користування корисними копалинами, а може бути складовими частинами інших правопорушень, в тому числі самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду, однак у будь якому випадку не може слугувати підставою для визнання спірних договорів недійсними.

Відповідно до положень Земельного кодексу України питання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки вирішується виключно судом, однак прокурором не було надано доказів звернення до суду кого небудь з позовом до відповідача №2 по справі щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Необхідно вказати також на той факт, що прокурор вказує у позовної заяві на те, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі ( на місцевості ), отримання документу, який засвідчує право на нього та державної реєстрації забороняється.

Однак в статті 125 Земельного кодексу України, в редакції Закону України від 05.03.2009 р. №N 1066-VI, подібна норма відсутня.

Прокурор також у позовної заяві вказує на те, що укладенні між відповідачами по справі правочини порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак прокурор у позовній заяві не вказав, чим саме укладені між відповідачами правочини порушують публічний порядок.

Також, суд вважає за необхідне зауважити на наступне.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 361 цього ж Закону представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

У позовній заяві прокурора повинно бути: а) зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави; б) обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави; в) вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999 р.: державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У п. 5 цього ж Рішення Конституційного Суду України зазначається, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного процесуального кодексу України.

У якості позивача прокурором у позові визначено Республіканський комітет по земельних ресурсах АР Крим.

При цьому прокурор посилається на Постанову КМУ від 25.12.2002 р. №1958.

Відповідно до вказаної Постанови КМУ «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель» було утворено в складі Державного комітету по земельних ресурсах Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель як урядовий орган державного управління та затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель.

Відповідно до п. 10 вказаної Постанови КМУ Держземінспекція має територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які становлять єдину систему органів державного контролю за використанням і охороною земель. Керівники зазначених територіальних органів є відповідно головними державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Однак необхідно зазначити, що вказана Постанова КМУ втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів Українивід 26 серпня 2009 року N 901.

Прокурор вказує на той факт, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Цивільно-правові угоди, на здійснення контролю дотримання земельного законодавства за якими розповсюджуються повноваження вказаних органів, вказані у статті 6 України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» - це є угоди щодо передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок. Це кореспондується і з положеннями Земельного кодексу України, які встановлюють відповідальність за порушення земельного законодавства. Земельний кодекс України встановлює, що угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду, як це зазначено у ст. 210 Земельного кодексу України.

Однак при цьому норм, за якими органи Держкомзему можуть звертатися до суду із позовами про визнання недійсними угод по наданню послуг, які надаються на земельній ділянці, чинне законодавство не містить.

Таким чином, законодавчого обґрунтування для вказання за даним позовом Республіканського комітету по земельним ресурсам АР Крим як органа, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не має.

Треба зазначити, що спірні правовідносини не є земельними і це виходить зі змісту позову.

Окрім того, необхідно зазначити, що Держкомзем взагалі не має повноважень щодо звернення до суду із позовами про визнання угод недійсними, Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів таке повноваження не встановлено.

Відповідно до п. п. 8 пункту 5 Положення Про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель передбачено повноваження Держземінспекції звертатися до органів прокуратури з клопотанням подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і господарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Інших підстав та порядку звернення до суду із позовами Держкомзему або його органів чинним законодавством не передбачено.

Судом неодноразово покладалося на позивача зобовязання надати суду письмові пояснення щодо повноважень позивача здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Вказана вимога суду так виконана і не була. Позивач також жодного разу не забезпечив явку представника в судові засідання по даній справі та так і не повідомив суду, чи підтримує він вимоги прокурора по даній справі.

При таких обставинах, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 01.10.2010 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКолосова Г.Г.