Рішення № 11497403, 30.09.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.10                                                                                           Справа№ 11/146 (2010)

Суддя Сало І.А.

Секретар судового засідання Боржієвській Л.

По справі:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Емфі», м.Київ

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Львів

Про стягнення 123542,11грн.

У відкритому судовому засіданні взяли участь представники:

Від позивача: Піцур І.Д. - предст. згідно доручення № 10 від 28.09.2010року

Від відповідача: не з’явився

Суть позову: Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Емфі»про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»123542,11грн. боргу.

Ухвалою господарського суду від 06.08.2010року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.09.2010року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві та наполягає на їх задоволенні.

Від здійснення технічного запису судового процесу сторона відмовилась.

Відповідач в судове засідання не з»явився, хоча у встановленому ст.64 ГПК України порядку був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до статті 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу при відсутності відповідача, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне: На підставі усної домовленості позивачем було здійснено поставку будівельних матеріалів (герметики, клеї, тощо) відповідачу на загальну суму 135422,70грн., що підтверджено видатковими накладними:

- № 294 від 25.07.2007року на суму 69022,32грн;

- № 302 від 01.08.2007року на суму 39600,00грн;

- № 480 від 19.11.2007року на суму 25202,88грн;

- № 519 від 19.12.2007року 319,50грн.

- № 46 від 07.02.2008року на суму 1278,00грн.

Продукцію відповідач отримував згідно довіреностей:

-          серії ЯОА № 495749 від 25.07.2007року;

-          серії ЯОП № 264382 від 19.11.2007року;

-          серії ЯОИ № 805107 від 17.12.2007року;

-          серії ЯОЧ № 235027 від 07.02.2008року;

За даний товар відповідач розрахувався лише частково, внаслідок чого на момент подання позову за ним числиться заборгованість в сумі 103787,63грн.

Дану суму позивач просить суд стягнути із відповідача в примусовому порядку шляхом задоволення позову.

Крім суми основної заборгованості позивач нарахував 14857,97грн. інфляційних та 4896,51грн. річних.

Таким чином, загальна сума позову складає 123542,11грн.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника сторони, суд вважає позовні вимоги підтвердженими матеріалами справи та такими що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне:

Статтями 202, 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч. 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до положень ст. ст. 638,639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду догорів не вимагалася.

Таким чином між Позивачем та відповідачем було укладено усну угоду, згідно якої позивач здійснив поставку товару.

Дані правовідносини за своєю суттю є разовими договорами поставки, оскільки однією із сторін угоди виступає постачальник (продавець), другою – отримувач (покупець); Відповідно до ч.1 ст.263 Господарського кодексу України, господарсько-торгівельною діяльністю є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Ч.1 ст. 264 зазначає, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного так і придбаних у інших суб»єктів господарювання, здійснюється суб»єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Укладення разового договору поставки підтверджується відповідними видатковими накладними.

Згідно приписів ч.1 ст. 665 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов”язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов”язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму в розмірі, встановленому домовленістю, відповідно до ст. 632 ЦКУ. Моментом виконання обов”язку продавця передати товар покупцеві є накладна, яка є і доказом отримання останнім товару. Ст. 692 ЦК України покладає на покупця обов”язок оплатити товар після його прийняття. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплату товару. Ціна товару вказана у відповідних видаткових накладних і взагальному становить 135422,70грн.

Згідно частини 2 ст.509 ЦК України, зобов’язання виникають з підстав, вказаних у ст. 11 ЦК України, у тому числі з угод, передбачених законом, а також із угод, хоча і не передбачених законом, але не суперечних йому. Виникнення прав та обов’язків пов’язано з юридичними фактами, які підтверджують виникнення між сторонами правовідносин. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, у силу яких позивач виконав постачання товару, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»зобов’язалось провести оплату, при цьому термін оплати визначений не був.

Ст. 530 ЦК України передбачає, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов”язку не встановлений або визначений момент пред”явлення вимоги, вредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати обов"язок у семиденний строк від дня пред”явлення вимоги, якщо обов”язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З метою отримання повного розрахунку вартості поставленого товару, позивач надіслав відповідачу вимогу № 79 від 20.11.2008року.

Відповідно до ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов’язання недопустима.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що у зв’язку із невиконанням договірних зобов»язань відповідачем позивач поніс відповідні фінансові збитки, пов’язані із непоступленням коштів, а тому розмір невідшкодованих збитків збільшився у зв’язку із ростом цін на майно.

Таким чином, позивач просить суд стягнути із відповідача інфляційні збитки понесені ним внаслідок невиконання ним грошових зобов’язань та 3% річних за користування чужими коштами.

Відповідач (Емітент) не може бути звільненим від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання згідно вимог пункту 1 статті 625 Цивільного кодексу України.

Окрім того, пункт 2 статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. По-перше, Емітент (Відповідач) повинен сплатити на вимогу кредитора (Позивача) суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. По-друге, боржник (Відповідач), який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора (Позивача) зобов'язаний сплатити йому три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, стаття 536 ЦК України вказує на те, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства України.

Згідно із ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошових зобов’язань не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням.

Загальними умовами виконання господарських зобов'язань є виконання їх належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Ст. 33 ГПК України, зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК)

З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги повністю.

Судові витрати покласти на відповідача повністю, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 116 ГПК України,

суд,-

в и р і ш и в :

           Позов задоволити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м.Львів, вул. Стрийська, 45 (код ЄДРПОУ 33894928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Емфі», м.Київ, вул.Червонопрапорна, 34 (код ЄДРПОУ 33894928) 103787,63грн., 14857,97грн. інфляційних, 4896,51грн. річних, 1235,43грн. держмита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя