Постанова № 11496788, 22.09.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2010 р. № 15/80 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О. Є.,

розглянувши

касаційне подання Заступника Генерального прокурора України, м. Київ

на ухвалувід 27.03.2007 р. господарського суду м. Києва

у справі№ 15/80 господарського суду м. Києва

за заявоюзакритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Лівобережного відділення м. Києва

довідкритого акціонерного товариства "Завод "Квант", м. Київ

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Зубкова А.М. в судовому засіданні взяли участь представники:

Фонду державного майна УкраїниСтрельніков П.О., довір.,

Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. КиєвуКонта М.П., довір.,

Управління з питань банкрутства у м. Києві та Київській областіАлюніна О.О., довір.,

ТОВ "Генеральна конструкція"Трембіч А.Я., довір.,

Генеральної прокуратури УкраїниСахно Н.В., посвідч. ВСТАНОВИВ:

Ухвалою арбітражного суду м. Києва від 12.07.1996 року порушено провадження у справі № 15/80 про банкрутство Київського заводу "Квант" за заявою закритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Лівобережного відділення (далі Кредитор, Банк) в порядку норм Закону України "Про банкрутство" (далі Закон 1995 року).

Постановою арбітражного суду м. Києва від 27.03.1998 року боржника визнано банкрутом та відносно нього введено ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.04.2005 р. здійснено заміну боржника його правонаступником відкритим акціонерним товариством "Завод "Квант" (далі Боржник, Товариство).

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.03.2007 року (суддя В.В. Смілянець) ухвалено провадження у справі здійснювати відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство); відкрита ліквідаційна процедура відносно Товариства, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Стадніка Дмитра Володимировича. Крім цього, були припинені повноваження органів управління банкрутом щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власників майна Товариства, а керівника Боржника було звільнено з роботи у зв'язку із банкрутством.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Заступник Генерального прокурора України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 27.03.2007 року, а справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Касаційне подання мотивоване порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 5, 42, 43 Закону про банкрутство, ст. 214 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається, в судовому засіданні, коли була прийнята оскаржувана ухвала, присутні були лише голова ліквідаційної комісії Стаднік Д.В. та представник приватного підприємства "Лівобережна юридична група". Щодо представників інших учасників провадження у справі зазначена про їх відсутність. Однак, на зворотах ухвал від 23.02.2007 року (про призначення розгляду заяви про введення щодо Боржника ліквідаційної процедури на 02.03.2007 року т. 6 а.с. 171-172) та від 02.03.2007 року (про відкладення розгляду цієї ж заяви на 27.03.2007 року - т. 6 а.с. 174-175) відсутні відмітки місцевого господарського суду про направлення цих ухвал сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство Товариства. Отже, в порушення вимог ст.ст. 42, 43, 44 ГПК України щодо рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та гласності розгляду справи, суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу без належного повідомлення сторін та інших учасників у справі про час та місце проведення судового засідання 27.03.2007 року, що відповідно до вимог п. 2 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, провадження щодо правопопередника Товариства було порушено 12.07.1996 року. Банкрутом він визнаний постановою від 27.03.1998 року, тобто в порядку вимог Закону України "Про банкрутство", та до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 30.06.1999 року № 784-ХІV.

Згідно абзаців 4-5 п. 1 Прикінцевих положень Закону про банкрутство, на які послався суд першої інстанції, положення цього Закону застосовуються господарськими судами при розгляді справ про банкрутство, провадження у яких порушено після 1 січня 2000 року. Положення цього Закону щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, призначення арбітражних керуючих, введення процедур розпорядження майном боржника, санації боржника, ліквідаційної процедури та укладення мирової угоди можуть застосовуватися за заявою сторін у справі про банкрутство або за ініціативою суду при розгляді господарськими судами справ про банкрутство після 1 січня 2000 року незалежно від дати порушення провадження у справі про банкрутство, при цьому відповідні строки обчислюються від дати прийняття господарським судом ухвали з цього питання. У цьому випадку подальше провадження у справі про банкрутство здійснюється відповідно до цього Закону.

Отже, за приписами цієї норми провадження у справі про банкрутство боржника, який до 01.01.2000 року був визнаний банкрутом та відносно якого відкрита ліквідаційна процедура, має продовжуватись із застосуванням Закону про банкрутство зі стадії ліквідаційної процедури з призначенням, відповідно, ліквідатора боржника.

Однак, застосування цієї норми обмежується, зокрема, нормами ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство. За приписами цієї норми (редакція якої і на момент прийняття оскаржуваної ухвали, і на даний час залишилась незмінною) положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів. Аналогічні норми містяться в положеннях ч. 3 ст. 214 Господарського кодексу України.

Крім цього, відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 % (у тому числі шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного ст.ст. 22-26, 30, ч. 11 ст. 42, абзацом 2 ч. 6 ст. 43 Закону про банкрутство, щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства).

Виходячи з викладеного слід зазначити, що до підприємств, що є об'єктами права державної власності, які включені до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, та щодо майна яких згідно Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна, не допускається застосування процедури ліквідації та призначення ліквідатора відповідно до Закону про банкрутство від 30.06.1999 року.

У зв'язку з цим, враховуючи передбачений нормами п. 1 Прикінцевих положень Закону про банкрутство порядок подальшого здійснення провадження у справі про банкрутство підприємств, яке було порушено до набрання з 01.01.2000 року Закону про банкрутство від 30.06.1999 року, а також те, що норми ст. 4 цього закону визначають окрім процедури санації (відновлення платоспроможності) боржника та ліквідації банкрута такі судові процедури, як розпорядження майном та мирова угода, при вирішенні питання про подальше провадження у справі про банкрутство підприємства, що є об'єктом права державної власності, яке не підлягає приватизації, відповідно до Закону про банкрутство від 30.06.1999 року, необхідно враховувати зазначені вище обмеження на застосування щодо нього процедури санації та ліквідації.

Однак, дійшовши в оскаржуваній ухвалі висновку про продовження провадження у справі про банкрутство Боржника відповідно до вимог Закону про банкрутство від 30.06.1999 року, застосування до Боржника процедури ліквідації та призначення ліквідатора, судом першої інстанції не були враховані викладені положення ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство, ст. 214 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", а також те, що;

-згідно Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" правопопередник Боржника Київський завод "Квант" (код 14309866), що був замінений на правонаступника - Товариство ухвалою господарського суду м. Києва від 25.04.2005 р., внесений до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані;

-згідно статутних документів Боржника (т. 6 а.с 31-40), а також відомостей та доказів, наданих Фондом державного майна України по м. Києву, частка держави у його статутному фонді Боржника перевищує 25 % та становить 73, 278 % (т. 8 а.с. 14-15).

На підставі викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про невірне застосування судом першої інстанції норм діючого законодавства та неправомірність висновку про перехід у справі про банкрутство Боржника до ліквідаційної процедури в порядку Закону про банкрутство від 30.06.1999 року з призначенням ліквідатора Товариства, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Враховуючи вказаний висновок, суд касаційної інстанції вважає за необхідне також зазначити, що всі наступні судові рішення у справі (що прийняті після прийняття оскаржуваної ухвали), пов'язані з прийняттям рішень у процедурі ліквідації Товариства, є такими, що прийнятті незаконно з порушенням вимог Закону про банкрутство від 30.06.1999 року щодо застосування процедури ліквідації до державного підприємства Боржника, яке включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Дійшовши викладеного висновку касаційні вимоги Заступника Генерального прокурора України про направлення справи на новий розгляд задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 5, п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", ст. 214 Господарського кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційне подання Заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

2.Ухвалу господарського суду м. Києва від 27.03.2007 р. у справі № 15/80 скасувати.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанову виготовлено та підписано 24.09.2010 року.